Олександр МУРАВЙОВ

 начальник відділу військової символіки

та геральдики ЗС України

ЗНАКовий момент: від уніфікації до персоналізації

Надруковано: Військо  України. – 2007. - № 8. – С. 40-41

	Емблеми (зліва направо по годинниковій стрілці): Морська піхота, Аеромобільні війська, Логістика, Механізовані війська, Топографи

Найближчим часом у формі одягу військовослужбовців Збройних Сил України відбудуться суттєві зміни. Підготовлений Департаментом постачання матеріальних ресурсів Міноборони проект Постанови Кабінету Міністрів «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1073» передбачає встановлення трьох нових видів курток, майки (тільника), коригування описів сорочки, польової куртки, ременя, та знаки розрізнення.

Відповідні пропозиції до проекту Постанови були розроблені у відділі військової символіки та геральдики ЗС України. Фахівці виходили з необхідності подальшого розвитку символіки збройних сил, впровадження нових військових емблем, заснованих Указом Президента України від 20 червня 2006 року, наближення зовнішнього вигляду українських військовиків до стандартів НАТО.

Почнемо зі знаків розрізнення на головні убори, зокрема, на берет. Сьогодні принцип розміщення знаків розрізнення на береті наслідує радянські зразки. Відомо, що за тих часів на беретах десантників та морських піхотинців спереду кріпилася кокарда чи емблема, а збоку — так званий «прапорець» червоного кольору з емблемою повітряно-десантних військ або якорем. Коли розроблялася форма одягу ЗС України, цей досвід був взятий за основу і поширений на всі роди військ. Спереду берета встановили носіння нашивної кокарди з полем полинового, блакитного або чорного кольору, а збоку — прапорця малинового чи блакитного кольору з емблемою спеціальності військовослужбовця. У підсумку виходило три види кокарди і з півтора десятка прапорців! Крім того, зовнішній вигляд цих нашивок важко назвати привабливим. Тому військовики аеромобільних військ зазвичай носять на беретах кокарди для кашкетів. При створенні 1-го окремого полку спеціального призначення, що нині називається Президентським, його військовослужбовців вирішили одягнути в малинові берети з синьо-жовтими прапорцями та кокардами з малиновим полем. Вийшло «масло масляне», адже кокарда та прапорець відображали одне і те саме — приналежність до України.

У збройних силах більшості країн світу на береті розміщується лише один металевий знак, що може позначати державну належність, рід військ або окрему військову частину. Так, в Австрії та Греції на береті носять знак у вигляді державного герба, а в Норвегії беретний знак державної приналежності має вигляд вензеля правлячого монарха у вінку під короною. У збройних силах Німеччини, Італії та Франції знаки на беретах вказують на рід військ чи службу, у Великій Британії — як на рід військ, так і на окрему частину. Розміщуються такі знаки з лівого боку берета.

Беретний знак, розроблений фахівцями відділу військової символіки та геральдики, передбачається єдиний для всіх родів військ і має вигляд Знака Княжої Держави Володимира Великого (Тризуба) у калиновому вінку. Калина є давнім символом України та її війська. Єдиний зразок беретного знака пояснюється не лише міркуваннями економії. На відміну від тих же Німеччини та Італії, у Збройних Силах України існує система емблем родів військ на комір чи погони. Тому позначати належність до роду військ ще й на береті немає сенсу. Водночас, у перспективі доцільно було б розширити кольорову гаму беретів, спираючись на традиційні кольори родів військ, як це прийнято в арміях зарубіжних країн.

Істотних змін зазнає система емблем родів військ та служб на комір чи погони. На сьогодні у ЗС України таких емблем 16. Для порівняння: у збройних силах США їх 29, в Румунії — 24, в Польщі — 23, Росії та Словаччині — 19. Фактично позбавлені власної емблеми механізовані війська ЗС України, адже емблема з палаючою гренадою та схрещеними шаблями є одночасно загальновійськовою. Не мають емблем радіотехнічні війська Повітряних Сил, морська піхота, частини та підрозділи радіоелектронної боротьби (РЕБ), логістики. Зате досі існують емблеми Військово-Повітряних Сил та Військ Протиповітряної оборони, хоча ці види ще у 2004 році об’єднані в один. Нарікання викликає не лише недостатня кількість емблем. Свого часу вирішили запровадити для них єдину основу у вигляді калинового вінка. Але така уніфікація призвела до того, що вже з відстані кількох метрів важко відрізнити юриста від автомобіліста. Між тим, емблеми залишаються єдиним елементом однострою, що вказує на рід військ, адже кольорові петлиці на ньому не передбачені.

