Микола Чмир

кандидат історичних наук, заступник начальника відділу військової символіки та геральдики Генерального штабу Збройних Сил України 

Спроба врахування нагородної спадщини українського національно-визвольного руху ХХ ст. під час розробки державних нагород України у 1992 р.  

 Надруковано: Військово-історичний альманах. – 2013. – Ч. 1-2 (25-26). – С. 87-93

Відновлення незалежності України у серпні 1991 р. зумовило потребу у створенні атрибутів суверенної держави, зокрема, системи державних нагород.

          Вже 3 січня 1992 р. постановою Президії Верховної Ради України було сформовано Комісію Президії Верховної Ради України у питаннях заснування державних нагород України на чолі із заступником Голови Верховної Ради В. Гриньовим. Комісія отримала доручення внести відповідні пропозиції до 1 травня 1992 р.[1]

          У цьому зв’язку набуло актуальності питання щодо застосування історичного досвіду. За радянських часів історія створення нагород українських державних утворень 1917 – 1920 рр., Української повстанської армії (УПА), емігрантських організацій зі зрозумілих причин не досліджувалася і на момент відновлення незалежності була невідома широкому загалові. Тож видання у 1991 р. в Торонто книги Я.Семотюка “Українські військові відзнаки. Ордени, хрести, медалі та нашивки”, за словами дослідників, стало “справжньою сенсацією на фалеристичному полі”[2]. В ній подавалися зображення нагород Української Народної Республіки (УНР), УПА, емігрантських організацій, нагрудних знаків окремих військових частин та навчальних закладів, знаків розрізнення на головні убори і т.ін.[3] Про великий інтерес, який викликала до себе ця книга в Україні, свідчить її перевидання без дозволу автора у Києві та Львові[4]. Відомості про нагороди, наведені Я.Семотюком, та їх зображення на початку 1990-х рр. використовувалися в різноманітних публікаціях, присвячених питанню створення державних нагород України[5].

Оскільки книгу Я.Семотюка було присвячено здебільшого  військовим нагородам, закономірно, що подана в ній інформація мала б стати у пригоді насамперед при розробці нагород для відзначення військовиків Збройних Сил та інших військових формувань. Зауважимо, що до складу Комісії Президії Верховної Ради у питаннях заснування державних нагород входив Міністр оборони генерал-полковник К. Морозов.

26 лютого 1992 р. керівник оборонного відомства надіслав голові Комісії В. Гриньову листа з пропозиціями щодо заснування державних військових нагород: ордена “За військові заслуги перед Україною” (“За військові заслуги”) І, ІІ, ІІІ класу, медалей “За мужність”, “За військову службу Україні” (“За службу Україні”), “За відмінну військову службу”.

Відповідно до наказу Міністра оборони від 6 травня 1992 р. № 66 для узагальнення пропозицій та підготовки матеріалів щодо військової символіки було створено Комісію з розробки військової символіки у ЗС України на чолі із заступником Міністра оборони генерал-лейтенантом І. Біжаном[6]. Члени комісії мали глибоко вивчити аналогічний досвід періоду УНР, а також концептуальні підходи до вирішення цієї проблеми в різних державах світу. Пропозиції, що їх повинна була підготувати комісія, стосувалися, крім всього іншого, змісту і оформлення бойових нагород[7].

У травні 1992 р. голові Комісії Президії Верховної Ради у питаннях заснування державних нагород (17 травня) та до Комісії Верховної Ради з питань оборони і державної безпеки (21 травня) було надіслано листи за підписом Міністра оборони К. Морозова, Міністра внутрішніх справ А. Василішина, Командуючого Національною гвардією В. Кухарця, Голови Служби безпеки Є. Марчука та Командуючого Прикордонними військами В.Губенка. У листах, що мали приблизно однаковий зміст, обґрунтовувалася потреба заснування ордена “Захиснику України” і медалі “За мужність” для нагородження військовиків та особового складу органів внутрішніх справ.

На початку липня 1992 р. Комісія з розробки військової символіки у ЗС України узагальнила відповідні пропозиції. Відтак директивою першого заступника Міністра оборони від 10 липня 1992 р. № Д-3 було створено робочу групу з оформлення матеріалів щодо військової символіки та направлення їх для розгляду в Комісію Верховної Ради з питань оборони і безпеки. До складу групи увійшли полковник С. Нечхаєв (старший групи, управління ВПС та ППО), полковник А. Іванисенко (управління військової освіти), майор А. Куліш (соціально-психологічне управління), художники-оформлювачі О. Руденко та В. Комеранко[8], з якими належало укласти трудову угоду на період роботи. Група мала працювати з 10 по 31 липня 1992 р.[9] Як згадував пізніше О.Руденко, “комісія Міністерства оборони більшу частину часу займалася дискусіями і на практичну роботу мені залишився буквально тиждень. За ці стислі терміни і були створені проекти нагород, прапорів і багато чого іншого”[10].

