Микола Чмир (Київ)

До історії емблеми на головні убори військовиків Військово-Морських Сил Збройних Сил України

Надруковано: Знак. – 2010. – Ч. 52. – С. 9-11

малюнок 1	малюнок 3	малюнок 5
малюнок 2	малюнок 4	малюнок 6
	малюнок 7

 

         У більшості країн світу військовики флоту традиційно мають на головних уборах знаки, відмінні від тих, що використовуються в сухопутних чи повітряних силах. Це обумовлено особливостями розвитку військово-морської форми одягу, на який вирішальний вплив справляв досвід Великобританії. 11 квітня 1856 р. для офіцерів Королівського Військово-Морського Флоту був встановлений знак (badge) на кашкет у вигляді вінка з лаврового листя золотого кольору, що оточував срібний якір, над яким розташовувалася королівська корона, гаптована золотом та сріблом[1]. Ця компоновка лягла в основу аналогічних знаків розрізнення у військових флотах багатьох інших держав.

         В Українському військовому флоті власні емблеми на головні убори з’явилися під час правління Гетьмана П.Скоропадського. Дослідники згадують наказ від 15 липня 1918 р. № 166/28, але жоден не подає бодай цитат з цього документу[2]. Тому єдиним певним джерелом наразі залишаються лише фотографії. З них випливає, що старшини (офіцери) флоту носили на кашкетах емблему у вигляді круглої розетки із зображенням якоря, вище якої розміщувався Тризуб з хрестом. Розетку обрамляв вінок з дубового листя. Тризуб та вінок були гаптовані, розетка з якорем – металевою[3]. За словами К.Гломозди (щоправда, не підкріпленими посиланнями), емблема для підстаршин являла собою розетку з якорем на блакитному тлі, увінчану Тризубом, матроси ж мали носити лише розетку з якорем[4].

         На жаль, цей досвід не став у пригоді під час розробки знаків розрізнення військовиків сучасних Військово-Морських Сил України (ВМС), оскільки не був належним чином досліджений.

         Слід зазначити, що українська влада попервах не приділяла належної уваги питанням створення ВМС. Лише 5 квітня 1992 р. пунктом 2 Указу Президента України № 209 “Про невідкладні заходи по будівництву Збройних Сил України” було передбачено формування ВМС на базі сил Чорноморського флоту, дислокованих на території України. 6 квітня 1992 р. у Севастополі група членів Спілки офіцерів України утворила організаційну групу ВМС, яка стала першим підрозділом новітнього Українського військового флоту[5].

Серед перших кокард та ґудзиків військовиків Збройних Сил України, малюнки яких 3 квітня 1992 р. затвердив Міністр оборони генерал-полковник К.Морозов, спеціальних знаків розрізнення для військових моряків не було[6]. В цьому немає нічого дивного, адже президентський указ, що передбачав формування ВМС, з’явився лише через два дні.

Тому військовикам, які вступили до ВМС, довелося діяти на власний розсуд. За словами М.Мамчака, вже у квітні 1992 р. офіцери організаційної групи замінили на радянській офіцерській емблемі п’ятипроменеву червону зірку з серпом і молотом на Тризуб[7]. Щоправда, фотографій, які підтверджували б носіння таких емблем у 1992 р., ми не посідаємо.

Як не дивно, але у наказі Міністра оборони від 24 червня 1992 р. № 107  “Про тимчасові зміни військової форми одягу на період з 1992 по 1995 роки”, яким встановлювалося носіння кокард та ґудзиків з Тризубом на радянській формі, про знаки розрізнення військовиків ВМС не було жодної згадки[8].

Лише 27 травня 1993 р. тимчасово виконуючий обов’язки начальника Управління речового забезпечення Міністерства оборони полковник Р.Пазяк погодив малюнок емблеми у вигляді овальної розетки з якорем у обрамленні лаврового вінка. Над розеткою розміщувався Тризуб (мал. 1). Емблема виготовлялася з алюмінію, з покриттям золотого кольору або без нього, центральний медальйон розетки та проміжки між елементами Тризуба покривалися блакитною фарбою. Описана вище емблема використовувалася на практиці, принаймні, військовиками Почесної варти Міністерства оборони. На наш погляд, її поява була зумовлена якраз необхідністю забезпечити новими знаками розрізнення військовиків почесної варти, що носили морську форму.

