Печатка і кутовий штамп запасного куреня Запорізької Січі, 1919 р.

Печатки українських військових частин 1917–1920 рр. зазвичай не вражають своїми сюжетами. В більшості випадків у центрі бачимо Тризуб та абревіатури “УНР” (Українська Народна Республіка) або “УД” (Українська Держава)[1]. Зрідка їх доповнюють символи, що вказують на рід військ[2]. Печатки частин Галицької Армії певний час прикрашав коронований лев, що спинається на скелю, якого згодом замінив той таки Тризуб. Зрештою, одноманітність для регулярного війська – природне явище.

Тим цікавішими виглядають печатка і кутовий штамп запасного куреня Запорізької Січі, відбитки яких виявлено на документах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України.

Запорізька Січ – військове формування, створене під час антигетьманського повстання начальником охорони залізничного вузла Катеринослав-Синельникове Ю.Божком з військовиків залізничної варти й катеринославських студентів. До його складу увійшли піший, кінний, гарматний курені та кулеметна сотня. Ю.Божко мріяв відродити за порогами історичну Січ з усіма її звичаями й традиціями. Однак під тиском більшовиків довелося переміститися спочатку на Київщину, а згодом – до Балти[3]. Запорізька Січ відрізнялася своєрідним внутрішнім порядком та дисципліною. Свої накази й розпорядження отаман Божко підписував лише гусячим пером. Усі справи, навіть бойового характеру, вирішувалися “сходом”, щоправда, під головуванням отамана. Вживання горілки заборонялося, за різні провини карали канчуками. Не менш колоритним був одяг Ю.Божка: синій жупан та смушкова шапка з червоним верхом[4]. У березні 1919 р., перебуваючи в Бірзулі, Божко активно включав до складу Запорізької Січі всі частини, що опинялися поблизу[5]. Після поразки Південного угруповання армії УНР та евакуації через територію Румунії, Запорізька Січ до кінця травня 1919 р. перебувала у Тернополі[6]. Відповідно до наказу Війську Дієвої Армії УНР від 2 червня 1919 р. ч. 4 її було використано для формування 2-ї пішої дивізії[7]. Командиром дивізії став отаман Ю.Божко[8], відтак у документах її називали “2-га піша дивізія Запорізька Січ”[9]. Однак згодом, за невиконання наказів і навмисне розповсюдження провокаційних чуток про штаб Дієвої Армії, Ю.Божка було усунуто від командування та віддано під суд[10]. Восени 1919 р. 2-га піша дивізія Запорізька Січ входила до складу Волинської групи армії УНР, брала участь в бойових діях проти білогвардійців. На початку грудня рештки Запорізької Січі увійшли до складу Волинської дивізії.

Документ, на якому містяться відбитки печатки та штампа, є листом помічника курінного отамана Федоріва до Подільського губерніального комісара від 28 березня 1919 р. ч. 26 з проханням допомоги у забезпеченні куреня одягом[11].

Печатка запасного куреня Запорізької Січі (мал. 1).

Сюжетне зображення: Стилізована гармата на колісному лафеті, розміщена на тлі схрещених списа та прямокутного прапора з прямим широкораменним хрестом. Під стволом гармати піраміда з ядер. Праворуч від гармати Тризуб, супроводжений літерами “У” (над правим зубом), “Н” (знизу ліворуч) та “Р” (знизу по центру). Нижче – схрещені “козацька” шабля та рушниця.

Легенда: Запасний Курінь Запоріжської Січі. Текст розділено трьома зірочками (дві над одною).

Місце зберігання: ЦДАВО України. – Ф. 1401. – Оп. 1. – Спр. 319. – Арк. 73.

Як бачимо, центральна частина печатки насичена атрибутами, пов’язаними з Козацько-Гетьманським періодом історії України. Щоб мати змогу відтворити задуману композицію, Тризуб і абревіатуру “УНР” довелося посунути праворуч.

Не менш цікавим є кутовий штамп куреня (мал. 2). Матеріалом також виступає фіолетове чорнило, загальні розміри: висота – 67 мм, ширина – 50 мм. Штамп прикрашає зображення прапора у вигляді прямокутного полотнища з двома косицями, на якому прямий хрест із розбіжними кінцями. Очевидно, саме так уявляли собі розробники штампа прапори часів Козаччини.

Таким чином, печатка і кутовий штамп запасного куреня Запорізької Січі є цікавим явищем української військової сфрагістики 1917-1920 рр. Вони яскраво засвідчують характер Запорізької Січі як нерегулярного повстанського формування та прагнення Ю.Божка культивувати дух і традиції козацької вольниці.

Примітки:

[1] Гриценко І. Пам’ятки української сфрагістики поч. ХХ ст. з колекції Олександра Депутата // Знак. – 2014. – Ч. 62. – С. 5.

[2] Козлов С., Гречило А. Печатка начальника відділу охорони залізнично-технічного корпусу УНР // Знак. – 2012. – Ч. 58. – С. 8.

[3] Середа М. Отаманщина. Отаман Божко // Літопис Червоної Калини. – 1930. – Ч. І. – С. 10; Ковальчук М. Поразка й відступ Південного угруповання армії УНР до Румунії навесні 1919 р. // Військово-історичний альманах. – 2008. – Ч. 1 (16). – С. 16.

[4] Удовиченко О. Третя Залізна дивізія. Матеріяли до історії Війська Української Народньої Республіки. Рік 1919. – Нью--Йорк, 1971. – С. 74-75; Середа М. Отаманщина. Отаман Божко... – С. 10-11.

[5] Ковальчук М. Поразка й відступ Південного угруповання... – С. 34.

[6] Там само. – С. 41.

[7] Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВОУ). – Ф.1075. – Оп. 2. – Спр. 15. – Арк. 5.

[8] Там само. – Оп. 4. – Спр. 19. – Арк. 2 зв.

[9] Дислокаційна відомість і бойовий розпис Дієвої армії військ УНР станом на 16 серпня 1919 р. / Вступне слово, публікація документа і примітки Михайла Ковальчука // Військово-історичний альманах. – 2010. – Ч. 2 (21). – С. 136.

[10] Ковальчук М. Поразка й відступ Південного угруповання... – С. 44.

[11] ЦДАВОУ. – Ф. 1401. – Оп. 1. – Спр. 319. – Арк. 73.