Микола Чмир (Київ)

 “Український напис, російський орел: печатка Сердюцького Гетьмана Богдана Хмельницького полку часів Центральної Ради

 Надруковано: Знак. – 2019. – Ч. 78. – С. 7–8.

З-поміж українських печаток 1917–1920 рр. особливий інтерес викликають військові печатки доби Центральної Ради. Дискусія щодо національної символіки ще тривала, тож в сюжетних зображеннях спостерігалося значне розмаїття. А іноді такі зображення могли бути зовсім несподіваними.

Яскравим прикладом “поєднання непоєднуваного” слугує одна з печаток Богданівського полку – найстаршої військової частини збройних сил Української Народної Республіки. 1-й Український полк ім. Б.Хмельницького було сформовано явочним порядком у Києві протягом квітня–травня 1917 р. Російське військове керівництво попервах намагалося перешкодити його створенню, однак врешті-решт визнало право українців на власну військову одиницю. У липні 1917 р. полк вирушив на фронт[1]. Після більшовицького перевороту в Петрограді 25 жовтня (7 листопада) 1917 р. частина повернулася до Києва для підтримки Центральної Ради. Остання ІІІ Універсалом 7 (20) листопада 1917 р. проголосила Українську Народну Республіку, щоправда, у складі федеративної Росії.

Падіння Тимчасового Уряду дало можливість розпочати створення власних збройних сил. Важливе значення мала ініціатива Генерального секретаря військових справ УНР С. Петлюри та начальника Київської військової округи підполковника В. Павленка звести українські частини, що перебували у Києві, в гвардійські дивізії. За історичною традицією вони отримали назву “Сердюцькі”[2]. Як випливає з документів, попервах йшлося лише про одну дивізію.

Наказ по Сердюцькій дивізії № 1 був виданий 15 (28) листопада 1917 р. В ньому підполковник Ю. Капкан оголосив про свій вступ до виконання обов’язків начальника з’єднання. Також зазначалося, що до складу дивізії увійшли полки: 1-й Український Гетьмана Богдана Хмельницького, 2-й Український Гетьмана Павла Полуботько (так у тексті – М. Ч.), 1-й Український запасний та 1-й Георгіївський запасний. Всі вони отримали нові назви: “Сердюцький Гетьмана Богдана Хмельницького полк”, “Сердюцький Гетьмана Павла Полуботько полк”, “Сердюцький Гетьмана Петра Дорошенка полк” та “Сердюцький Георгіївський Полковника Івана Богуна полк” відповідно[3]. Входження згаданих полків до дивізії підтвердив наказ Київської військової округи від 18 листопада (1 грудня) 1917 р. № 1622. Начальником Сердюцької дивізії тимчасово затверджувався підполковник Капкан. При цьому наголошувалося, що назва “Сердюцький” тимчасова, “позаяк Генеральный Секретарь сам затвердити не може, а се е право Украінського Уряду”[4]. 2-у Сердюцьку дивізію створили дещо пізніше. На жаль, після звільнення С.Петлюри з посади Генерального секретаря військових справ 18 (31) грудня 1917 р., дивізії було фактично розформовано[5].

Принагідно зауважимо, що в літературі поширені відомості про існування ще й 3-ї Сердюцької дивізії. Стверджується, зокрема, що таку назву обрала для себе українізована 9-а кавалерійська дивізія, яка перебувала на Румунському фронті. У листопаді 1917 р. вона поверталася до пунктів постійної дислокації на Київщині[6]. Однак до сердюцьких дивізій, сформованих у Києві, згадане кінне з’єднання не мало жодного відношення. Всьому виною досить-таки кумедна термінологічна плутанина. Річ у тому, що 8 (21) січня 1918 р. з’явився наказ по Військовому Генеральному Секретарству УНР ч. 41, присвячений організації кінноти. Його підписав наступник С. Петлюри на посаді очільника військового відомства М. Порш. Згідно з наказом, вся кіннота Української Народної армії повинна була називатися сердюками. Вищою організаційною одиницею сердюків визначалася сердюцька дивізія у складі чотирьох сердюцьких полків, зведених у дві бригади. Реєстр Українських Сердюків, затверджений наказом, включав у себе чотири сердюцькі дивізії, в тому числі 3-ю Сердюцьку (колишню 9-у Українську кінну)^[7]. Отож, нове керівництво переосмислило термін “сердюки”. Він став свого роду аналогом таких традиційних назв кіннотників як “гусари”,“улани” чи “драгуни”.

Та повернімося до Богданівського полку. Нова назва, отримана під час формування Сердюцької дивізії, знайшла відображення на печатці частини. Точний час її появи наразі невідомий. Зрозуміло лише, що печатку було виготовлено не раніше 15 (28) листопада 1917 р., а використовувалася вона аж до кінця січня 1918 р.    

Печатка Сердюцького Гетьмана Богдана Хмельницького полку.

          Матеріал: фіолетове чорнило.

          Форма: кругла. Розмір: 35 мм.

          Сюжетне зображення: двоголовий орел з опущеними крилами.

          Легенда: Сердюцький Гетьмана Богдана Хмельницького Полк. Текст розділено шестипроменевою зірочкою.

          Датування: 27 січня (9 лютого) 1918 р.

          Місце зберігання: ЦДАВО України. – Ф. 3325. – Оп. 3. – Спр. 5. – Арк. 24.

          Зображення орла відповідає зразку, що використовувався за часів Тимчасового Уряду замість імперського варіанта Державного герба^[8]. Сусідство на печатці двоголового орла та напису українською в наш час здається курйозом, однак наприкінці 1917 р. воно виглядало цілком логічним. По-перше, УНР формально залишалася у складі Росії. По-друге, власних офіційних символів вона не мала. За таких обставин під час виготовлення печатки використали те зображення, яке видавалося легітимним.

          Варто відмітити, що цим шляхом пішли не всі полки Сердюцької дивізії. Так, наказом по Сердюцькому Георгіївському Полковника Богуна полку від 24 листопада (7 грудня) 1917 р. № 31 печатки 1-го Георгіївського запасного полку з двоголовим орлом з цього числа вважалися недійсними. Натомість дійсною полковою печаткою належало вважати “с надписью “Сердюцькій Георгіевського полковн. Богуна полку з гербом Архангела Михаіла”^[9]. Очевидно, для командування частини дисонанс між російським гербом та українським написом був більш відчутним, тому затвердження символів УНР вирішили не чекати. Натомість командир Одеської Української гарматної бригади полковник Столбовський у грудні 1917 р. звернувся до майстерні штемпелів та печаток з проханням виготовити мастикову печатку “съ текстомъ: “Атаман Одеської Українскої Гарматної бригади” /въ серединѣ орелъ съ пушками/”^[10]. Як бачимо, наприкінці 1917 р. українські частини могли використовувати на печатках як російського орла, так і архангела Михаїла. Тим більше, що останнє популяризувалося тоді як герб майбутньої української держави^[11].

Таким чином, печатка Сердюцького Гетьмана Богдана Хмельницького полку цікава поєднанням російської символіки часів Тимчасового Уряду та напису з назвою частини українською мовою. Таке поєднання стало можливим внаслідок відсутності офіційного герба УНР.