Республіканська охорона (Народна міліція) Подільської губернії УНР:

однострій та знаки розрізнення (кінець 1918 - квітень 1919 р.)

Надруковано: Знак. – 2016. – Ч. 69. – С. 8-10.

В одному з попередніх чисел “Знака” ми подавали статтю, присвячену формі одягу та знакам розрізнення службовців Державної варти Подільської губернії[1]. Віднайдені нещодавно архівні документи дозволяють продовжити розповідь про однострій правоохоронців Поділля.

Антигетьманське повстання (14 листопада – 14 грудня 1918 р.) супроводжувалося розвалом системи охорони порядку, що існувала під час правління П.Скоропадського. Призначений Директорією Подільський губерніальний комісар Г.Степура 19 листопада 1918 р. суворо наказав начальникам міських та повітових варт “виконувати своі службові обовязки, по боротьбі з злочинствами, пильнуючи інтереси мирного населення”[2]. На практиці ж виконання цього наказу було під питанням. По-перше, залишатися на службі погоджувалися не всі. По-друге, траплялися випадки роззброєння варти як це сталося, наприклад, в Барі[3]. По-третє, перестали надходити кошти на утримання, тож правоохоронці залишилися без платні[4]. В умовах невизначеності та загрози анархії охорону порядку почали перебирати на себе органи місцевого самоврядування. Наприклад, міська дума Хмільника 22 листопада 1918 р. ухвалила реорганізувати тамтешню варту в міську міліцію та підпорядкувати її собі[5]. 24 листопада рішення про організацію міської міліції прийняла міська дума Жмеринки[6], 30 листопада – Бара[7].

Однак нова влада не мала наміру повертатися до практики часів Тимчасового Уряду та Центральної Ради, коли міліцією відали земські та міські громадські управління. Збереження централізованої правоохоронної системи, побудованої за Гетьмана, виглядало більш доцільним. Згідно телеграми губкомісара від 6 грудня 1918 р. ч. 1891 назву “Державна Варта” було скасовано. Надалі її належало називати “Охороною”, а вартових – козаками[8]. Судячи з документів, повна назва цього органу була “Республіканська охорона”[9]. Оскільки під час повстання замість Української Держави відбувалося відновлення Української Народної Республіки, слово “Державна” замінили словом “Республіканська”. Заміну ж слова “варта” на “охорона” можна пояснити бажанням максимально відмежуватися від режиму П.Скоропадського. В розпорядженнях повітовим комісарам та міським думам щодо розпуску міліції та формування Республіканської охорони чітко вказувалося, що охорона підлягатиме Міністерству внутрішніх справ[10]. Після затвердження Директорією 4 січня 1919 р. Закону “Про скасування інстітута Державної Варти й сформування Народньої Міліції”[11] почала вживатися назва “Народна міліція” (“міліція”), козаків охорони стали іменувати міліціонерами.

У період, що розглядається, МВС не приділяло уваги питанню встановлення єдиного однострою та знаків розрізнення. Принаймні, відповідних документів нами не виявлено. Між тим потреба у вирішенні цього питання постала вельми швидко. В телеграмі на ім’я губкомісара (не пізніше 24 грудня 1918 р.) Летичівський повітовий комісар М.Харусь запитував, яка загальна форма встановлена для Народної охорони всього Поділля[12].

Відтак 24 грудня 1918 р. інспектор охорони на Поділлю С.Сіцінський підписав наказ ч. 2886, за яким начальникам охорони приписувалося негайно замінити плечові знаки (погони) нашивками на лівому рукаві “шевроном від плеча”. Шеврони для козаків встановлювалися з синього сукна, ширина смуги становила 2 см. Молодший козак мав носити 1 шеврон, старший – 2, старший по команді – 3 (мал. 1-3). Шеврони старшин охорони (начальницького складу) передбачалися з галуна 2 см завширшки: жовтого для повітової охорони, білого – для міської. Приказному та волосному голові належав 1 шеврон, помічнику районного начальника – 2, районному начальнику – 3, помічнику начальника охорони міста чи повіту – 4, начальнику охорони – 5 (мал. 4-8)[13]. Зауважимо, що попри радикальну зміну знаків розрізнення, певна спадкоємність все ж простежується. Так, погони службовців Державної варти Подільської губернії, запроваджені 25 червня 1918 р., були з синього сукна. А принцип відображення належності до міста або повіту за кольором галуна (срібний чи золотий) існував ще з царських часів[14].

Наказом ч. 2886 також встановлювалося, що на шапках козаки повинні мати “гилики” з особливої матерії зеленого, синього або червоного кольору, “но при умові, щоби кожен курінь мав однаковий кольор”. Такі ж “гилики” повинні були носити і старшини охорони “по можливости, однакового кольору, як у козаків”[15]. Без сумніву, мова йшла про шлики. Появу в наказі дивного терміна “гилики” можна пояснити помилкою під час друкування на машинці його рукописного варіанта. Особа, яка друкувала текст, очевидно, не вчитувалася в зміст і прийняла рукописне “Ш” за сполучення літер “ги”.

