Юрій Кравець (Запоріжжя)

Відзнаки Олександрівської міської охорони (жовтень 1919 р.)

Надруковано: Знак. – 2015. – Ч. 66. – С. 6

5 жовтня 1919 р., здійснивши стрімкий рейд з-під Умані, частини Партизансько-повстанської Української армії імені Батька Махна зайняли місто Олександрівськ. Чергова зміна влади майже одразу обернулася для місцевих мешканців безладом, новою хвилею бандитизму, збільшенням кількості грабунків та розкрадання майна. Намагаючись хоч якось виправити ситуацію, що склалася у місті, командування повстанських військ запропонувало населенню Олександрівська негайно організувати для захисту себе і свого майна озброєну міську охорону під контролем робітничих організацій[1].

З ініціативи ради професійних спілок з її складу була виділена колегія охорони міста, якій належало провести набір дружинників та виконати всю техніку самоохорони. 17 жовтня 1919 р. відбулось перше організаційне засідання колегії, на якому розглядались питання про розподіл функцій поміж членами колегії, розмір добового утримання посадових осіб, створення загону особливого призначення для попередження і припинення кримінальних злочинів та встановлення відзнак для дружинників. Щодо останнього питання в протоколі засідання зазначалось: “По вопросу об отличительных знаках для дружинников постановлено таковыми сделать белые повязки с буквами А.Г.О. (“Александровская городская охрана”. – Ю.К.) и печатью управления охраны”[2].

         Обов’язки начальника охорони були покладені на члена колегії І.Маслова, котрий того ж дня видав наказ № 1 по охороні м. Олександрівська. Протягом наступних кількох днів міську охорону укомплектували особовим складом і озброїли гвинтівками різних систем. Як видно з документів, до 20 жовтня 1919 р. були виготовлені і пов’язки. Вони не призначалися для постійного носіння і повинні були видаватися лише дружинникам, які заступали на чергування[3].

         Практика використання міліцією та іншими органами правопорядку пов’язок білого кольору набула поширення на теренах колишньої Російської імперії ще з 1917 р.[4] Носили їх раніше і в Олександрівську, зокрема чини народної самоохорони в січні 1919 р.[5] Отже, запроваджуючи для дружинників зовнішню відзнаку, колегія по охороні міста враховувала вже існуючий досвід і керувалась практичною доцільністю. Пов’язки мали виконувати розпізнавальну функцію, а їх кольору не надавалося якогось символічного змісту.

         Однак, поява на вулицях міста озброєних людей з білими пов’язками на рукавах була вороже зустрінута повстанцями. Останні сприйняли відзнаки дружинників за “денікінський” знак і внаслідок цього відбулось кілька сутичок[6].

         Щоб надалі уникнути конфліктів з махновцями, олександрівські дружинники почали всіляко ухилятися від носіння пов’язок. На це незабаром звернув увагу начальник охорони, котрий у наказі по Олександрівський міський охороні від 23 жовтня 1919 р. № 6 писав: “Мною замечено, что некоторые дружинники охраны, отправляясь в обход, не имеют установленных белых повязок. Вменяю поэтому в обязанность караульным начальникам перед отправлением патрулей по городу осмотреть, есть ли у всех белые повязки, а старшим патрулей наблюдать за тем, чтобы повязки эти носились во все время состояния в наряде”. Взводним командирам було наказано дружинників, які відмовляються носити пов’язки, в наряд по місту не відправляти, а канцелярії – виключати таких з добового утримання[7].

         Схоже, що І. Маслов не відразу розібрався у чому тут справа. Коли ж причини відсутності пов’язок у дружинників стали йому відомі, він у наказі № 11, виданому 26 жовтня 1919р., оголосив: “В виду возникающих между дружинниками охраны и некоторыми повстанцами пререканий из-за ношения первыми повязок белого цвета, разъясняю дружинникам, что коллегия по охране города остановилась именно на этом цвете, исходя из тех соображений, что белая повязка в ночное время видна на значительном расстоянии”. З метою попередження суперечок з махновцями дружинникам ставилось в обов’язок “спокойное деловое разъяснение повстанческим частям причины ношения повязки белого цвета”[8].

         Водночас керівництво міської охорони звернулось до повстанського командування, щоб і воно зі свого боку вжило заходів для попередження конфліктних ситуацій. Про це свідчить відповідне розпорядження, зроблене начальником гарнізону м. Олександрівська та його околиць О. Клейном. 28 жовтня 1919 р. у своєму наказі № 4 він, зокрема, писав: “Прошу командиров частей вверенного мне гарнизона разъяснить повстанцам, что белая повязка, носимая местной охраной, означает их нейтральность и служит опознавательным знаком в ночное время, а потому предлагаю повстанцам прекратить нападки на таковую”[9].

         Чи припинилися після цього нападки махновців на дружинників – достеменно невідомо. Принаймні у наказах стосовно охорони міста та гарнізону повстанських військ це питання не порушувалося. До того ж вже за кілька днів під натиском білогвардійців махновці змушені були покинути Олександрівськ.