“Турнірний комір” і хрест з печатки - Українське військо у ХХ-ХХІ сторіччі

“Турнірний комір” і хрест з печатки: деякі нові рішення в розробці нарукавних емблем військових частин Збройних Сил України

Реалії повномасштабної війни спонукають до постійного вдосконалення організаційної структури Збройних Сил України. Наслідком стала поява нових військових частин різного призначення. У деяких випадках йдеться про частини, аналогів яких раніше взагалі не існувало. Тож Центральне управління розвитку матеріального забезпечення (ЦУ РМЗ)[1], що є розробником символіки, мусить шукати способи відображення специфіки діяльності таких частин у нарукавних емблемах. При цьому, слід розуміти, для посадових осіб ЦУ РМЗ важливі два моменти. По-перше, збереження наявних принципів розробки емблем. Згадаймо хоча б свідоме уникання зображень сучасного озброєння, натомість широке залучення мотивів класичної геральдики. Так само залишається чинною фактична заборона на використання офіційної символіки міст, областей тощо. По-друге, визначення об’єднуючих символів для однотипних частин. Останнє дозволяє досягти певної системності й полегшити створення малюнків. Тож ми можемо спостерігати, як розробка нарукавних емблем збагачується новими ідеями і графічними рішеннями.

Під час збирання інформації щодо сучасної символіки військових частин, нас зацікавили нарукавні емблеми, прикрашені срібними горизонтальними смужками з п’ятьма відгалуженнями, що нагадують видовжені трапеції. Перша така нарукавна емблема[2] належить 183-му окремому батальйону резерву (мал. 1).

Її малюнок Головнокомандувач ЗС України (ГК) затвердив 18 вересня 2024 р. З’ясувалося, що смужка з трапеціями, розміщена у зеленому (оливковому) полі – це “турнірний комір”. Опис емблеми подає таке тлумачення: “Турнірний комір є об’єднуючим символом для підрозділів резерву. Дана бризура – особливий знак на гербах старших синів, що були наступниками в ієрархії своїх родів і заступали своїх батьків після їх загибелі. Так і бійці резервних підрозділів заміщають своїх побратимів що вибули з лав”.

Наведене вище тлумачення явно потребує коментаря. Насамперед потрібно зазначити, що термін “турнірний комір” не є універсальним. В даному випадку йдеться про кальку зі слова “turnierkragen”, яке вживається в геральдичній літературі, виданій німецькою[3]. А ось в англомовних книгах зустрічаємо термін “label”[4], франкомовних – “lambel”[5], італомовних – “lambello”[6]. Більше того, фігуру, що розглядається, могли називати іншими словами – наприклад, “граблі” (rechen, rastrello)[7] або “міст” (brucke)[8]. І справді, “турнірний комір” вельми нагадує міст з трапецієподібними або прямими опорами. Кількість таких “опор” різниться. Зазвичай їх три, але буває також чотири або п’ять. “Турнірний комір” зображують переважно у верхній частині щита, причому він може як торкатися його країв (мал. 2), так і “плавати” (мал. 3)[9].

Щодо витоків фігури існує кілька версій. Згідно з першою, вона, ймовірно, походить від справжнього турнірного коміра[10]. Прихильники другої версії припускають, що спочатку це була мотузка з прив’язаними до неї стрічками, прикріплена до щита поверх зображень на ньому[11]. Нарешті, третя версія стосується французького терміна “lambel” і виводить його від галльського слова “label”. Воно означало вузол зі стрічок, який кріпився до шолома й дозволяв відрізняти синів від їхніх батьків[12]. І ось тут ми підійшли до функції “турнірного коміра” як відмітного знака старших синів. З опису нарукавної емблеми можна зробити висновок, що така практика була загальноприйнятою. Насправді ж все складніше. Як геральдична фігура, “турнірний комір” з ХІІІ cт. був найбільш поширеним у Франції. Однак відрізняв він не старших, а молодших синів, і взагалі молодші гілки родів. Так, молодший Анжуйський дім використовував синій щит, усіяний золотими лілеями, з червоним “турнірним коміром” у верхній частині[13]. Завдяки засновнику династії – Шарлю Анжуйському (1227–1285), котрий став королем Неаполя, “турнірний комір” з’явився в Італії. Неаполітанські королі жалували родам, відданим їм, “турнірний комір” і золоті лілеї у синій главі щита[14]. Таку главу мав, приміром, герб роду маркізів Марконі, до якого належав винахідник радіо[15]. З Франції “турнірний комір” потрапив також до Англії. Саме там виник звичай вирізняти ним старшого сина. Початок було покладено за часів короля Генріха III (1216–1272). Його син, майбутній король Едуард I (1272–1307), будучи принцом Уельським, вперше розмістив “турнірний комір” на англійському гербі[16]. Тим самим було реалізовано принцип: “Одна людина – один герб”. Вважалося, що батько й син, або двоє братів, не можуть користуватися однаковим знаком. Надалі в англійській геральдиці склалася ціла система т. зв. “бризур” (від французького дієслова “briser” – рвати, ламати). Зокрема, герб старшого сина відрізняв “турнірний комір”, який після смерті батька видаляли. Другому сину належав півмісяць, третьому – п’ятипроменева зірка і т. д.[17] Підкреслимо, що така система притаманна лише англійській геральдиці. Тож подавати її як загальне правило, м’яко кажучи, некоректно. Цікаво, що “турнірний комір” зустрічається на гербах міст – наприклад, Фонтуа (Франція)[18]. Нарешті, він прикрашає герб Інституту геральдики Армії США[19].