З метою якісної та своєчасної підготовки документів щодо заснування військових нагород, військової символіки та знаків розрізнення у ЗС України та подання їх на розгляд Верховної Ради, директивою першого заступника Міністра оборони від 19 серпня 1992 р. № Д-6 визначалися завдання відповідним структурним підрозділам. Зокрема, нагородний відділ управління кадрів ЗС України мав підготувати проекти:

статусу (очевидно, йшлося про статут – М.Ч.) та положення орденів і медалей України;

постанови Верховної Ради України “Про заснування військових орденів і медалей України”;

постанови Верховної Ради України “Про затвердження військової символіки та знаків розрізнення Збройних Сил України”.

У свою чергу соціально-психологічному управлінню Міністерства оборони України належало підготувати ескізи, кресленики та описи військових орденів і медалей, а також тези виступу Міністра оборони у Верховній Раді з питання заснування військових орденів і медалей та затвердження військової символіки і знаків розрізнення ЗС України.

Оформлені та погоджені документи мали бути подані для доповіді Міністру оборони до 27 серпня 1992 р.[11]

У Відділі військової символіки та геральдики Генерального штабу ЗС України зберігаються малюнки нагород, виконані влітку 1992 р. кольоровими фарбами на двох аркушах ватману великого формату. На першому аркуші зображено ордени Богдана Хмельницького, гетьмана Івана Мазепи та гетьмана Петра Сагайдачного (іл. 1), на другому – орден “Лицар України” та медаль “За мужність та відвагу” (іл. 2). На обох аркушах є помітки, зроблені ручкою та олівцем. Тож, ці малюнки доопрацьовувалися.

Ордени Богдана Хмельницького, гетьмана Івана Мазепи та гетьмана Петра Сагайдачного розроблялися за єдиною схемою. В основу знаків цих нагород покладено рівносторонній хрест відповідно малинового, білого та чорного кольору, форма якого різниться залежно від ордена. У центрі хреста – вінок з розміщеними на його тлі фігурами гербів Б. Хмельницького, І. Мазепи та П. Сагайдачного на які, в свою чергу, накладено зображення синього щита з Тризубом. Заокруглений нижній край щита наводить на думку, що перед нами не малий Державний Герб України, затверджений Постановою Верховної Ради від 19 лютого 1992 р. № 2137-ХІІ[12], а так званий символ Збройних Сил, опрацьований Комісією з розробки військової символіки у ЗС України[13]. На знакові ордена гетьмана Петра Сагайдачного присутні також схрещені якорі, розміщені між сторонами хреста, покликані підкреслювати військово-морську специфіку нагороди. Помітки олівцем на малюнках орденів Богдана Хмельницького та гетьмана Івана Мазепи свідчать про побажання відносно доповнення їх зображеннями схрещених мечів та променів, висловлене, очевидно, кимсь з керівництва Міністерства оборони. Стрічки орденів, за задумом розробника, мали відтворювати основні кольори, присутні в знаках. Пропонувався також варіант носіння орденів на складених вдвоє стрічках, пропущених через кільце на верхньому промені хреста. Саме у такий спосіб носилася значна кількість нагород, показаних в книзі Я. Семотюка[14].

На відміну від орденів Богдана Хмельницького, гетьмана Івана Мазепи та гетьмана Петра Сагайдачного орден “Лицар України” та медаль “За мужність та відвагу” були напряму пов’язані з нагородами УНР та УПА.

