Однострій та знаки розрізнення урядовців цивільних відомств УНР у 1920

(наказ Головного комісара Уряду від 9 травня 1920 р. ч.12)

Надруковано: Знак. – 2017. – Ч. 72. – С. 7-9.

“Варшавська угода”, підписана 21 квітня 1920 р., дала шанс керівництву Української Народної Республіки повернути контроль над територією, втраченою наприкінці 1919 р. в результаті воєнної поразки. В обмін на великі територіальні та економічні поступки Польща безумовно визнала незалежність України на чолі з Головою Директорії УНР С.Петлюрою як носієм законної верховної влади. 25 квітня 1920 р. польські війська почали наступ на київському напрямку, в якому взяли участь і частини Армії УНР. Наступ розвивався успішно й дуже швидко – вже 6 травня передові підрозділи 3-ї польської армії увійшли до Києва[1].

Визволення території УНР вимагало якнайскорішого відновлення адміністративного апарату. Відтак 25 квітня 1920 р. Голова Директорії С.Петлюра затвердив “Постанову про порядок поновлення влади У.Н.Р. в місцевостях України, звільняємих від большовицької окупації”[2]. Згідно з постановою, встановлення і відновлення влади УНР у визволених місцевостях покладалося на Головного комісара Уряду УНР. Йому підлягали як всі органи державної влади на місцях, так і місцеві самоврядування. Головному комісару надавалося право відкривати діяльність всіх органів державної влади на місцях, “покликувати до праці” місцеві самоврядування, видавати накази, розпорядження та інструкції з усіх галузей державного життя, робити зміни в персональному складі всіх установ до IV класу включно (призначення, звільнення, переміщення) і “взагалі переводити в життя все те, що буде вимагатись Державними інтересами Республіки”[3]. Головний комісар користувався правами Міністра та підлягав Раді Міністрів, якій мав періодично доповідати про свої розпорядження. Утворювалися також посади чотирьох помічників Головного комісара у справах відповідно адміністративних, судових, фінансових та комунікації. Ці посадовці користувалися правами товариша міністра. Наказом Директорії УНР від 25 квітня 1920 р. Головним комісаром Уряду УНР був призначений Голова української дипломатичної місії в Швеції К.Лоський[4]. Наступного дня він приступив до виконання своїх обов’язків і видав перший наказ[5].

В умовах воєнного часу урядовці цивільних відомств мали тісно взаємодіяти з військовою владою. Таку взаємодію міг суттєво полегшити формений одяг з відповідними знаками розрізнення. На той час для старшин, козаків та військових урядовців наказом Головної Управи Війська УНР від 30 березня 1920 р. ч.16 вже було встановлено нову похідну уніформу^{^[6]}. Предмети форми одягу козаків і старшин (кашкет, похідний мундир (френч), штани й шинель) були єдиними для всіх категорій військовиків та родів зброї. Основним кольором був визначений, “по можливости”, захисний (для шинелі – сірий). Ранги позначалися на кольорових петлицях п’ятипроменевими зірками, горизонтальними смужками і Державними гербами. Уніформа військових урядовців була наближена за зовнішнім виглядом до старшинської, але мала виготовлятися, по можливості, з чорного сукна. Крім того, мундир і шинель урядовців були без погонів. Для позначення рангів на петлицях використовувалися такі самі знаки розрізнення, що й у старшин, однак смужки розміщувалися вертикально, а герби – під кутом. Поза всяким сумнівом, саме наказ ГУВ УНР ч.16 взяли за основу під час розробки форменого одягу цивільних службовців.

9 травня 1920 р. К.Лоський підписав наказ Головного комісара Уряду УНР ч.12, яким встановлювався однострій для урядових осіб цивільних відомств. Використання в документі слова “однострій”, властивого західноукраїнській військовій термінології, може свідчити про наявність в Управі Головного комісара вихідців з Галичини.

Всі предмети однострою мали бути захисного або бронзового кольору. Передбачалися, зокрема, кашкет військового зразка, френч, шаровари або брюки навипуск та “військовий плащ” (тобто шинель). Детально всі ці предмети не описувалися. Значно більше уваги було приділено знакам розрізнення. Так, кашкет прикрашала військова кокарда “на фронті криси”, себто на тулії (мал. 1). Порядок розміщення кокарди наслідував досвід Російської імперії, в якій чини цивільного відомства носили кокарду на тулії кашкета починаючи з 1876 р.[7]