Неважко зрозуміти, що обґрунтування “турнірного коміра” як символу підрозділів резерву не виглядає переконливим. Інша справа, що запропонувати щось інше досить складно.

Та повернімось до нарукавної емблеми 183-го батальйону. У синій (блакитній) главі щита золотий напнутий лук зі стрілою, спрямованою додолу, обабіч якого шестипроменеві зірки – теж золоті. Така глава є спільним елементом нарукавних емблем частин забезпечення 10-го армійського корпусу (АК). Нарукавні емблеми управління корпусу і його частин вже розглядав у своїй статті М. Слободянюк[20]. Від себе додамо, що малюнок нарукавної емблеми управління об’єднання затверджено ГК 23 червня 2023 р. У щиті, розтятому на зелене (оливкове) та сине (блакитне) поля, золоті напнутий лук зі стрілою і чотири шестипроменеві зірки (мал. 4).

Кант щита – синій (блакитний). Як сказано в описі, лук зі стрілою, супроводжений чотирма зірками, “використовувався в символіці Полтавщини, і вказує як на розташування, так і на специфіку діяльності військової частини”. Дійсно, лук і чотири зірки присутні в гербі Полтавської області. Щоправда, крім них там ще ціла купа символів[21]. У будь-якому разі, незрозуміло, чому на корпусній емблемі зірок чотири, а на батальйонній – лише дві. Очевидно, кількість зірок скоротили задля більшої виразності. Заодно зменшили довжину стріли, щоб вписати лук у главу. Так само неясно, яким чином лук і зірки відображають специфіку діяльності корпусу. Хай там як, можна припустити, що нарукавні емблеми батальйонів резерву в складі решти корпусів розроблятимуть за аналогічною схемою.

Відомо також про існування 178-ї окремої бригади резерву. Підпис ГК на малюнку її нарукавної емблеми з’явився 21 січня 2025 р. У верхній частині щита, розтятого на зелений (оливковий) та синій (блакитний) кольори й оздобленого золотим кантом, все той же срібний “турнірний комір” (мал. 5). Тлумачення його зображення в описі таке ж, як і в описі нарукавної емблеми 183-го батальйону. Різниця полягає лише в комі після слова “побратимів”. Нижче золотий “фігурний хрест” та дві схрещені шаблі вістрями донизу. Леза шабель срібні, руків’я і гарди – золоті. Відповідно до опису, шаблі є “символом готовності до захисту Вітчизни”. У свою чергу, хрест – це “елемент печатки Київської сотні і вказує на розташування військової частини”.

Хрест характерної форми вже давно привернув нашу увагу. Річ у тім, що в нарукавних емблемах він зустрічається далеко не вперше. Так, 18 листопада 2023 р. ГК затвердив малюнок нарукавної емблеми 120-го окремого розвідувального полку. Принцип її побудови єдиний для всіх розвідувальних частин Сухопутних військ. Щит розділений на два поля геральдичним перев’язом. У верхньому полі т. зв. “ніж розвідника”, накладений на геральдичну лілею, у нижньому – зображення, яке представляє конкретний полк чи батальйон. Кольори щита й фігур різняться залежно від частини. Для 120-го полку щит синій (блакитний) із золотим кантом, фігури – срібні. Нижнє поле займає хрест, названий в описі “лілейним” (мал. 6). Далі зазначено, що лілейний хрест “розміщувався на печатці київської козацької сотні, і вказує на розташування військової частини”.