Так, орден “Лицар України” повторює орден (лицарів) Залізного Хреста Армії УНР (другий випуск), зображення якого опубліковано в книзі Я. Семотюка[15]. Історія цієї нагороди бере свій початок за часів Української революції 1917  – 1920 рр. Наказом Головної Команди Війська УНР від 19 жовтня 1920 р. ч. 083 було встановлено орден Визволення двох ступенів та відзнаку Залізного Хреста, тимчасово затверджено їхні статути[16]. Відзнака Залізного Хреста призначалася для нагородження учасників славетного Зимового походу армії УНР (6 грудня 1919 – 6 травня 1920 рр.). Ідея встановлення цієї нагороди виникла, очевидно, вже наприкінці походу. В штабі Дієвої армії УНР було розроблено проект статуту ордена “Залізного хреста св. Андрія за похід і бої з 6 грудня 1919 р.” та його ескіз[17]. Згодом Рада Народних Міністрів УНР на засіданні 15 травня 1920 р. ухвалила: “Доручити М-ру війни внести законопроект про нагороду всім участникам походу спец. орденом і грошовою допомогою”[18]. Проект статуту ордена “Залізного хреста св. Андрія за похід і бої з 6 грудня 1919 р.” взяли за основу при підготовці статуту відзнаки Залізного Хреста. При цьому від патронату св. Андрія вирішили відмовитися. Під час роботи над зовнішнім виглядом відзнаки було підготовлено два її проекти, на які великий вплив справив ескіз, розроблений в штабі Дієвої армії. Перший, датований 17 травня 1920 р., належав сотнику Ю. Буцманюку, другий, датований 4 вересня 1920 р. – сотнику С. Краснопері. Останній затвердив 19 жовтня 1920 р. Головний Отаман Війська УНР С.Петлюра[19]. Згідно з описом відзнака Залізного Хреста являла собою чорний простий рівносторонній хрест з чотирикутною золотою зіркою посередині, у центрі якої “герб старинний український золотий” на блакитному полі. На звороті передбачалися написи “6/ХІІ”, “19”, “За волю України”, “6/V”, “20” (на виготовлених відзнаках – “6 ХІІ 1919”, “За зимовий похід і бої”, “6 V 1920”). Хрест мав з’єднуватися зі стрічкою за допомогою кільця, через яке проходили схрещені булави жовтого металу. Однак на виготовлених відзнаках булави становлять окремий елемент і слугують проміжною ланкою між хрестом і стрічкою[20]. Стрічка відзнаки, відповідно до опису, складалася з трьох жовтих і трьох блакитних смужок, проте на стрічках виготовлених відзнак було чотири жовті та три блакитні смужки[21]. Слід наголосити на тому, що описана вище нагорода була не орденом, а саме відзнакою, тобто мала статус вищий, ніж медаль, але нижчий, ніж орден. Та вже у 1921 р., коли армія УНР була інтернована на території Польщі, висловлювалися пропозиції іменувати відзнаку Залізного Хреста орденом. Річ у тім, що її таки вдалося виготовити та вручити військовикам, тоді як перспектива виготовлення ордена Визволення залишалася туманною[22]. В період інтернування було підготовлено проект статуту ордена Залізного хреста, але він не був затверджений[23]. Лише 8 березня 1958 р. Голова Української Національної Ради І. Багряний затвердив статут ордена Залізного Хреста, того ж року в США здійснено другий випуск нагороди[24]. Орден Залізного Хреста, випущений у 1958 р., мав покращений зовнішній вигляд, тож саме його і взяли за основу під час розробки ордена “Лицар України” у 1992 р. Як видно з малюнка, спочатку для ордена пропонувалася інша назва – “За хоробрість та службу”. Відмову від назви “Залізний Хрест” можна пояснити тим, що вона могла викликати небажані асоціації з нагородами нацистської Німеччини.

У свою чергу медаль “За мужність та відвагу” створено на основі Хреста Заслуги УПА, зображення якого також вміщене в книзі Я. Семотюка[25]. Хрест Заслуги було встановлено, наряду з іншими нагородами, наказом Головного Командування УПА від 27 січня 1944 р. ч. 3/44. Його могли одержати як військові, так і цивільні особи за особливу працю для Українських Збройних Сил. Нагорода мала три ступені: Золотий Хрест Заслуги, Срібний Хрест Заслуги, Бронзовий Хрест Заслуги. Довгий час нагородження в УПА відбувалися без вручення відповідних хрестів чи медалей. Лише в квітні 1950 р. відомий графік Н. Хасевич подав до Головного Командування УПА варіанти малюнків нагород, у тому числі Хреста Заслуги[26]. В остаточному варіанті, затвердженому Українською Головною Визвольною Радою 30 червня 1950 р., Хрест Заслуги мав характерну форму, що нагадувала обрис меча вістрям донизу. Можливо, саме завдяки оригінальному зовнішньому вигляду Хрест Заслуги було використано при розробці медалі “За мужність та відвагу”. Судячи з малюнка, спочатку медаль передбачалася в трьох ступенях. Однак в подальшому, очевидно, було прийнято рішення обмежитися одним ступенем – зображення вищих ступенів медалі перекреслено.

