Печатки частин 1-ї Української дивізії (1918 р.) - Українське військо у ХХ-ХХІ сторіччі

Печатки частин 1-ї Української дивізії (1918 р.)

У попередньому числі “Знака” ми подавали відомості про печатку 1-ї Української (“Синьожупанної”) дивізії[1]. Нагадаємо, що з’єднання формувалося з військовиків-українців, які потрапили до німецького полону під час Першої світової війни. Однією з форм громадської активності полонених було створення в таборах Раштат, Зальцведель і Вецляр товариств під назвою “Запорожська Сїч” (так у текстах). Ці товариства керувалися однаковими статутами (відмінності були лише в назвах таборів та написанні окремих слів) і мали воєнізований характер. Так, статут “Запорозької Січі” в Раштаті визначав її головним завданням “плеканнє ґімнастики, спортових забав та ставленнє нічної й огневої сторожі в таборі”[2]. Вищою організаційною одиницею “Січі” був кіш, що мав складатися з чотирьох полків. Полк поділявся на три курені по три сотні кожен[3]. Втім, судячи з документів, в дійсності існувало максимум по одному полку на табір. Так, 27 квітня 1916 р. у таборі Раштат було утворено 1-й Запорозький полк імені Т.Шевченка[4]. У свою чергу, в таборі Вецляр зорганізували 1-й січовий гетьмана Петра Дорошенка полк[5]. Особи, належні до цих організацій, називалися січовиками. Таборові полки не слід плутати з полками дивізії, сформованої в подальшому.

Мирний договір між Українською Народною Республікою та країнами Четверного союзу, підписаний 27 січня (9 лютого) 1918 р., дав старт формуванню з полонених українського з’єднання. Спочатку 31 січня (13 лютого) 1918 р. постав Ковельський Український відділ з шести куренів по чотири сотні кожен^{^[6]}. Трохи згодом, 8 (21) лютого 1918 р. відділ перейменували на 1-у Українську дивізію. Вона складалася з трьох полків, до складу яких входили по чотири курені. Курінь поділявся на дві сотні, сотня на чотири чети, чета – на два рої. Про це було оголошено у наказі по 1-й Українській дивізії від 8 (21) лютого 1918 р. № 1. Згідно з цим наказом 3-й курінь став 1-м пішим Українським полком, 2-й курінь – 2-м пішим Українським полком, 1-й курінь – 3-м пішим Українським полком. Січовики 1-го Запорозького полку імені Т.Шевченка у складі двох сотень прикомандировувалися до 2-го пішого полку і знаходилися в розпорядженні отамана дивізії^{^[7]}. Наказом по 1-й Українській дивізії від 15 (28) лютого 1918 р. № 4 три сотні 1-го Запорозького полку імені Т.Шевченка було перейменовано на 1-й Запорозький полк імені Тараса Шевченка. При цьому 1-й Український полк став 2-м Українським полком, 2-й Український полк – 3-м Українським полком імені полковника Богуна, 3-й Український полк – 4-м Українським полком[8]. В наказі по 1-й Українській дивізії від 2 березня 1918 р. № 5 зазначалося, що 2-й Український полк буде носити назву “2-й Український Гайдамацький Максима Залізняка полк”[9]. До складу дивізії входив також 1-й Український гарматний полк. Формування цієї частини відбувалося поступово. Зокрема, 9 (22) лютого 1918 р. було сформовано 1-у батарею 1-го Українського дивізіону, про що свідчить наказ по батареї № 1[10]. Натомість наказ № 1 по полку з’явився 4 березня 1918 р.[11]

Полки 1-ї Української дивізії мали власні печатки. На жаль, печатку 1-го Запорозького полку імені Тараса Шевченка нам виявити не вдалося. Зате відомі печатки 2-го, 3-го, 4-го піших та 1-го гарматного полків.

Сюжетне зображення відсутнє, у центрі абревіатура “М. З.” (Максим Залізняк).

Легенда: 2-й ГАЙДАМАЦЬКІЙ УКР. ПОЛК. Текст розділено шестипроменевою зірочкою.

Місце зберігання: ЦДАВОУ. – Ф. 4055. – Оп. 2. – Спр. 3. – Арк. 81.

Печатки решти полків виглядають значно цікавіше. Вони відбивають період певної невизначеності, коли на роль загальноукраїнського символу претендували лев, що спинається на скелю, архангел Михаїл, а також різні варіанти поєднання архангела та лева.

Печатка 3-го Українського полку імені полковника Богуна (мал. 2).

Сюжетне зображення: архангел Михаїл з опущеними крилами, що стоїть на землі, вбраний у хітон і лор^{^[12]}, з мечем у правій руці та щитом у лівій, на якому лев.

Легенда: 3^й УКРАІНСЬК. ПОЛК ІМЕНИ ПОЛКОВНИКА БОГУНА. Текст розділено ромбиком.

Місце зберігання: ЦДАВОУ. – Ф. 4055. – Оп. 2. – Спр. 3. – Арк. 34.

