Микола Чмир

заступник начальника відділу

військової символіки та геральдики

Генерального штабу ЗС України

Що на кашкеті твоєму?

Надруковано: Народна армія. – 2007. – 11 грудня

Малюнок 1	Малюнок 2	Малюнок 3	Малюнок 4
Малюнок 5	Малюнок 6	Малюнок 7

Відомо, що розробка знаків розрізнення військовиків Збройних Сил України, яка велася на початку 1990-х рр., у багатьох випадках обмежувалася механічною заміною радянської символіки на українську. Насамперед це стосується знаків розрізнення на головні убори – кокард та емблем. Наприклад, кокарда офіцерів Сухопутних військ відрізняється від радянського аналога лише наявністю Тризуба замість червоної зірки. “Генеральський” варіант кокарди передбачає довкола Тризуба лаврові гілки. До такого навіть в СРСР не додумалися –  радянські маршали й генерали носили такі самі кокарди, як і решта офіцерів, тільки зірка була не на білому, а на золотому полі.   

В зв’язку з цим значний інтерес становить досвід збройних сил Української Народної Республіки (УНР), Української Держави та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) 1917-1920 рр. На превеликий жаль, довгий час цей досвід залишався малодослідженим, що стало однією з причин обмеженого його застосування в сучасних ЗС України.

Першим офіційним знаком розрізнення на головні убори військовиків збройних сил УНР стала синьо-жовта стрічка довжиною 3 дюйми (7,5 см). Відповідно до наказу Військовому Секретарству УНР від 26 листопада (9 грудня) 1917 р. ч. 32 цю стрічку мали розмістити під російськими кокардами всі офіцери, козаки і матроси-українці. Річ у тім, що відповідно до ІІІ Універсалу, ухваленого Центральною Радою 7 (20) листопада 1917 р., проголошена ним Українська Народна Республіка зберігала федеративний зв’язок з Росією. Згодом, 17 (30) грудня 1917 р. Генеральний секретар військових справ УНР Симон Петлюра затвердив проект тимчасової форми одягу Української Народної Армії. Було, зокрема, встановлено, що всі військовики мають однакову форму одягу, роль якої мало виконувати похідне обмундирування Російської армії з низкою змін. Тимчасова форма одягу передбачала синьо-жовту кокарду, причому жовтий колір мав бути всередині (мал. 1).

Навесні 1918 р. власним знаком на кашкет обзавелися військовики 1-го куреня (батальйону) Січових Стрільців, сформованого з галицьких українців, що потрапили у російський полон під час Першої світової війни. Він мав вигляд щита із зображенням Архістратига Михаїла, що тримає в руках пломеніючий меч і прямокутний щит, на якому зображення лева. Над фігурою архистратига – Тризуб (мал. 2). Поєднання зображень Архистратига Михаїла і лева було характерним для символіки військового формування Українських Січових Стрільців, утвореного у складі Австро-Угорської армії в серпні 1914 р. Воно відображало ідею соборності українських земель, розділених між двома імперіями. Архістратиг Михаїл представляв Наддніпрянщину, а лев – Галичину. “Знак Київської держави часів Володимира Святого” (Тризуб) був прийнятий як Герб УНР 12 (25) лютого 1918 р. Кашкетний знак 1-го куреня Січових Стрільців носили і в деяких інших частинах.

Прихід до влади 29 квітня 1918 р. Гетьмана Павла Скоропадського не позначився на державній символіці – Тризуб та блакитно-жовтий прапор УНР надалі використовувалися як атрибути Української Держави. На час правління Гетьмана припадає утвердження Тризуба у військовій символіці. Наказом Військовій Офіції від 6 червня 1918 р. ч. 207 введено кокарду для головних уборів, затверджену Гетьманом 17 травня. Ця кокарда являла собою штамповану золоту опуклу ребристу “зірочку” круглої форми діаметром 27 мм. На “зірочку” накладався кружок 18 мм в діаметрі, покритий блакитною емаллю, зі золотим обідком та “гербом Української Держави”. При виготовленні кокарди для козаків (тобто рядового складу) замість емалі мала використовуватися фарба. Своєю формою нова кокарда розривала з російськими традиціями і, на відміну від російських зразків, була єдиною для старшин (офіцерів) та козаків.

