Емблеми на стінку кашкета військовиків Збройних Сил України

Надруковано: Знак. – 2009. – Ч. 47. – С. 10-11.

Малюнок 1	Малюнок 2	Малюнок 3
Малюнок 4	Малюнок 5	Малюнок 6
Малюнок 7		Малюнок 8

Крім знаків розрізнення, що носяться на околишу кашкета з козирком (кокарди та емблеми), у Збройних Силах України використовується також низка емблем на стінку (тулію) цього головного убору.
Подібного роду емблеми не є характерними для Українського війська. У збройних силах українських державних утворень 1917-20 рр. кокарди, відповідно до тогочасних нормативно-правових актів, розміщувалися на околишах кашкетів. Лише за часів Української Держави наказом Військовій Офіції від 27 червня 1918 р. ч. 264 було встановлено відзнаку у вигляді схрещених булав довжиною 32 мм для носіння вище кокарди на головних уборах старшин Штабу і конвою Ясновельможного Пана Гетьмана ¹. Фотодокументи підтверджують носіння цієї відзнаки на шапках, але чи носилася вона на кашкетах, упевнено сказати неможна.
В силу низки як об’єктивних, так і суб’єктивних причин, емблеми на стінку кашкета військовиків ЗС України з’явилися під впливом радянського досвіду.
В останні роки існування СРСР існувало декілька емблем для носіння на стінці кашкета. Емблему у вигляді крил та п’ятипроменевої зірки носили військовики авіації та повітрянодесантних військ, курсанти авіаційних училищ льотчиків та штурманів ². Для особового складу взводу Сухопутних військ роти почесної варти наказом Міністра оборони Радянського Союзу від 29 лютого 1971 р. № 29 була встановлена емблема у вигляді червоного щита з Державним гербом СРСР. З-під щита виходили пучки променів, що утворювали розтягнуту по горизонталі п’ятипроменеву зірку ³. У березні того ж року наказом Міністра оборони № 59 цю емблему було поширено також на солдатів та сержантів охорони Генерального штабу Збройних Сил СРСР ⁴. Особовий склад військових оркестрів при ротах почесної варти носив емблему у вигляді ліри, вперше введену в березні 1955 р. для солдатів та сержантів зведеного оркестру Московського гарнізону ⁵.
Перші проекти форми одягу та знаків розрізнення для ЗС України почали з’являтися ще в кінці 1991 р. Йдеться, зокрема, про проект Р.Дуб’яка та О.Романчука ⁶. Емблема на стінку кашкета офіцерів авіації передбачалася подібною до радянської, лише п’ятипроменеву зірку замінив Тризуб (мал. 1). Враховуючи той факт, що Тризуб мав бути і на кокарді, виходило зайве дублювання цього символу. Зауважимо, що механічна заміна п’ятипроменевої зірки на Тризуб була вадою, характерною для багатьох проектів того часу.
У фондах Центрального музею ЗС України збереглися малюнки кокард, емблем та ґудзиків, затверджених 3 квітня 1992 р. Міністром оборони К.Морозовим ⁷. Емблема на стінку кашкета офіцерів авіації, в цілому, повторювала радянську (мал. 2). Очевидно, розробники вважали, що п’ятипоменева зірка, якщо вона не червона та без серпа з молотом, політичного значення не має. Про виготовлення та реальне носіння кокард та емблем, затверджених 3 квітня 1992 р., відомості, на жаль, відсутні.
Зауважимо, що траплялися випадки, коли авіатори самостійно “українізували” емблеми на стінку кашкета – зірка відламувалася, а на її місце кріпився Тризуб.
У 1994 р. був розроблений новий варіант емблеми на стінку кашкета військовиків Військово-Повітряних Сил (ВПС), авіації Сил протиповітряної оборони та аеромобільних військ (мал. 3). Замість зірки на тлі стилізованих крил розміщувалося синє коло з ромбом, від якого розходяться промені. Носіння емблеми було регламентовано наказом Міністра оборони України від 12 червня 1995 р. № 150, яким затверджувалися Правила носіння військової форми одягу ⁸. Офіцери та прапорщики мали носити металеву емблему, генерали – гаптовану. Цікаво, що гаптовані генеральські емблеми на практиці суттєво відрізнялися від затвердженого малюнка, що було пов’язано з особливостями їх виготовлення.
У 1996 р. в Командуванні ВПС виникла ідея створити нову емблему на стінку кашкета. Її автором був В.Ляхов. Відповідні пропозиції начальник тилу ВПС направив начальнику Центрального речового управління Тилу ЗС України 15 травня 1996 р. В основу емблеми було покладено зображення сокола що, як зазначалося в листі, “має широке історичне відображення в українському етносі, фольклорі, народних піснях і символізує любов до неба, стрімкий політ, силу та сміливість”. В лапах сокіл тримав пропелер. Емблема вийшла вдалою, втім, суперечливим елементом є пропелер, який птаху явно не потрібний.