Схожий хрест прикрашає нарукавну емблему 75-го реабілітаційного госпіталю (РГ). Її малюнок затверджено ГК 26 травня 2024 р. Цікаво, що опис визначає хрест як “фігурний”, а не “лілейний”. Щит емблеми зелений (оливковий) з коричневим кантом. Поверх срібного фігурного хреста ще один – червоний прямий. Останній засвідчує належність до медичних закладів. Натомість фігурний хрест “символізує життя і відродження” (мал. 7). Крім того, як говориться в описі, такий хрест “використовувався на печатці київської сотні, що вказує не лише на специфіку діяльності, а й на розташування військової частини”.

Отож, щонайменше в трьох нарукавних емблемах присутній майже однаковий хрест – срібний або золотий. В одному випадку його названо “лілейним”, в двох інших – “фігурним”. Як би там не було, описи пов’язують хрест з печаткою Київської сотні, а його зображення покликане засвідчувати розташування частин. При цьому на нарукавній емблемі 75-го РГ такий хрест тлумачиться ширше: він виступає ще й символом життя і відродження та відображає специфіку діяльності закладу.

То як же виглядала печатка, згадана в описах? Розробники явно послуговувалися книгою О. Однороженка “Козацька територіальна геральдика кінця ХVІ–ХVІІІ ст.”. Видання містить відомості про печатку Київської сотні 1766–1780 рр. У полі печатки щит, на якому “довгий хрест з потрійними розгалуженнями на кінцях і з прапором над півмісяцем, що лежить рогами догори, на кінцях якого дві шестипроменеві зірки” (мал. 8)[22]. Схожий хрест розміщено і над щитом (ймовірно, це елемент стилізованої корони). Як бачимо, сотенна печатка насичена зображеннями, причому хресту належить радше другорядна роль. Що ж до його форми, то вона не така, як на нарукавних емблемах, описаних вище. Адже нижня сторона видовжена і без розгалужень. Взагалі, зображення на печатці більше нагадує прапор з верхівкою у формі хреста.

Чи є правомірним такий спосіб використання печатки для створення нарукавних емблем? На наш погляд – ні. По-перше, хрест на емблемах помітно відрізняється від зображеного на печатці. По-друге, крім хреста, печатку прикрашають полотнище прапора, півмісяць і зірки. Тож лише разом вони можуть вважатися символікою Київської сотні. “Висмикувати” з печаток елементи, які сподобалися, та ще й суттєво видозмінювати їх – не годиться. Зрештою, якщо місцем дислокації частин є саме Київ, до чого тут печатка козацької сотні ХVІІІ ст.? На той час місто мало самоврядування й використовувало власну символіку. Хіба не краще було звернутися до неї?

Ми не проти розширення репертуару зображень, які можуть вказувати на розташування частин. Однак воно має здійснюватися в дусі поваги до історичних фактів, а не припасування їх до поточних потреб. Відмова від офіційних символів міст, областей тощо призводить до пошуку замінників, який далеко не завжди закінчується вдало.

У подальшому печатці Київської сотні знайшли застосування під час розробки нарукавної емблеми 12-го АК. Малюнок емблеми затверджено ГК 26 лютого 2025 р. Посередині зеленого (оливкового) щита зі золотим кантом розмістили синій (блакитний) щиток із золотою кушею, яку тримає рука в латній рукавиці. Кант щитка – золотий. Щиток накладено на “два срібних довгих хреста з потрійним розгалуженням на кінцях із блакитним прапором, на полотнищі якого срібна шестипроменева зірка” (мал. 9).