Нові емблеми родів військ та служб позбавлені вінків. Відтепер їх легко можна розрізнити навіть зі значної відстані. Вінок залишився лише на емблемі Військової служби правопорядку. Загальновійськова емблема у вигляді листків та кетягів калини на тлі схрещених мечів позначатиме лише ті служби, для яких не встановлено власних емблем. Її носитимуть також військовослужбовці почесної варти, військових частин охорони та обслуговування. Військовиків же бойових механізованих частин відрізнятиме емблема у вигляді палаючої гренади на тлі схрещених гвинтівок, які були емблемою піхоти Армії Української Народної Республіки у 1917–1920 роках. Суттєво розширено перелік емблем. Так, сьогодні військовослужбовці військ зв’язку, радіотехнічних військ, частин та підрозділів РЕБ носять єдину емблему, хоча виконують різні завдання. Тому емблема у вигляді переплетених блискавок, на які накладено два ріжки, залишиться тільки для військ зв’язку. В емблемі радіотехнічних військ поєднано зображення стилізованої антени радіолокаційної станції та двох схрещених блискавок. Емблема частин та підрозділів РЕБ матиме вигляд меча вістрям угору, обабіч якого розміщено подвійні стріли, а по центру — стилізований щит. Це символізує складові радіоелектронної боротьби: радіоелектронне подавлення (меч), радіоелектронний захист (стріли), протидію технічним засобам розвідки (щит).

Щодо інших родів військ та служб, то їхні знаки розрізнення загалом повторюватимуть існуючі. Наприклад, емблема танкових військ матиме вигляд танка, аеромобільних військ — розкритого парашута на тлі двох літаків, медичної служби — жезла Ескулапа, військових диригентів та музикантів — ліри тощо.

Пропозиції відділу військової символіки та геральдики дають можливість нарешті «узаконити» розпізнавальний нарукавний знак із зображенням Державного Прапора України. Донедавна військовослужбовці, які брали участь у миротворчих місіях України, зазвичай носили на лівому рукаві знак приналежності до Сухопутних військ (у військах його називають «склянка»), а на правому — емблему своєї військової частини. У той же час в збройних силах більшості країн світу прийнято носіння на верхній частині рукава (обох рукавів) польової форми одягу нарукавного знака у вигляді відповідного державного прапора або щита у його кольорах. Нижче може бути нарукавна емблема військової частини.

Проаналізувавши світовий досвід, фахівці Воєнно-геральдичної служби (так раніше називався відділ військової символіки та геральдики) запропонували запровадити нарукавний знак у вигляді прямокутника із зображенням Державного Прапора України для носіння у верхній частині обох рукавів польової форми одягу. Ці пропозиції були погоджені Міністром оборони у листопаді 2003 року, але нормативного акта про встановлення нарукавного знака Тил не готував. Це не завадило використовувати його на формі одягу, але деякі військовики, крім знаків з Державним Прапором, чіпляли на рукав ще й знак приналежності до Сухопутних військ.

Нарешті на військовій формі одягу з’явиться зображення емблеми ЗС України, заснованої Указом Президента від 20 червня 2006 року, зокрема, на ґудзиках (крім тих, що на формі ВМС) та затискачі до краватки.

Безперечно, хтось зауважить, що для кардинальної зміни зовнішнього вигляду українського військовика описаних вище елементів символіки недостатньо. Але тиловики врахували далеко не всі пропозиції відділу військової символіки та геральдики, до того ж роботу ускладнює відсутність єдиної точки зору на систему знаків розрізнення і форму одягу взагалі. На нашу думку, це має базуватися на всебічному аналізі досвіду країн Європейського Союзу та Північноатлантичного альянсу з урахуванням національних традицій військового однострою.