Класи посад позначалися на ромбоподібних нашивках на комірі френча й шинелі (тобто петлицях). Ці нашивки мали бути блакитного кольору з жовтим кантом довкола. Поза всяким сумнівом, таке поєднання відображало кольори національного прапора. Що ж до власне знаків розрізнення класів посад, то тут є один цікавий момент. Річ у тім, що пошуки оригіналу наказу результату не дали – збереглися лише копії, копії з копій (засвідчені та незасвідчені), а також публікації в офіційних виданнях. Як випливає зі згаданих матеріалів, до тексту вже підписаного документа вносили зміни. Так, у початковому варіанті особи ХІІ-Х класів посад мали носити на нашивці посередині “по вертікальній діагоналі ромба” один ґудзик сталевого кольору, ІХ класу – два ґудзики, VIII класу – три. У свою чергу VII клас позначала одна шита золотом або жовтим єдвабом смуга, VI клас – дві смуги, V клас – три. Смуги мали бути спрямовані “до розрізу коміра”, тобто розташовуватись горизонтально. Цей варіант наказу встигли надіслати 13 травня 1920 р. губерніальному комісару Волині[8], після чого його було оперативно надруковано у ч.5 “Вістника Волинського Губерніяльного Комісара” за 15 травня[9]. Аналогічний примірник отримав також губерніальний комісар Поділля[10]. Однак невдовзі знаки розрізнення посад з ХІІ по V клас вирішили змінити. Текст наказу, опублікований 18 травня 1920 р. у ч.2 “Вістника Головного Комісаріяту Уряду Украінськоі Народньоі Республіки” подає інший опис[11]. Враховуючи дату оприлюднення і вищий статус друкованого органу цей варіант слід вважати остаточним. Отже, особі ХІІ класу посади належав “чистий” ромб (мал. 2). Знаки розрізнення для ХІ класу не згадуються. Х клас позначала одна смуга, шита золотом або жовтим єдвабом і спрямована “по розрізу коміра”, тобто вертикально (мал. 3). У осіб ІХ, VIII та VII класів, крім смуги, на ромбі розміщувалися ґудзики сталевого кольору – відповідно один, два і три (мал. 4-6). Посаду VI класу позначали дві смуги, V класу – три (мал. 7-8). Всі ці зміни можна пояснити бажанням максимально уподібнити знаки розрізнення посад урядовців цивільних відомств до знаків розрізнення рангів військових урядовців. Відомо, що згідно наказу ГУВ УНР від 30 березня 1920 р. ч.16 кандидат на ранг (відповідав підхорунжому) мав на петлиці одну вертикальну смужку. Ранговий, адміністратор та дорадчий прирівнювалися до хорунжого, поручника й сотника і мали, окрім смужки, від одної до трьох зірок, розміщених “трикутником”. Ранги булавного адміністратора і булавного дорадчого відповідали підполковнику та полковнику й позначалися двома і трьома вертикальними смужками^{^[12]}. В питанні знаків розрізнення посад вищих класів розбіжностей між варіантами тексту наказу ГКУ УНР від 9 травня 1920 ч.12 немає. Так, особа ІV класу мала носити “герб Республіки”, вишитий золотом або жовтим єдвабом (мал. 9). У свою чергу, ІІІ клас позначав герб і зірка над ним такого ж кольору (мал. 10), ІІ клас – герб із двома зірками, розташованими над і під ним (мал. 11). Зауважимо, що посада Головного комісара Уряду УНР відносилася до ІІ класу, а посади його помічників – до ІІІ класу[13]. В цьому випадку також проявилося наслідування знаків розрізнення старшин та військових урядовців. Зокрема, генеральний ранговий, генеральний адміністратор і генеральний дорадчий мали носити на петлицях зображення Державного герба, розташованого під кутом (генеральний ранговий), та одну-дві зірки. Вони відповідали генерал-хорунжому, генерал-поручнику і генерал-полковнику. Нарешті, для “служачих нижчих” наказ ГКУ УНР від 9 травня 1920 ч.12 встановлював носіння на комірі замість петлиць вертикальної стрічки блакитно-жовтого кольору не ширше 1 см.

Реалізація наказу ГКУ УНР від 9 травня 1920 ч.12 ускладнювалася важким станом народного господарства. Так, 14 травня 1920 р. директор Канцелярії Головного комісара сотник М.Веденський в листі до Військової секції при Дипломатичній місії УНР у Варшаві повідомляв про цілковиту відсутність будь-якої мануфактури в місцевостях, звільнених від російської окупації. Тож урядовці Управи Головного комісара “ходять зовсім обдерті й своім виглядом компомітують Державну Інстітуцію в очах всего суспільства”[14]. З огляду на це М.Веденський просив господарчий відділ Військової секції увійти в порозуміння з польською інтендантурою й кооперативами на предмет відпуску сукна та іншої мануфактури для виготовлення уніформи урядовців Управи, якщо можливо, за інтендантськими цінами. Неважко здогадатися, що ситуація на місцях була не кращою. Виконувач обов’язків губкомісара Волині у відношенні на ім’я Головного комісара від 15 травня 1920 р. доповів про звернення урядовців своєї канцелярії з проханням видати їм одноразову грошову допомогу на одяг. Річ у тім, що “в часи панування большовиків в м. Житомирі вони, в звязку з страшенною дорожнечою життя, роспродали майже усі свої річі, а головним чином – одіж і зараз опинилися в дуже скрутному становищі”[15]. Відтак очільник губернії просив Головного комісара зробити розпорядження про видачу урядовцям матеріалу для одягу натурою, в крайньому випадку – одноразової грошової допомоги на цю потребу. Вже наступного дня на відношення дав відповідь сотник М.Веденський. Він зазначив, що з боку Головного комісара немає перешкод для видачі урядовцям допомоги з сум губерніального комісара. Що ж стосується видачі одягу натурою, то це неможливо з-за відсутності матеріалів[16]. Власне, в самій Управі Головного комісара також пішли шляхом грошових виплат. Згідно з наказом по Канцелярії Головного комісара від 16 травня 1920 р. ч.11 начальник Бухгалтерського відділу під час видачі грошової допомоги на одяг мав взяти з усіх співробітників Управи Головного комісара підписки, якими вони зобов’язуються пошити собі формений одяг або відповідне цивільне вбрання[17]. Очевидно, на всіх коштів не вистачало, оскільки за наказом по Канцелярії Головного комісара від 21 травня 1920 р. ч.17 начальнику Бухгалтерського відділу належало скласти вимогову відомість на виплату грошової допомоги на одяг тим співробітникам Управи, які зараховані на посади не пізніше 10 травня[18]. Вживалися також заходи щодо забезпечення співробітників Управи взуттям. Так, 19 травня 1920 р. М.Веденський просив Бердичівського повітового комісара зробити розпорядження про відпуск зі шкіряних заводів Бердичева халяв, підошовної шкіри й докладу на 150 пар взуття за готівку[19].