За словами О. Руденка, у серпні 1992 р. описи та малюнки розроблених ним елементів символіки, в тому числі нагород, підписав Міністр оборони[27].

Результатом поведеної роботи стали матеріали, надіслані 2 вересня 1992 р. Міністром оборони до Президії Верховної Ради як доповнення до пропозицій щодо заснування нагород за військові заслуги, поданих у травні 1992 р. Матеріали включали в себе проекти постанов Президії Верховної Ради та Верховної Ради щодо заснування нагород, статутів орденів та положення про медаль, а також “Опис пропонованих військових нагород України”[28].

Військове відомство виступило з ініціативою заснувати ще чотири ордени та одну медаль, а саме:

орден Богдана Хмельницького – найвищу військову нагороду для відзначення командирів ЗС України за високі досягнення в керуванні військами в мирний час та в бойовій обстановці (генеральський хрест);

орден гетьмана Івана Мазепи – вищу військову нагороду для відзначення офіцерів ЗС України за сумлінну службу в ім’я незалежної України в мирний час та в бойовій обстановці (офіцерський хрест);

орден гетьмана Петра Сагайдачного – вищу військово-морську нагороду для відзначення офіцерів Військово-Морських Сил ЗС України за сумлінну службу в ім’я незалежної України в мирний час та в бойовій обстановці (флотський офіцерський хрест);

орден “Лицар України” для нагородження військовиків ЗС України за здійснення подвигу при виконанні військового, службового і громадянського обов’язку, а також спеціального завдання командування, за сміливі, уміло проведені дії по ліквідації злочинних груп та наслідків катастроф, при нештатних ситуаціях з бойовою технікою та зброєю;

медаль “За особисту хоробрість” для нагородження військовиків ЗС України за особисту хоробрість та відвагу в військовій службі, проявлені при виконанні спеціального завдання командування, за сміливі, уміло проведені дії по ліквідації злочинних груп та наслідків катастроф, при нештатних ситуаціях з бойовою технікою та зброєю[29].

Як свідчить “Опис пропонованих військових нагород України”, зовнішній вигляд орденів та медалей зазнав деяких змін порівняно з наведеними вище малюнками. Зокрема, на знакові ордена Богдана Хмельницького з’явилися мечі, а на знакові ордена гетьмана Івана Мазепи – ще й промені. На всіх трьох орденах, названих на честь гетьманів, символ Збройних Сил було замінено на малий Державний герб (іл. 3). Натомість ідея носіння цих орденів на стрічках не дістала підтримки – згідно з “Описом…”, вони мали кріпитися до одягу за допомогою “штифта з різьбою і накруткою”[30]. Мабуть, далася взнаки радянська традиція розміщення знаків “полководських” орденів (Суворова, Кутузова, Нахімова тощо) безпосередньо на одязі без використання стрічок.

Зміни, внесені до малюнка ордена “Лицар України”[31], стосувалися центральної частини хреста – замість зірки з Тризубом на ній передбачалося розмістити малий Державний герб у вінку з дубового та калинового листя. В описі нагороди є пряме посилання на історичний досвід: “Аби продовжити спадковість українських державотворчих та бойових традицій, за основу в проектуванні ордену взято бойовий хрест Української Народної республіки “За зимовий похід”[32]. Стрічка ордена за “Описом…” мала бути “з жовтими та синіми смугами”, тож можна припустити, що вона повторювала стрічку ордена Залізного Хреста.

З надісланих Міноборони матеріалів випливає, що медаль “За мужність та відвагу” вирішили в подальшому назвати “За особисту хоробрість”. У положенні про медаль та “Описі…” фігурують ще два варіанти назви: “Хрест мужніх” та “Бойовий хрест заслуги”[33]. Зв’язок медалі з Хрестом Заслуги УПА “Опис…” делікатно оминає. Зазначено лише, що медаль “виконана з золотавого металу у вигляді стилізованого під меч хреста, що своїм лаконізмом підкреслює мужність та бойовий характер нагороди”[34]. Як і на знакові ордена “Лицар України” центр хреста прикрашав малий Державний герб у вінку з дубового та калинового листя. Стрічка мала бути “синьо-жовтого кольору”.

