Микола Чмир (Київ)

 До питання про знаки розрізнення підстаршин Української Армії (1918 р.)

Надруковано: Знак. – 2017. – Ч. 71. – С. 7-9.

Військовий однострій та знаки розрізнення часів Української Держави (квітень-грудень 1918 р.) є об’єктами чи не найбільшого інтересу з боку сучасних дослідників. Їм присвячували як розділи в загальних працях[1], так і окремі монографії[2]. Якщо досягнення тодішньої влади у справі формування боєздатних частин та з’єднань були доволі скромними, то здобутки у сфері зовнішніх атрибутів збройних сил можна визнати справді вагомими. Вже 21 травня 1918 р. було затверджено склад комісії з розробки уніформ для Української Армії і Флоту[3], протягом червня-листопада 1918 р. видано понад двадцять наказів Військовій Офіції (ВО) щодо форми одягу та знаків розрізнення військовиків. Оскільки період, що розглядається, був часом відносного спокою, існувала можливість втілити відповідні рішення у життя. Більшість наказів ВО збереглася в архівах у вигляді як копій, так і оригіналів. Завдяки цьому розвиток однострою та знаків розрізнення вдалося відтворити досить-таки докладно.

Вивчення архівних документів дозволило спростувати відомості, наведені у працях, виданих між двома світовими війнами[4]. Прикладом можуть слугувати знаки розрізнення підстаршин (тобто унтер-офіцерів) Української Армії. Так, М.Битинський подав у своїй статті малюнок погона з поперечними нашивками російського зразка[5]. Подібні малюнки містить також Українська Загальна Енциклопедія[6]. Однак за наказами ВО знаки розрізнення на погонах підстаршин строкової (від 21 серпня 1918 р. ч. 534)[7] та поверхстрокової (від 20 серпня 1918 р. ч. 515)[8] служби не були подібні до російських. Здавалося б, помилку документально спростовано, питань більше виникати не повинно. Проте подальші дослідження показали, що не все так однозначно.

Відомо, що за часів Гетьмана П.Скоропадського одним з найважливіших кроків у військовій сфері стало повернення наказом ВО від 16 червня 1918 р. ч. 221 старшинам (тобто офіцерам) рангів і станів[9], які вони мали до більшовицького перевороту. Цим же наказом встановлювалися нові назви рангів та погони з металізованого шнура на сукняній основі кольору роду зброї. Спосіб плетіння шнура вказував на категорію, тож погони мали різну ширину[10]. Наказ ВО від 15 червня 1918 р. ч. 222 запроваджував похідні погони з сукна захисного кольору. Вони мали однакову форму для всіх категорій старшини і кольорові канти за родами зброї[11]. Ранги позначали зірки (для генеральних старшин – булави). Як бачимо, питання знаків розрізнення старшин вирішили одночасно з поверненням рангів. Натомість щодо козаків та підстаршин ще понад два місяці залишалася невизначеність.

За таких обставин в окремих з’єднаннях вдалися до імпровізацій. Так, 10 липня 1918 р. начальник 5-ї пішої дивізії ІІІ-го корпусу (штаб – м. Одеса) наказав негайно зробити всім підстаршинам і козакам погони із захисного сукна з кантом відповідного кольору та номером частини, керуючись наказом ВО ч. 222. Цей захід мав тимчасовий характер – до “виробу постійноі форми для козаків”[12].

Відомо, що начальником 5-ї пішої дивізії був тоді генеральний хорунжий С.Кирпотенко[13]. Деякий час він обіймав посаду т.в.о. отамана ІІІ-го корпусу, тож отримав можливість поширити приклад своєї дивізії. 26 липня 1918 р. генеральний хорунжий С.Кирпотенко підписав наказ по корпусу ч. 33. Згідно наказу, в усіх частинах, штабах, управліннях та інших військових установах корпусного району, в тижневий термін після його одержання, всіх старшин та лікарів належало одягнути в погони і кокарди, присвоєні старшинам наказами ВО. У свою чергу підстаршин та козаків до встановлення нової форми наказ приписував одягнути в кокарди і похідні погони захисного сукна “разміру встановленого для старшин наказом Ч 222, з кантом кольору відповідного роду зброі і з трафаретом згідно наказу Ч 274”[14]. В наступному абзаці зазначалося: “Відзнаки для підстаршин поки зробити таких які були встановлені в Россійській Арміі для ефрейторов, унтер-офіцеров і фельдфебелей”[15].

Згідно із тогочасними правилами, наказ по ІІІ-му корпусу від 26 липня 1918 р. ч. 33 оголосили в наказах по дивізіям. Так, в 5-й пішій дивізії це було зроблено 1 серпня 1918 р. наказом ч. 92. Далі накази по дивізіям оголошувалися в наказах полкам та бригадам. Наприклад, наказ 5-й пішій дивізії ч. 92 був оголошений в наказі 19-му Одеському пішому полку від 1 серпня 1918 р. ч. 144. В рамках організації його виконання командир полку наказав начальнику господарчої частини “зробити всі заходи, аби до вказанного сроку всі козаки були одягнути по формі”[16].

Відтак козаки та підстаршини ІІІ-го корпусу мали носити погони, аналогічні старшинським похідним. Згідно з наказом ВО ч. 222 ці погони мали клиноподібну форму із заокругленим верхнім краєм. Виготовлялися вони з двох шматків захисного сукна, між якими прокладався кант кольору роду зброї, що виступав на 2 мм. Нижній кінець погона вшивався в рукав, верхній – застібався на ґудзик. Допускалося використання різних видів ґудзиків: металевих оксидованих з гербом, кістяних або шкіряних. Наказ ВО від 28 червня 1918 р. ч. 274 встановлював носіння на погонах всіма військовиками, що перебувають у штабах корпусів, частинах, установах і закладах, безпосередньо підпорядкованих командиру корпусу, номеру корпусу римськими цифрами. У свою чергу, всі військовики, які перебувають у штабах дивізій, частинах, установах і закладах, підпорядкованих начальникам дивізій, мали носити на погонах номери своїх частин та установ арабськими цифрами[17]. На малюнках представлено спробу реконструкції зовнішнього вигляду погонів козаків та підстаршин на прикладі 19-го Одеського пішого полку 5-ї пішої дивізії.

Таким чином, в умовах невизначеності щодо знаків розрізнення для козаків та підстаршин командування ІІІ-го корпусу прийняло рішення про тимчасове запровадження для них сукняних погонів старшинського зразка з знаками розрізнення як в колишній Російській Армії. Крім посади, погони мали також вказувати на рід зброї (кант) та приналежність до відповідної частини (номер). Все це, без сумніву, мало сприяти зміцненню військової дисципліни та упорядкуванню взаємовідносин між військовиками. Наявність в літературі міжвоєнного періоду зображень погонів підстаршин Української Армії саме з російськими поперечними нашивками дозволяє припустити, що вимоги відповідного наказу дійсно виконувалися. Тож очевидною стає необхідність у поглибленні вивчення однострою та знаків розрізнення 1917-1920 рр., зокрема, з’ясування обставин та особливостей впровадження наказів вищої військової влади в окремих з’єднаннях.