За браком джерел про успіхи в забезпеченні урядовців цивільних відомств одностроєм за наказом ГКУ УНР від 9 травня 1920 ч.12 судити важко. Що ж до самого Головного комісаріату, то в доповіді Голові Ради Народних Міністрів від 26 травня 1920 р. К.Лоський визнав його подальше існування недоцільним і навіть шкідливим. Адже Уряд УНР вже сформований і може перебрати управління всіма теренами України на себе. Відтак Головний комісаріат як окремий орган влади пропонувалося скасувати. При цьому, однак, належало зберегти функцію Головного комісара як представника українського уряду при Головному Командуванні Польської Армії, залишивши йому канцелярію з трьох осіб. Решта ж співробітників Головного комісаріату мала поповнити міністерства[20].

Таким чином, з метою полегшення зносин з військовою владою наказом ГКУ УНР від 9 травня 1920 ч.12 для співробітників цивільних відомств було встановлено однострій військового зразка. Знаки розрізнення за класами посад були максимально наближені до знаків розрізнення рангів військових урядовців. Певний вплив справив також досвід Російської імперії (спосіб розташування кокарди). Ці рішення свідчать про пошук оптимального співвідношення спільного й відмінного в одностроях цивільних та військових службовців. У подальшому для співробітників цивільних відомств УНР розробили значно багатший варіант форменого одягу, але це вже інша історія[21].

[1] Руккас А.О. “Разом з польським військом”: Армія Української Народної Республіки 1920 р. (структура, організація, чисельність, уніформа). – Ніжин, 2013. – С. 37-40, 62.

[2] Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВОУ). – Ф. 3216. – Оп. 3. – Спр. 6. – Арк. 2 зв–4.

[3] Там само. – Арк. 3.

[4] Там само. – Оп. 3. – Спр. 14. – Арк. 1.

[5] Там само. – Оп. 3. – Спр. 2. – Арк. 2.

[6] Там само. – Ф.1075. – Оп. 2. – Спр. 62. – Арк. 20.

[7] Шепелёв Л.Е. Чиновный мир России XVIII – начало ХХ вв. – Санкт-Петербург, 1999. – С. 236.

[8] ЦДАВОУ. – Ф. 3216. – Оп. 3. – Спр. 7. – Арк. 4.

[9] Там само. – Оп. 1. – Спр. 4. – Арк. 10.

[10] Там само. – Ф. 538. – Оп. 1. – Спр. 176. – Арк. 13.

[11] Там само. – Ф. 3216. – Оп. 3. – Спр. 11. – Арк. 5 зв.

[12] Там само. – Ф. 1075. – Оп. 2. – Спр. 62. – Арк. 21. Див. також: Чмир М. Військові урядовці та адміністративні старшини Армії Української Народної Республіки. 1919-1922 // Однострій. – 2004. – № 8. – С. 8-14.

[13] ЦДАВОУ. – Ф. 3216. – Оп. 1. – Спр. 24. – Арк. 1.

[14] Там само. – Спр. 8. – Арк. 63.

[15] Там само. – Спр. 2. – Арк. 24.

[16] Там само. – Арк. 25.

[17] Там само. – Оп. 3. – Спр. 6. – Арк. 8.

[18] Там само. – Арк. 11зв.

[19] Там само. – Оп. 1. – Спр. 13. – Арк. 9.

[20] Там само. – Спр. 11. – Арк. 15.

[21] Див.: Чмир М. До історії розробки форми одягу службовців цивільних відомств Української Народної Республіки у 1920 р. // Знак. – 2014. – Ч. 63. – С. 9-11.