Микола Чмир (Київ)

Положення про відомчі заохочувальні відзнаки:

упорядкування чи нові проблеми?

Надруковано: Знак. – 2012. – Ч. 58. – С. 10-11

Починаючи з другої половини 1990-х років міністерства та інші центральні органи виконавчої влади України засновують власні нагороди, які офіційно іменуються відомчими заохочувальними відзнаками. Питання, пов’язані з відомчими відзнаками, донедавна регулювалися низкою президентських указів. Найважливішими з-поміж них були укази від 18 листопада 1996 р. № 1094 “Про відомчі заохочувальні відзнаки”, від 13 лютого 1997 р. № 134 “Про Примірне положення про відомчі заохочувальні відзнаки” та від 15 червня 2004 р. № 650 “Про встановлення єдиного зразка колодки до медалей  відомчих заохочувальних відзнак”.

Справжньою революцією в цій сфері стало видання Указу Президента від 30 травня 2012 р. № 365 “Про відомчі заохочувальні відзнаки”. Ним затверджено нове Положення про відомчі заохочувальні відзнаки, натомість всі раніше видані укази, що стосувалися відомчих відзнак, втратили чинність. Міністрам, керівникам центральних органів виконавчої влади, керівникам (командувачам) військових формувань, державних правоохоронних органів приписано забезпечити перегляд актів про встановлення відомчих відзнак та приведення таких актів у відповідність до вимог згаданого указу. З моменту набрання ним чинності 22 червня 2012 р. системи відзнак, що існували у відомствах, припинили своє існування. 

Гадаємо, за браком місця нема потреби переказувати текст нового Положення про відомчі заохочувальні відзнаки – його легко можна знайти в Інтернеті. Натомість хотілося б зосередитися на найбільш важливих нововведеннях та проблемних питаннях.

Отже, в Положенні дещо змінено перелік видів відомчих відзнак. Раніше вони могли встановлюватися у вигляді медалей, нагрудних  знаків, значків, грамот, вітальних листів, нині ж – у вигляді медалей, нагрудних знаків, почесних грамот, грамот, подяк.

Як бачимо, розробники документу зробили акцент на відзнаках, які не носяться на одязі. Тим самим не враховано досвід європейських країн, в яких відомчі нагороди встановлюються переважно у вигляді хрестів та медалей. Натомість збережено радянську практику відзначення людей розцяцькованими аркушами паперу – спосіб, звісно, дешевий, проте малоефективний. Більше того, медалями відтепер можуть відзначатися виключно військовики, особи рядового та начальницького складу правоохоронних органів і лише за вислугу років. У свою чергу нагрудні знаки вручатимуть за певні заслуги як військовикам, так і цивільним працівникам відомств, військових формувань та правоохоронних органів.

До недавнього часу керівники відомств самостійно вирішували, скільки медалей та нагрудних знаків необхідно встановити. Нове Положення позбавляє їх такої можливості. Зокрема, в міністерстві може бути встановлено не більше трьох нагрудних знаків, в іншому центральному органі виконавчої влади – лише один. Право встановити три нагрудних знака надано також військовим формуванням та правоохоронним органам, які не перебувають у підпорядкуванні центрального органу виконавчої влади.

Логіка такого розподілу незрозуміла. Чому органи виконавчої влади, які не є міністерствами, можуть мати лише один нагрудний знак? Чому не два, наприклад? Зрештою, такі органи вельми різняться між собою за кількістю працівників та обсягом завдань. Неможна ж порівнювати, наприклад, Державну податкову службу і Державну архівну службу. Не піддається розумному поясненню також заборона встановлювати ступені нагрудних знаків.

  Що ж до медалей, то їх може бути лише чотири: “10 років сумлінної служби”, “15 років сумлінної служби”, “20 років сумлінної служби” та “Ветерану служби”. Зауважимо, що на момент затвердження Положення в “силових” відомствах вже існували відзнаки за вислугу років та для заохочення ветеранів служби. Наприклад, Міністр оборони нагороджував медаллю “За сумлінну службу” трьох ступенів та відзнакою “Ветеран військової служби”. Тепер же замість одної триступеневої медалі потрібно розробити три окремі! Хіба в цьому є хоч якийсь сенс? Тим більше, що розробка та виготовлення нових зразків медалей вимагатимуть додаткових коштів. У той же час появу указу від 30 травня 2012 р. № 365 обґрунтовано якраз необхідністю зменшення бюджетних витрат. Положення жорстко нав’язує відомствам назви медалей що, наш погляд, безпідставно. Вельми невдалою слід визнати назву “Ветерану служби” – про яку таку службу йдеться, неясно.

У своєму прагненні обмежити кількість відомчих відзнак розробники Положення не побажали врахувати специфіку збройних сил та інших військових формувань. Радикальне скорочення переліку нагород призведе до втрати одного з вагомих засобів морального стимулювання військовиків та працівників збройних сил. Натомість у європейських країнах до системи нагород військового відомства, як правило, входять вища нагорода; нагорода за бойові заслуги (участь у бойових діях), яка в окремих країнах виконує також роль вищої військової відомчої нагороди; нагорода за службу за кордоном та/або участь в миротворчих операціях; нагорода за вислугу років; нагорода для поранених; нагорода для цивільних працівників збройних сил; нагороди на честь ювілеїв. Тож одного чи навіть трьох “універсальних” нагрудних знаків для задоволення потреб у нагородженнях буде явно недостатньо.   