“Стрімкий політ” фантазії тиловиків ВПС у Києві не оцінили – як зазначалося у резолюції на звороті листа, оскільки форму одягу погоджено, у тому числі з Командуванням ВПС, на даний час зміни вноситися не можуть. Втім, це не стало на заваді виготовленню нової емблеми та її використанню всупереч наказу Міністра оборони України від 12 червня 1995 р. № 150. Лише 17 липня 2003 р., коли було прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 1073 про затвердження зразків військової форми одягу та знаків розрізнення, емблему було нарешті “узаконено” (мал. 4) ⁹. Нині вона використовується військовиками Повітряних Сил, утворених у 2005 р. шляхом об’єднання ВПС та Військ протиповітряної оборони, носять її також в аеромобільних військах. Зауважимо, що існує багато варіантів емблеми, що різняться матеріалом виготовлення та виглядом сокола.
Напевно, найбільш актуальним питанням в сфері форми одягу, що виникало на початковому етапі існування ЗС України, була форма одягу почесної варти, яка є обличчям не лише війська, а й держави. Перший варіант емблеми виготовлявся кустарним способом в самій роті почесної варти шляхом накладення овалу, вирізаного з нової офіцерської кокарди, на радянську емблему (мал. 5). Збереглися проектні малюнки, що передбачали для почесної варти таку ж емблему, як за СРСР, але із заміною червоного кольору щита на синій, а герба Радянського Союзу – на Тризуб ¹⁰. Зрештою, 17 березня 1994 р. начальник Центрального речового управління Тилу ЗС України затвердив малюнок емблеми у вигляді овального синього щита з малим Державним Гербом України з-під якого виходили крила і лаврові гілочки (мал. 6). При цьому поле щита малого Державного Герба України було блакитне, що свідчить про необізнаність розробників з геральдикою. Ця емблема носилася військовиками взводів Сухопутних військ та ВПС почесної варти. Цікаво, що були випадки носіння емблеми і у ВПС, оскільки за формою вона цілком підходила льотчикам.
На початку цього століття з’явилася нова емблема, розроблена фірмою “Геральдична палата “Олекса Руденко & Компаньйони”. За основу взяли “зорю” для кашкетів військовиків Окремої Сердюцької дивізії передбачену описом уніформи, оголошеним наказом Військовій Офіції від 31 серпня 1918 р. ч. 461 ¹¹. Центральний медальйон з Тризубом розробники замінили випуклим кругом, дещо спростили форму променів, а булави чомусь зробили перначами. Нині ця емблема (мал. 7) носиться військовиками взводу Сухопутних військ почесної варти. Як її радянський аналог, ця емблема є, по суті, лише прикрасою і не має ніякого практичного значення. Існує кілька її варіантів, що різняться матеріалом і якістю виготовлення. Слід зазначити, що жодного нормативно-правового акту про встановлення емблеми не видавали.
Емблема у вигляді ліри офіційно встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1073, хоча до того фактично використовувалася не один рік (мал. 8). Носять її музиканти військових оркестрів при парадній формі одягу, знов-таки – радше як прикрасу, ніж для забезпечення відрізнення від інших військовиків. Доречно буде зауважити, що в окремих оркестрах існують власні емблеми на стінку кашкета, які заслуговують на окреме дослідження.
Отже, емблеми на стінку кашкета, що використовуються нині у ЗС України, можна умовно поділити на три групи. Першу групу складають офіційні емблеми, тобто такі, що передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1073 (емблеми військовиків авіації та музикантів). До другої групи відносяться напівофіційні емблеми, які фактично схвалені вищим керівництвом, але не включені до відповідної постанови Кабінету Міністрів (емблема взводу Сухопутних військ почесної варти). Третю групу утворюють неофіційні емблеми, розроблені у військових частинах та установах. З-поміж усіх цих емблем практичне значення має хіба що емблема військовиків авіації, решта ж покликані лише покращувати зовнішній вигляд окремих категорій військовиків. На наш погляд, існує потреба у перегляді переліку емблем на стінку кашкета в бік його скорочення.

Чмир М. Ідея гетьманської держави у символіці та емблематиці Української Армії 1918 р.// Знак. – 2002. – Ч. 27. – С. 10.
Правила ношения военной формы одежды военнослужащими Советской Армии и Военно-Морского Флота. – Москва, 1989. – С. 213-214.
Военная одежда Вооруженных Сил СССР и России (1917 – 1990-е годы). – Москва, 1999. – С. 271-272, 275.
Там само. – С. 280.
Там само. – С. 175.
Романчук О. Военная форма одежды и знаки различия для Вооруженных Сил Украины//Высокий замок. – 1991. – 2 ноября; Поки що в ескізах//Голос України. – 1992. – 21 січня.
Карпов В. Розроблення арматюри до одностроїв військовиків Збройних Сил України//Військово-історичний альманах. – 2005. – Ч. 1 (10). – С. 125.
Правила носіння військової форми одягу військовослужбовцями Збройних Сил України. – К., 1995. – С. 34-35, 134-135.
Малюнок з додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1073.
Карпов В. Розроблення арматюри до одностроїв… – С. 133.
Чмир М. Ідея гетьманської держави... – С. 10.