Згідно з описом, куша, яку тримає рука, використовувалася на історичному гербі Києва. Своєю чергою, хрест з прапором та шестипроменеві зірки “використовувалися на печатці Київської сотні”. Цього разу автори малюнка відтворили хрест ближче до прототипу, згадали про зірки, однак проігнорували півмісяць. Варто відмітити, що куша та хрест з прапором, за задумом розробників, “вказують як на розташування, так і на специфіку діяльності військової частини”. З розташуванням все більш-менш зрозуміло. Втім, поєднання символів Києва і Київської сотні нагадує масло масляне. Можливо, малося на увазі, що частини корпусу дислокуються не лише у столиці, але також на території Київської області. А ось питання специфіки діяльності в документі не розкрито. Власне, як і в описі емблеми 10-го АК. Військовики йдуть у бій під блакитними прапорами, носять обладунки та озброєні арбалетами? До речі про обладунки. Як вже зазначалося вище, кушу тримає рука в латній рукавиці. На міських печатках Києва ХVІІ–ХVІІІ ст. аналогічний сюжет годі знайти. Якщо там і присутня рука, то явно не в латах[23]. Очевидно, емблемі хотіли надати більшої “войовничості”, хоча сенсу в тому, на нашу думку, немає.

Таким чином, протягом останніх років у розробці нарукавних емблем військових частин ЗС України з’явилися нові рішення, які раніше не застосовувалися. Йдеться насамперед про використання “турнірного коміра”, запозиченого з англійської геральдики, як символу частин резерву. З цією ідеєю, в принципі, можна погодитися. Натомість відображення дислокації частин у Києві за допомогою хреста з печатки Київської сотні 1766–1780 рр. виглядає недоречним. В окреслений період місто мало іншу символіку, а сюжет сотенної печатки не обмежується самим лише хрестом. Так чи інакше, в рамках дослідження нинішнього етапу розвитку символіки військових частин ЗС України, описані вище новації становлять неабиякий інтерес.

[1] Директивою Міністра оборони України та Головнокомандувача ЗС України від 1 жовтня 2024 р. № Д-321/93/дск Головне управління розвитку матеріального забезпечення з 31 жовтня 2024 р. було переформоване в Центральне управління розвитку матеріального забезпечення.

[2] За радянсько-російською термінологією, яку нав’язує ЦУ РМЗ – “нарукавний знак”.

[3] Oswald G. Lexikon der Heraldik. – Regenstauf im Sommer, 2006. – S. 400–401; Heraldik. Von Adler bis Zinne. – Renningen, 2009. – S. 148–149.

[4] Volborth C. A. von Heraldry of the World. – London, 1973. – P. 25.

[5] Joubert P. Les Armes, initiation à l’Héraldique. – [S.l.], 1977. – P. 33.

[6] Monauto F. di Manuale di araldica. – Firenze, 2007. – P. 75.

[7] Heraldik. Von Adler bis Zinne... – S. 148; Tribolati F. Grammatica araldica ad uso degli Italiani. – Milano [etc.], 1887. – P. 39.

[8] Heraldik. Von Adler bis Zinne... – S. 148.

[9] Oswald G. Lexikon der Heraldik... – S. 400; Heraldik. Von Adler bis Zinne... – S. 149.

[10] Oswald G. Lexikon der Heraldik... – S. 401.

[11] Слейтер С. Геральдика. Иллюстрированная энциклопедия. – Москва, 2005. – С. 119.

[12] Tribolati F. Grammatica araldica... – P. 39.

[13] Oswald G. Lexikon der Heraldik... – S. 401.

[14] Tribolati F. Grammatica araldica... – P. 39–40.

[15] Volborth C. A. von Heraldry of the World... – P. 129.

[16] Oswald G. Lexikon der Heraldik... – S. 401.

[17] Фрайер С. Геральдика. Гербы – Символы – Фигуры. – Москва, 2009. – С. 204; Слейтер С. Геральдика... – С. 118.

[18] Heraldik. Von Adler bis Zinne... – S. 146.

[19] Volborth C. A. von Heraldry of the World... – P. 59.

[20] Слободянюк М. Нарукавна емблематика 10-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України // Знак. – 2024. – Ч. 94. – С. 10–11.

[21] Гречило А. Б. Українська територіальна геральдика. – Львів, 2010. – С. 170; Його ж. Сучасні символи областей України. – К., Львів, 2008. – С. 15.

[22] Однороженко О. А. Козацька територіальна геральдика кінця ХVІ–ХVІІІ ст. – Х., 2009. – С. 221.

[23] Гречило А. Ще до питання про давній герб міста Києва // Ministri Historiae: Pagalbiniai istorijos mokslai Lietuvos Didžiosios Kunigaikštystės tyrimuose. – Vilnius, 2013. – P. 208–210.