Нарешті, зазначалося, що кокарди залишаються, “тілько під кокардою треба мати розетку червоного кольору” (мал. 9)[16]. Відомо, що під час антигетьманського повстання у військах Директорії під кокардами з Тризубом носили червоні стрічки або розетки. Червоний колір уособлював революційні зміни, його поєднання з національною кокардою відображало національний та соціальний характер повстання[17]. Згодом, 8 грудня 1918 р., Головний Отаман С.Петлюра наказав всім старшинам і козакам армії УНР носити кокарду у вигляді червоної розетки. З телеграми, якою було оголошено цей наказ, випливає, що від поєднання кокарди, встановленої за Гетьмана, та червоної розетки вирішили відмовитися, залишивши тільки останню[18]. Принаймні, саме так зрозуміли текст телеграми сучасники[19]. Однак у Республіканській охороні Подільської губернії, як бачимо, кокарду з Тризубом залишили.

 Реалізувати наказ від 24 грудня 1918 р. ч. 2886 у повному обсязі не вдалося. Не пізніше 30 грудня 1918 р. інспектор охорони розпорядився залишити без виконання ту його частину, яка стосувалася “гиликів”. При цьому решта положень наказу мала бути виконана в “спішноі точності”[20]. Річ у тім, що ще 22 грудня 1918 р. С.Сіцінський наказав начальнику міської охорони Кам’янця-Подільського негайно взяти з мануфактурних магазинів матерії синього, червоного або зеленого кольору (окрім ситцю та оксамиту). Рахунок для оплати належало надіслати до Інспекції охорони[21]. Очевидно, матерії для виготовлення шликів не знайшли, тож від них довелося відмовитися.

Можна припустити, що виконати інші вимоги наказу також було непросто. Січень 1919 р. позначився безпорядками, що їх вчиняли вояки Кам’янецької залоги. Військова влада не виявила належної твердості та не приборкала розбурхані революційною стихією солдатські маси. 5 січня 1919 р. на Підзамчу юрба п’яних козаків Гайдамацького куреня імені Янка Кармалюка силою визволила затриманих злочинців та розгромила канцелярію повітової охорони[22]. Жодного покарання ніхто не поніс. Тож за тиждень, з’єднавшись з військовиками інших частин, кармалюківці розгромили дві дільниці міліції вже в самому Кам’янці. Коли ж і це минулося їм безкарно, в ніч на 16 січня 1919 р. стався напад на всі райони міської міліції, під час якого вояки понищили майно та повідбирали зброю в міліціонерів[23]. Також міліціонери зазнавали насильств – від усних погроз до побиття[24]. Звістка про розгром міліції Кам’янця немов електрична іскра пробігла повітом. Відразу ж почалися озброєні напади на міліцію, не обійшлося без жертв. Доходило навіть до кидання гранат в приміщення міліційних дільниць[25]. Крім того, не дивлячись на неодноразові звернення губкомісара, МВС не відкривало кредит на утримання міліції. З листопада 1918 по січень 1919 р. держава заборгувала 14 мільйонів 186 тисяч 160 грн[26]. 

За таких умов міліціонери попросту розбігалися, набір нових відбувався дуже повільно. В результаті Кам’янець на деякий час залишився без міліції, охорону столиці Поділля здійснювала сотня повітового коменданта. В Кам’янецькому повіті міліція була тероризована, тож ефективно виконувати свою роботу не могла. Прохання повітового комісара про озброєну допомогу повітова комендатура ігнорувала. Втім, сотню повітового коменданта все одно неможливо було послати за межі міста, оскільки в такому разі його не було б кому охороняти. Не дивно, що повіт опинився на межі анархії. Захоплення продовольства, грабунки економій та подорожуючих, самочинне вирубування лісу, припинення сплати податків, самосуди – інструменту для боротьби з цими явищами влада не мала. 22 січня 1919 р. керівництво губернії звернулося до штабу Холмсько-Галицького фронту з проханням хоча б на короткий час надіслати війська для відновлення порядку[27].         

У підсумку міліцію довелося формувати наново. До служби в міліції та міліційних кінних летючих загонах мали намір залучити галичан. Формування ускладнювалося відсутністю запасів зброї, обмундирування та взуття – під час безпорядків їх розграбували вояки. В телеграмі від 19 січня 1919 р. до МВС, Військового міністерства та Генерального штабу в.о. губкомісара Морозовський та інспектор міліції Сіцінський просили дати дозвіл на термінову видачу зі складів ІІ Подільського корпусу 500 комплектів обмундирування. Схожу за змістом телеграму відправили також командиру з’єднання[28]. Міністр внутрішніх справ О.Міцюк 25 січня 1919 р. повідомив про те, що звернувся до Військового міністра з підтримкою цього прохання, а також про свій дозвіл використати запаси комплектів, якщо такі є в розпорядженні губкомісара[29]. Очевидно, очільник МВС більше нічим допомогти не міг. У свою чергу командир корпусу отаман Ф.Колодій заявив, що на інтендантських складах нічого немає[30].    