Що ж до власне ВМС, то там, очевидно, більш розповсюдженими були радянські емблеми з Тризубом замість зірки. Як свідчать фотографії, опубліковані в газеті “Народна армія” 1993 р., “українізовані” радянські емблеми прикрашали кашкети офіцерів та мічманів сторожового корабля “Гетьман Сагайдачний”[9], корабля управління “Славутич”[10], малого протичовнового корабля “Луцьк”[11]. Судячи з фотографій, Тризуб міг бути металевий або гаптований, застосовувався також металевий малий Державний Герб України з нового затискача до краватки.

За інформацією М.Мамчака, такі емблеми в Управлінні ВМС Головного штабу ЗС України розглядали як механічно видозмінені радянські, тож виникла ідея розробити новий зразок. Цією роботою зайнялися начальник управління капітан 1-го рангу М.Єжель, офіцери управління капітан 1-го рангу В.Польовий та капітан 3-го рангу І.Тенюх, яких активно підтримував начальник соціально-психологічної служби Міністерства оборони генерал-майор В.Мулява[12].

Відмітимо, що капітан 3-го рангу І.Тенюх був членом Комісії з розробки військової символіки у ЗС України, створеної на підставі наказу Міністра оборони від 6 травня 1992 р. № 66[13].

Ця комісія підготувала “Предложения по символике ВМС Украины” (“Пропозиції щодо символіки ВМС України”), оформлені у вигляді альбому. В ньому містилися малюнки прапорів та вимпелів посадових осіб, знаків розрізнення військових звань офіцерів корабельного складу, нарукавних знаків приналежності до ВМС, сигнальних прапорів і, нарешті, кокарди на головний убір офіцерів та мічманів (мал. 2). 8 вересня 1993 р. пропозиції затвердив Міністр оборони. Опис кокарди (правильно було б назвати її емблемою) подавав таке тлумачення її елементів (переклад з російської):

“В основу знака покладений якір – найдавніший символ мореплавців світу, що обрамляється вінком з дубового листя. У центрі знака розташований воєнний хрест Української Народної Республіки, що являє собою білий хрест з синім обрамленням на тлі променів, що розходяться.

У центрі хреста на блакитному фоні розміщено тризуб.

Два схрещені мечі символізують військову потужність флоту і оборонний характер воєнної доктрини  Збройних Сил України.

Розміри знака додаються на кресленні.”

Як подає М.Мамчак, при розробці емблеми за основу взяли зображення Воєнного хреста (пам’ятний знак на честь 40-річчя відродження Українських збройних сил, що надавався Президентом Української Народної Республіки в екзилі[14]) з книги В.Кравцевича “Украинский державный флот”[15]. Дійсно, на титульній сторінці книги є графічна композиція у вигляді Воєнного хреста на тлі якоря, через кільце якого проходить орденська стрічка (мал. 3)[16]. Необізнана людина запросто може подумати, що у Воєнному хресті присутнє зображення якоря, хоча це не так[17]. Можливо, розробників ввів в оману підпис під композицією: “Военный крест Украинской Народной Республики”. Ось у такий курйозний спосіб і виникла нова емблема. Цікаво, що на відміну від прототипу, мечі на емблемі розмістили вістрями униз. Очевидно, так підкреслювався “оборонний характер воєнної доктрини”.

На жовтень 1993 р. питання щодо форми одягу та знаків розрізнення військовиків ЗС України можна було вважати вирішеним. 20 липня 1993 р. експериментальні зразки форми продемонстрували Президенту Л.Кравчуку, який в цілому схвалив їх[18]. 13 вересня 1993 р. Міністр оборони К.Морозов підписав наказ № 204 “Про перехід на носіння нової військової форми одягу військовослужбовцями для Збройних Сил України”[19]. Але 8 жовтня 1993 р. Міністром оборони був призначений генерал-полковник В.Радецький. Демократична, однакова для всіх категорій офіцерського складу форма європейського зразка, розроблена за К.Морозова, генералу В.Радецькому рішуче не подобалася. Відтепер найголовнішим при розробці зразків форми одягу та знаків розрізнення стало максимальне виділення генералів та адміралів, як це було за часів СРСР.

Одним з проміжних результатів розробки форми одягу та знаків розрізнення відповідно до побажань нового Міністра, став “Опис предметів речового майна військовослужбовців Збройних Сил України” на 255 сторінках. На жаль, документ не має дати, але судячи з вміщених в ньому описів та малюнків предметів речового майна, він був підготовлений у період між жовтнем 1993 р. та липнем 1994 р.