Цікаві рішення було запропоновано для підкреслення “бойового” характеру ордена “Лицар України” та медалі “За особисту хоробрість”. Так, на реверсі за бажанням нагородженого міг бути вигравіюваний напис з назвою місцевості та датою бойової події, за участь у якій отримано орден чи медаль (наприклад: “Сараєво, серпень 1992 року”). У разі поранення під час події, на стрічку та планку нагороди мала кріпитися металева калинова гілка як символ пролитої крові[35]. Відтак стає зрозумілим, чому на малюнку медалі “За мужність та відвагу” було додатково зображено стрічки з гілками (іл. 2). Можна припустити, що й тут не обійшлося без впливу книги Я. Семотюка. Дослідник наводить зображення Хреста Українського Козацтва (з мечами), на стрічці якого могли розміщуватися лаврові гілки та зірки[36].

Отже, у разі схвалення пропозицій, поданих у травні та вересні 1992 р., для військовиків та особового складу правоохоронних органів було б створено цілу систему нагород у складі п’яти орденів та двох медалей. При цьому орден “Лицар України” та медаль “За особисту хоробрість” своїм зовнішнім виглядом засвідчували б тяглість історичних традицій, підкреслювали невипадковий характер української державності.

Однак зусилля військового відомства виявилися марними. 12 жовтня 1992 р. Президія Верховної Ради обговорила проект постанови “Про систему державних нагород України”, поданий Комісією Президії Верховної Ради у питаннях заснування державних нагород. Проект постанови передбачав заснування перших чотирьох орденів і двох медалей, в тому числі ордена “Лицар України” та медалі “За мужність” для нагородження військовиків. Пропозиції Міноборони щодо заснування інших військових нагород не розглядалися. Про це повідомлялося в листі завідувача відділу нагород Адміністрації Президента В. Куценко начальнику управління кадрів Міноборони генерал-лейтенанту О. Ігнатенку від 15 жовтня 1992 р. (іл. 4). Оскільки члени Президії не дійшли єдиної думки, зазначалося в листі, було вирішено направити проект постанови в постійні комісії Верховної Ради для висловлення зауважень та пропозицій, після чого винести на розгляд парламенту. Результатом обговорення проекту постанови в постійних комісіях та на засіданнях Президії стала поява її доопрацьованого варіанта[37], який 4 травня 1993 р. нарешті розглянула Верховна Рада. На жаль, дебати перетворилися на вакханалії вражаючої некомпетентності та популізму значної частини народних обранців. Постанову вдалося прийняти у першому читанні, але зміни в керівництві парламенту, підготовка до дострокових виборів Президента і Верховної Ради не дали змогу приділити належну увагу питанню заснування державних нагород[38]. В інтерв’ю, даному газеті “Вечірній Київ” у березні 1994 р., на той час вже колишній Міністр оборони К. Морозов з гіркотою зауважив: “Ми в Міністерстві оборони два роки тому розробили зразки військових нагород. Але комісія Гриньова у ВР не затвердила навіть солдатської медалі. Проте Указом Президента вже затверджено зразки діамантових – без лапок! – зірок для відзнаки генералів армії.”[39]

З-поміж нагород, запропонованих Міністерством оборони у вересні 1992 р., щаслива доля судилася лише ордену Богдана Хмельницького. Малюнок, розроблений О. Руденком, ліг в основу відзнаки Президента України “Орден Богдана Хмельницького” трьох ступенів, встановленої Указом Президента від 3 травня 1995 р. № 344. Законом України від 16 березня 2000 р. “Про державні нагороди України” цю президентську відзнаку було віднесено до орденів України. Відтак 30 січня 2004 р. Глава держави указом № 112 затвердив Статут ордена Богдана Хмельницького та його опис.

Таким чином, при створенні системи державних нагород України на початку 1990-х рр. великого значення набуло питання застосування історичного досвіду. Важливу роль у вирішенні цього питання відіграла книга Я. Семотюка “Українські військові відзнаки. Ордени, хрести, медалі та нашивки”, що заново відкрила широкому загалові історію українських нагород. Під час підготовки Міністерством оборони пропозицій щодо військових орденів та медалей було здійснено спробу скористатися нагородною спадщиною українського національно-визвольного руху ХХ ст. Однак несприятлива політична ситуація не дала змоги втілити відповідні проекти в життя. На наш погляд, досвід українських державних утворень 1917 – 1920 рр. та УПА має знайти гідне застосування при подальшому удосконаленні системи державних нагород України.

ПРИМІТКИ