Тим часом 5 лютого 1919 р. війська радянської Росії захопили Київ, органи влади УНР мусили евакуюватися до Вінниці. 8 лютого 1919 р. Подільський губкомісар надіслав телеграму Міністру внутрішніх справ з проханням зробити розпорядження про видачу обмундирування для міліціонерів, а якщо це неможливо, повідомити, звідки його можна одержати й переказати для цього потрібну кількість грошей. На цей раз запит був скромніший – 200 комплектів[31]. Як відреагувало МВС – наразі не з’ясовано.

Судячи з документів, існувало розуміння необхідності вирішення питань однострою міліції на загальнодержавному рівні – будь то порядок забезпечення чи зовнішній вигляд. “Одяг міліціонерів повинен бути […] від Уряду” – зазначалося в постанові наради з питань спокою і порядку в Кам’янецькому повіті, яку 20 лютого 1919 р. провело керівництво губернії[32]. Начальник Проскурівської повітової міліції хорунжий Червінський в доповіді від 23 лютого 1919 р. визнавав бажаним безкоштовне забезпечення обмундируванням як класних чинів, так і козаків-міліціонерів, а також “встановлення взагалі форми для всіх чинів міліції”[33]. Оскільки відповідних рішень з боку МВС не було, залишалося домагатися виконання виданих раніше наказів. Зберігся наказ по Кам’янець-Подільській міській Народній міліції від 22 лютого 1919 р. ч. 45, за яким усі міліціонери мали “негайно пришити собі давні відзнаки Міліціі”[34]. Очевидно, йшлося про шеврони на лівому рукаві, встановлені наказом інспектора охорони від 24 грудня 1918 р. ч. 2886.

У березні 1919 р. ситуація із забезпеченням міліції одягом почала виправлятися. Принаймні, якщо говорити про Кам’янець-Подільський. Як випливає з посвідчень, виписаних інспектором міліції 6 березня 1919 р., ним було доручено виготовити для потреб міліції обмундирування та взуття. Так, М.Школяр мав пошити 100 жупанів, 100 черкесок з “сивого козацького сукна”, 100 “блюз” (очевидно, йшлося про гімнастерки) і 100 штанів з парусини захисного кольору[35]. У свою чергу А.Фогельману належало пошити 100 пар чобіт[36]. Для цього обох підприємців забезпечили необхідними матеріалами. Очевидно, доручення було виконано, оскільки 18 березня 1919 р. для міліціонерів 2-го району Кам’янецької міської міліції видали по 20 штук жупанів, літніх шароварів, гімнастерок і картузів, а також 20 пар білизни (кальсони й сорочки)[37]. Аналогічні предмети, тільки у кількості 50 штук (пар) того ж дня було отримано для міліціонерів 3-го району[38]. Водночас класні чини міліції, як випливає з документів, мусили вдягатися за власні кошти. З огляду на тогочасну дорожнечу це становило проблему. 4 квітня 1919 р. приказні та помічники начальників всіх трьох районів Кам’янця звернулися до начальника міської міліції з проханням клопотатися перед інспектором міліції про відпуск їм матеріалів на чумарки, френчі та штани, а також шкіри на чоботи[39]. 10 квітня 1919 р. аналогічне прохання висловили начальники районів[40]. Привертає увагу бажання класних чинів міліції носити френчі, а не гімнастерки. Більш дорогий у виготовленні та імпозантніший на вигляд френч мав чітко відрізняти їх від звичайних міліціонерів. Що ж до чумарки, то цей вид українського верхнього одягу тоді досить широко використовувався у війську, заміняючи собою шинель.

Практична реалізація згаданих вище прохань виглядає сумнівною. Ще в середині березня 1919 р. у результаті наступу радянські війська з’явилися на території Подільської губернії. 8 квітня захопили Проскурів, 17 квітня українські частини залишили Кам’янець-Подільський. Наприкінці квітня 1919 р. вся губернія опинилася під окупацією, яка тривала півтора місяця.

Таким чином, прихід до влади Директорії став причиною зміни як назви правоохоронного органу, так і знаків розрізнення його співробітників. В умовах відсутності вказівок з центру питання однострою та знаків розрізнення довелося вирішувати на рівні губернії. Погони замінили шевронами на рукаві, кокарду доповнила червона розетка. Виконати наказ інспектора охорони на Поділлю від 24 грудня 1918 р. ч. 2886 в повному обсязі не вдалося з причини нестачі відповідних матеріалів. Забезпечення обмундируванням відбувалося зі значними труднощами, пов’язаними з відсутністю запасів та бойовими діями. Як свідчать документи, форма одягу міліціонерів становила цікаве поєднання предметів традиційного українського (жупан, чумарка) та новочасного (гімнастерка, френч) військового одягу. Відновлення апарату міліції УНР після визволення Поділля і подальший розвиток однострою міліціонерів заслуговують на окрему розповідь.