Військовики гетьманської гвардії – Окремої Сердюцької дивізії – відповідно до наказу Військовій Офіції від 31 серпня 1918 р. ч. 461 мали носити замість кокарди так звану “зорю”. “Зоря” складалася з чотирьох пучків променів, між якими розміщувалися булави, у центрі  був круг із зображенням Тризуба (мал. 3). Цікаво, що на сучасному етапі видозмінене зображення цієї “зорі” використовується в нарукавній емблемі Окремого полку Президента України, воно покладено в основу емблеми на стінку кашкета військовиків Почесної варти, що носять форму одягу Сухопутних військ.

Видання Гетьманом 14 листопада 1918 р. грамоти про федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією спричинило повстання, яке очолила Директорія у складі В.Винниченка, С.Петлюри, Ф.Швеця, П.Андрієвського і А.Макаренка. На початку повстання виникла потреба у символі, який би відрізняв війська Директорії від гетьманських та яскраво відображав ідеї, за які мала вестися боротьба. Керівники повстання мали рахуватися з тим, що значна частина населення, зокрема селянство, сприймала режим П.Скоропадського як форму соціального гноблення, перебуваючи під впливом більшовицьких ідей. Тому таким символом став червоний колір як уособлення революційних змін. Військовики Окремого Загону Січових Стрільців, що став головною силою повстання, та 1-ї Козачої Стрілецької дивізії розмістили під кокардами з Тризубом  червоні стрічки або розетки. Що ж до селянських повстанських формувань, що масово створювалися у той час, то вони в багатьох випадках використовували лише червоні стрічки. Натомість командувач гетьманських військ російський генерал Келлєр наказав всім “озброєним силам України” вдягнути білі пов’язки та кокарди для відрізнення від повстанців.

На грудень 1918 р. червоний колір сприймався як головний символ Армії УНР. 8 грудня 1918 р. було оголошено наказ Головного Отамана С.Петлюри всім старшинам і козакам носити кокарду у вигляді червоної розетки. Як бачимо, вище військове керівництво УНР вирішило відмовитися від поєднання кокарди, встановленої за Гетьмана, та червоної розетки, залишивши лише останню. Але на той час червоний колір був домінуючим у державній та військовій символіці радянської Росії, з якою невдовзі розпочалася нова війна. Від червоної розетки довелося відмовитися. Нова кокарда, встановлена наказом Війську УНР від 26 січня 1919 р. ч. 31, мала форму овалу із завитками, Тризуб на ній увінчував хрестик (мал. 4). Широкого розповсюдження ця кокарда не набула – більшість військовиків  продовжували  використовувати кокарду “гетьманського” зразка.

Офіційно кругла кокарда була запроваджена у збройних силах УНР 30 червня 1919 р. наказом Головної Управи Війська УНР ч. 32. Нова форма одягу за наказом Головної Управи Війська УНР від  30 березня 1920 р. ч.16 передбачала носіння кокарди за наказом Війську УНР від 26 січня 1919 р., але в реальності використовувалися кокарди круглої форми (мал. 5, 6).

Збройні сили ЗУНР (в кінці січня 1919 р. вони отримали назву “Галицька Армія”) формувалися попервах на основі військових частин Австро-Угорської армії. Військовики цих частин носили австрійську форму одягу, тож відразу виникла потреба у знаках розрізнення державної належності. Стихійно поширилося носіння на головних уборах синьо-жовтих стрічок (часто у вигляді кокард), нагрудних знаків із зображенням Архістратига Михаїла і лева. Ще до офіційного об’єднання ЗУНР з УНР, що відбулося 22 січня 1919 р., стали використовуватися також кокарди з Тризубом, завезені з Наддніпрянщини. Галицька Армія мала окрему форму одягу, встановлену 22 квітня 1919 р. На шапці-“мазепинці” військовики мали носити “відзнаку” у вигляді кружка діаметром 2,5 см сріблястого (для рядових та підстаршин) чи золотистого (для старшин) кольору. На “відзнаці” зображався Тризуб. Також використовувалися кокарди з емаллю, на яких Тризуб доповнювали літери “У.Р.” (Українська Республіка, мал. 7).