Спосіб поєднання архангела і лева наводить на думку про вплив символіки легіону Українських Січових Стрільців. Відповідні проекти, що розроблялися у стрілецькому середовищі починаючи із зими 1915–1916 рр., передбачали архангела Михаїла, що уособлював Наддніпрянщину, з мечем та щитом із зображенням лева – символу Галичини. В процесі роботи викристалізувалося розуміння цієї композиції як герба України, що відроджувалася^{^[13]}.

Печатка 4-го Українського полку мала два варіанти. Перший вийшов з ужитку не пізніше 30 березня 1918 р. Саме цим числом датується документ, скріплений другим варіантом печатки.

Печатка 4-го Українського полку (1-й варіант, мал. 3).

Сюжетне зображення: тристоронній щит із заокругленими сторонами та діагонально штрихованим полем, у якому лев спинається на скелю.

Легенда: 4 Украінській пїший козачій полк. Текст розділено шестипроменевою зірочкою.

Місце зберігання: ЦДАВОУ. – Ф. 4055. – Оп. 2. – Спр. 3. – Арк. 36.

Починаючи з 1848 р. у Галичині усталилося трактування герба Руського королівства (Галицько-Волинської держави) – у синьому полі золотий лев спинається на скелю – як регіонального та українського національного символу[14]. Не дивно, що Союз Визволення України, який опікувався військовополоненими-українцями, надавав йому загальноукраїнського значення. Зокрема, тристоронній щит з левом та скелею прикрашав обкладинки видань цієї організації[15]. Більше того, у книзі Б.Заклинського прямо зазначається: “Відзнака української держави – се герб давнього українського королївства: золотий лев на синьому полї. Можна вживати також відзнаки київської землї: архангела Михайла з піднесеним мечем”[16]. Для 1-го Запорозького полку імені Т.Шевченка було випущено металевий знак, який зовні відповідав зображенню на описаній вище печатці, але у верхній частині щита містився напис “1. ЗАП. П. Т.Ш.” (мал. 4).

На думку О.Круковського, цей знак використовувався також як загальний для всієї дивізії[17]. Нарешті, не так давно у мережі було опубліковано світлину документа німецькою мовою, датованого 25 лютого 1918 р. (н.ст.), з кутовим штампом та печаткою 1-ї Української дивізії. Печатка має легенду також німецькою, зображення на ній – все той же щит з левом і скелею (мал. 5).

Очевидно, цей варіант печатки використовувався на початковому етапі існування дивізії для зносин з німецькою військовою владою. Згодом штаб з’єднання замовив печатку зовсім іншого зразка[18]. Можливо, що під час виготовлення печатки 4-го полку орієнтувалися на ранню дивізійну, а можливо, печатки усіх полків попервах мали відповідати єдиному стандарту і відрізнятися лише написами. За браком джерел наразі важко щось стверджувати напевне.

Так чи інакше, у подальшому 4-й Український полк почав використовувати печатку з цілком відмінним сюжетом.

Печатка 4-го Українського полку (2-й варіант, мал. 6).

Сюжетне зображення: архангел Михаїл з розпростертими крилами, вбраний у хітон і лор, тримає в руках опущені долу схрещені меч та піхви, охоплений знизу та з боків фігурною лінією, що нагадує нижню частину щита.

Легенда: Четвертий Український полк. Текст розділено шестипроменевою зірочкою.

Місце зберігання: ЦДАВОУ. – Ф. 4055. – Оп. 2. – Спр. 3. – Арк. 52зв.

Архангел Михаїл – давній герб колишнього Київського воєводства – на поч. ХХ ст., як зазначалося вище, мав також значення символу Наддніпрянщини. Він так само претендував на роль герба України (у поєднанні з левом або без нього). Зміну сюжету на полковій печатці можна пояснити тим, що для наддніпрянських українців, з яких складалася дивізія, архангел Михаїл був більш зрозумілим та близьким символом, ніж лев. Слід наголосити на тому, що зображення архангела відповідає саме гербу Київського воєводства, відомому з XV ст., оскільки в його руках меч вістрям униз та піхви[19].

Зображення архангела Михаїла можна побачити і на печатці 1-го Українського гарматного полку.

Печатка 1-го Українського гарматного полку (мал. 7).

Сюжетне зображення: П’ятисторонній щит із заокругленими нижніми кутами, у якому архангел Михаїл з опущеними крилами, що стоїть на землі, з мечем у правій руці та щитом у лівій.

Легенда: Перший Український Гарматний полк. Текст розділено шестипроменевою зірочкою.

Місце зберігання: ЦДАВОУ. – Ф. 4060. – Оп. 1. – Спр. 9. – Арк. 8.

Судячи з форми щита й манери виконання зображень, під час виготовлення печатки використали герб Києва (Київської губернії). Можливо, саме такий зразок був у майстерні печаток. Як би там не було, архангел Михаїл уособлює на цій печатці не Київ чи Київщину, а Україну в цілому.