Звісно, кількість медалей та нагрудних знаків, що існувала донедавна в деяких відомствах, комусь може видатися надмірною. Однак сприймати це виключно як примхи міністрів не варто. Відносно невелике число відомчих відзнак за часів СРСР пояснюється, крім всього іншого, розвиненою системою державних нагород. Натомість в системі державних нагород України кількість орденів значно перевищує кількість медалей. І це при тому, що медаль є більш масовим видом нагороди, ніж орден. Фактично, держава свого часу самоусунулася від вирішення питання про відзначення основної маси військовиків та державних службовців і переклала його на плечі відомств. Тож велика кількість відомчих заохочувальних відзнак – свідчення недосконалості системи державних нагород. Та схоже, що цей очевидний факт в Адміністрації Президента не визнають.

Як і раніше, відомчі заохочувальні відзнаки мають встановлюватися наказами керівників відомств (командувачів військових формувань). Наказом затверджується положення про відзнаку та її ескіз. Цікаво, що відтепер у положенні, крім всього іншого, повинна зазначатися гранична кількість відзнак, якими можуть бути відзначені особи протягом календарного року. Таким чином, керівники відомств не зможуть вручати стільки відзнак, скільки вони вважають доцільним. Добре це чи погано – сказати важко. Якщо встановлення граничної кількості для нагрудних знаків, грамот і подяк ще якось можна зрозуміти, то для медалей це повний нонсенс. Як зазначалося вище, медалями відзначатимуть виключно за вислугу років. Прослужив військовик, наприклад, десять років – має право на медаль. А як бути, якщо кількість таких військовиків перевищує граничну кількість медалей? Відповіді на це питання Положення не дає.    

Перед тим, як встановити відзнаку, відомство повинно в установленому порядку попередньо погодити її ескіз з Комісією державних нагород та геральдики. До речі, слово “ескіз” вжито невірно, адже ескізом називають незакінчений твір, загальний начерк майбутньої картини в малярстві, архітектурі тощо. Тож слід було вживати слово “малюнок”. Незрозуміло, яким чином комісія буде здійснювати погодження, адже вона не є постійно діючим органом. Якби було зазначено, що відомчі відзнаки встановлюються після позитивного висновку комісії, було б логічніше. Відсутність у Положенні чітко прописаного порядку розгляду ескізів відзнак комісією відкриває широке поле для зловживань з боку співробітників президентської адміністрації. Зауважимо, що в нинішньому складі комісії немає жодного фахівця з питань геральдики, фалеристики та інших спеціальних історичних дисциплін.

Суттєвою новацією Положення є загальні вимоги до зовнішнього вигляду медалей та нагрудних знаків. До цього часу вимагалося лише, щоб відомчі відзнаки не відтворювали державні нагороди. Тепер же визначено максимальний розмір нагрудного знака (45х45 мм), діаметр медалі (32 мм), розміри прямокутної колодки до медалі (28х42 мм), а також планки медалі, нагрудного знака (28х12 мм). Зазначається також, що нагрудний знак не може мати колодки. За великим рахунком, подібного роду вимоги – річ потрібна. От тільки сформулювати їх слід було ще у 1997 р., а не зараз. Виходить, що багато нагрудних знаків та медалей, які існують не один рік, доведеться переробляти тільки тому, що вони не вписуються у встановлені розміри. Крім того, медаль може мати будь-яку форму, не обов’язково круглу. Навіщо реанімувати суто радянський підхід? Як випливає з Положення, для медалей зберігається вкрай незручна металева колодка, обтягнута стрічкою. Декілька медалей з такими колодками дуже важко рівно розмістити на одязі. Відтак потрібно було передбачити складену вдвоє стрічку без металевої основи, як це прийнято в більшості країн світу.

Як і в попередні роки, відомчі відзнаки у вигляді медалей мають носитися з лівого боку грудей, у вигляді нагрудних знаків – з правого. Однак тепер їхню кількість на одязі обмежено. Так, за наявності кількох нагрудних знаків дозволено носити не більше трьох з них, за наявності кількох медалей – лише ту, яку було вручено останньою. Щоправда, неясно, як бути з планками медалей. У Положенні не вказано, чи дозволяється носити лише планку останньої медалі, чи можна носити ще й планки медалей, отриманих раніше. Запитання викликає також порядок носіння нагрудних знаків, визначений Положенням. Зокрема, вони повинні носитися нижче знаків державних нагород України та іноземних держав. Для цивільного одягу такий порядок цілком прийнятний. Але на кітелі з нагрудними кишенями, який носять військовики збройних сил та більшості “силових” структур (крім генералів), розташувати нагороди відповідно до вимог Положення проблематично. За наявності у військовика відомчого нагрудного знака і, приміром, державного ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня нагрудний знак буде розміщуватися над кишенею, а орден – ще вище. Така “етажерка” виглядатиме вельми непрезентабельно. Якби було визначено, що відомчі нагрудні знаки носять після знаків державних нагород або нижче них, було б краще.

Таким чином, нове Положення про відомчі заохочувальні відзнаки аж ніяк не сприяє вдосконаленню порядку встановлення та використання таких відзнак. Відмова від залучення до його розробки фахівців відповідного профілю, небажання належним чином вивчити процеси формування систем заохочувальних відзнак у відомствах спричинили наявність норм, які не лише поглиблюють існуючі проблеми, але й створюють нові.