З “Опису…” випливає, що “кокарду” для офіцерів та мічманів, затверджену 8 вересня 1993 р., вирішили зберегти. Натомість для адміралів та генералів ВМС, у дусі нового підходу, розробили окремий зразок “емблеми на окол кашкета” (мал. 4). Ця емблема повторювала емблему до парадно-вихідного кашкета і хутряної шапки з козирком адміралів та генералів Військово-Морського Флоту (ВМФ) СРСР[20] і відрізнялася лише наявністю Тризуба. Зображення лаврового вінка мало бути вишитим, а Тризуб та якір в подвійному рельєфному обідку – накладними.

Так чи інакше, затверджений 8 вересня 1993 р. малюнок “кокарди” офіцерів та мічманів ВМС не став остаточним і згодом зазнав доопрацювання. Як зазначає М.Мамчак, розробники відмовилися від схрещених мечів, розмістили у верхній частині якоря “розу вітрів”, а сам якір з хрестом – на тлі лаврового вінка, запозиченого з аналогічної радянської емблеми[21]. Від себе додамо, що зникло також синє обрамлення хреста – можливо, з технологічних міркувань.

Результатом проведеної роботи можна вважати зразок “Кокарди Військово-Морських Сил”, затверджений начальником Центрального речового управління Тилу ЗС України полковником Р.Пазяком 29 липня 1994 р. (мал. 5). Як видно з малюнка, кінці хреста стали розширеними, що позбавило його схожості з  Воєнним хрестом.

Згаданий зразок у дещо покращеному вигляді був вміщений у додатку до Правил носіння військової форми одягу військовослужбовцями ЗС України, введених в дію наказом Міністра оборони від 12 червня 1995 р. № 150. При цьому невірний термін “кокарда” замінили терміном “емблема”. Цю емблему (мал. 6) мали носити офіцери, мічмани, прапорщики, військовослужбовці-жінки, курсанти 4-го, 5-го і 6-го курсів військово-морських начальних закладів на парадно-вихідному та повсякденному кашкетах, хутряній шапці з козирком та шапці-вушанці[22]. Емблема виготовлялася з алюмінію з використанням блакитної та білої фарби, згодом її стали виготовляти також з пластмаси. Існують варіанти емблеми з гаптованим лавровим вінком та накладним зображенням якоря і хреста з алюмінію або пластмаси. 

На парадно-вихідний та повсякденний кашкети, хутряну шапку з козирком адміралів і генералів ВМС передбачався окремий зразок емблеми. Вона була схожа на емблему, описану вище, але лавровий вінок мав додаткові листки, як на емблемі до парадно-вихідного кашкета і хутряної шапки з козирком адміралів та генералів ВМФ СРСР (мал. 7)[23]. На практиці листя було гаптоване, а зображення якоря з хрестом – накладним. Як бачимо, здоровий глузд таки переміг – головний елемент “офіцерської” та “адміральської” емблем став однаковим.

Курсанти 1-го, 2-го, 3-го курсів та матроси мали носити таку ж емблему, як їхні сухопутні колеги.

Описані вище емблеми використовуються до цього часу незважаючи на неодноразові спроби їх змінити.

Отже, на початковому етапі існування ВМС Міністерство оборони не приділяло належної уваги знакам розрізнення військових моряків. Тому серед офіцерів та мічманів набула поширення практика переробки радянської емблеми шляхом заміни зірки на Тризуб. Видозмінена у такий спосіб емблема мала класичну компоновку і нагадувала емблему старшин Українського військового флоту 1918-20 рр. Проте бажання зробити цей знак розрізнення максимально відмінним від радянського зумовило створення емблеми нового зразка з використанням окремих зображень з композиції В.Кравцевича, помилково ототожнених з Воєнним хрестом УНР. В остаточному варіанті зображення якоря та білого хреста з Тризубом поєднали з лавровими вінками, взятими з аналогічних радянських емблем. У процесі доопрацювання малюнка емблеми подібність білого хреста з Тризубом на Воєнний хрест поступово зникла і на цей час він не має жодного символічного значення. На наш погляд, доцільно запровадити інший зразок емблеми на головні убори військовиків ВМС на основі тої, яка використовувалася у 1918-20 рр.