Впадає в очі той факт, що жодна з відомих печаток полків 1-ї Української дивізії не містила Тризуба. Очевидно, Тризуб, прийнятий як герб УНР 12 (25) лютого 1918 р., у березні-квітні 1918 р. ще не утвердився остаточно в масовій свідомості. Зрештою, офіційного малюнка герба до 22 березня 1918 р. все одно не існувало.

Крім полків, у складі дивізії перебував дивізійний лазарет. Головний лікар лазарету 2 квітня 1918 р. подав рапорт начальнику штабу з’єднання з проханням дозволити замовлення сургучної та мастикової печаток з написом “Дівізійний лазарет 1^ої Укр. Дів.”[20]. 11 квітня відповідний дозвіл було отримано[21]. Проте документів, скріплених згаданими печатками, поки що не виявлено.

Таким чином, 1-а Українська дивізія залишила багату й цікаву сфрагістичну спадщину. Печатки більшості її полків прикрашав архангел Михаїл, що виступав символом України. Кожна печатка подає власний варіант його зображення з різними джерелами походження. Так, архангел у поєднанні з левом з’явився на печатці 3-го полку під явним впливом символіки легіону УСС і акцентував на ідеї соборності українських земель. У свою чергу, на печатці 4-го полку зображення архангела було взороване на стародавній герб Київського воєводства. Нарешті, на печатці 1-го гарматного полку просто відтворили герб Києва (Київської губернії). Відтак можна говорити про наявність серйозної альтернативи Тризубу під час вирішення питання державних символів УНР.

Описані вище печатки засвідчують прихильність активної частини тогочасного українства до ідеї герба з архангелом Михаїлом. Заслуговує на особливу увагу наявність двох варіантів печатки 4-го полку. Аналіз їхніх сюжетних зображень дає підстави стверджувати, що левові на скелі, попри його популяризацію, не вдалося піднятися з регіонального рівня на загальнонаціональний. Архангел Михаїл виявився для мешканців наддніпрянської України “ріднішим”. Все це має важливе значення для кращого розуміння процесу становлення українських національно-державних символів у 1917-1920 рр. В рамках подальших досліджень виглядає необхідним продовжити пошуки печаток частин 1-ї Української дивізії, зокрема тих, що використовувалися на початковому етапі її існування.

Примітки:

[1] Див.: Чмир М. Знак на головні убори військовиків УНР 1918 р. як сюжетне зображення на печатках // Знак. – 2018. – Ч. 75. – С. 2–3.

[2] Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВОУ). – Ф. 4406. – Оп. 1. – Спр. 134. – Арк. 2.

[3] Там само. – Арк. 3–4; Ф. 4418. – Оп. 1. – Спр. 104. – Арк. 1–2 (Статут “Запорозької Січі” в Зальцведелі, незасвідчена копія).

[4] Там само. – Ф. 4055. – Оп. 2. – Спр. 3. – Арк. 6.

[5] Гречило А. Відзнака та прапор Першого січового Петра Дорошенка полку // Знак. – 2015. – Ч. 65. – С. 7.

[6] ЦДАВОУ. – Ф. 4055. – Оп. 2. – Спр. 4. – Арк. 1.

[7] Там само. – Арк. 6зв–7.

[8] Там само. – Арк. 14.

[9] Там само. – Арк. 16.

[10] Там само. – Ф. 4585. – Оп. 1. – Спр. 22. – Арк. 2–4.

[11] Там само. – Ф. 4060. – Оп. 1. – Спр. 17. – Арк. 33.

[12] Лор (від грецького λωρος – “стрічка”) – предмет парадного одягу візантійських імператорів та вищих придворних, що являв собою довгу широку смугу тканини, прикрашену шитвом та коштовним камінням, задраповану по фігурі. Часто присутній в іконографії янголів.

[13] Дзїковський В. Герб України // Світ. – 1917. – Ч.8. – С. 137–138.

[14] Гречило А.Б. Українська територіальна геральдика. – Львів, 2010. – С. 100.

[15] Див., наприклад: Заклинський Б. Що треба знати кождому українцеви? Виданнє третє, з картою України. – Відень, 1916. – 40 с.; Цегельський Л. Русь-Україна а Московщина-Россія. Друге, перероблене виданнє. – Царгород, 1916. – 123 с.; Дорошенко В. Українство в Росії. Новійші часи. – Відень, 1917. – 114 с.

[16] Заклинський Б. Що треба знати кождому українцеви... – С. 26.

[17] Круковський О. Фалеристичні сліди Синьої та Сірої Дивізії // Знак. – 2001. – Ч. 23. – С. 10.

[18] Див.: Чмир М. Знак на головні убори військовиків УНР... – С. 2.

[19] Гречило А.Б. Українська територіальна геральдика... – С. 49, 205.

[20] ЦДАВОУ. – Ф. 4055. – Оп. 2. – Спр. 3. – Арк. 74.

[21] Там само. – Арк. 106.