Михайло Слободянюк (Львів)

Символіка 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади Збройних Сил України

Надруковано: Знак. – 2020. – Ч. 81. – С. 13–15.

56-а окрема мотопіхотна бригада відноситься до нових формувань Збройних Сил України, створених відповідно до заходів з підвищення боєздатності та збільшення Збройних Сил України у відповідь на російську агресію в Криму і на Донбасі у 2014 р. Формування бригади у складі оперативного командування “Схід” відбувалося з 23 лютого 2015 р. відповідно до директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 8 грудня 2014 р. у місті Дніпропетровську. Надалі, з 2016 р., місцем її постійної дислокації стало місто Маріуполь[1]. До складу бригади включили створені по мобілізації 21-й, 23-й і 37-й окремі батальйони Територіальної оборони, перетворені у мотопіхотні. Бригада з моменту свого формування виконує завдання у зоні бойових дій на Сході України. Незважаючи на труднощі в оснащенні зброєю та бойовою технікою (відсутність належної кількості бронетранспортерів та БМП й призвела до того, що новосформоване з’єднання отримало назву не “механізованої”, а “мотопіхотної” бригади), особовий склад, як справжні патріоти України, запекло вів бої проти сепаратистів – посіпак російських агресорів, та проти російських військ на півдні України. За мужність у боях десятки офіцерів та солдатів бригади отримали державні нагороди. Колективною нагородою за участь частин бригади у відбитті наступ російських військ на Маріуполь стало присвоєння бригаді 2018 р. Указом Президента України № 232/2018 від 22 серпня почесного найменування “Маріупольська”.
З початку формування, за традицією новітнього українського війська, бригада почала розробляти свою власну нарукавну емблему, за якою бійці і командири повинні були відрізнятися від інших частин, і яка стала б символом бойової слави з’єднання. На жаль, на цей час спеціальна установа у Генеральному штабі Збройних Сил України (Відділ військової символіки та геральдики на чолі з О. Муравйовим), яка й займалася розвитком військової символіки у Збройних Силах України, був ліквідований. Це був один з етапів нищення українського війська за наказами проросійських елементів у державному керівництві України. Армія без власних символів, нагород, прапорів нездатна захищати свою Батьківщину, тому, що символіка є частиною формування патріотичного бойового духу війська...
Тому всі нові частини ЗС України у цей час були змушені власноруч розробляти свою символіку. Не стала винятком й 56-а окрема мотопіхотна бригада. Особливість вивчення нової символіки українських військових формувань цього першого військового періоду має свої закономірності. Цей процес дуже важливий як для створення історії української військової символіки, як і для написання в майбутньому загалом історії українських Збройних Сил. Але для дослідників він створює багато проблем. Символи з’являлися, як правило, в самих частинах, виготовлялися за власний кошт військовослужбовцями. Тому об’єктивна інформація про процес створення, авторів, пояснення, чому були вибрані саме такі символи, а не інші, якому підрозділу належіть, у більшості випадків відсутня.
Власне, через це перша розроблена в бригаді 2015 р. нарукавна емблема (мал. 1), була створена з ініціативи самих військовослужбовців (вочевидь, за допомоги виробників) на основі малюнку невідомого автора, що представляв українського козака з шаблею та щитом, який сидить, відпочиваючи від бою і готуючись до наступної битви. Точна дата появи першого символу бригади покищо невідома, але це, мабуть, сталося відразу після сформування бригади. Такий самий сюжет мала й нарукавна емблема, виготовлена, можливо, для якогось окремого підрозділу бригади, так як вона відрізнялася від попереднього формою (не кругла, а трикутна, мал. 2).
Як можна зрозуміти, перші зразки символіки не задовольнили військовослужбовців бригади, тому допомогти їм у цьому взявся київський волонтер Анатолій Трінчук. Взагалі, волонтери у цей період дуже сильно допомагали військам у всіх напрямках, в тому числі й у створенні та виготовленні символіки частин і окремих підрозділів.
Користуючись виробничою базою львівської фірми з виготовлення нарукавних емблем “Символіка” (директор – Василь Лис), А. Трінчук звернувся до дизайнера фірми Романа Крупи з проханням створити нову емблему для бригади. 11 січня 2016 р. він писав до Р. Крупи: “У продовження розмови по 56 ОМБР. За основу беремо щитову форму, як у 92 бригади та ОК “Схід”. Суть наступна: має бути “Козак з щитом”, я надіслав просто орієнтир для розуміння, як я собі бачу, може є зміст його розвернути в іншу сторону, що скажете? Я до того, щоб потім на щиті поставити номер 56, як у варіанті, який мені надіслали. Дякую. Прапор з тризубом звісно, що присутні у верхній частині, традиційно. Дякую”[2]. До цього звернення А. Трінчук додав малюнок запорозького козака біля гармати, який спирається на мушкет, та малюнок першої нарукавної емблеми бригади (круглої, яку він отримав у з’єднанні). На основі цього прохання Р. Крупа зробив перший варіант нарукавної емблем (мал. 3). На ній додали, за пропозицією М. Слободянюка, девіз. Ним стало гасло “ЗА НЕНЬКУ УКРАЇНУ”, яке запропонували самі військовослужбовці через А. Трінчука. Після погодження малюнка А. Трінчуком з його знайомими військовослужбовцями бригади емблему виготовили в ТзОВ “Символіка” у кольоровому і захисному вигляді. Пізніше А. Трінчук вирішив (можливо, після спілкування з бійцями бригади) дещо змінити вигляд нарукавної емблеми. Тепер девіз (гаптований малиновою ниткою) був розташований на жовтій стрічці у нижній частині емблеми, шабля стала срібною, а не сірою, змінилися кольори щита, а цифра “56” та кайма щита були гаптовані золотом (мал. 4). Подібні емблеми виготовлялися для бригади довго, аж до затвердження їй офіційного символу. При цьому у пізніх варіантах колір широкої кайми емблеми став не чорний, як раніше, а синій. Можливо, на це вплинуло введення для механізованих військ Збройних Сил України власної емблеми роду військ у вигляді синього тризуба. Подібні емблеми виготовляли не лише львівські, а й  інші виробники. Правда, якість їх була значно гірша, до того ж був випадок, коли козака “розвернули” в інший бік і він став шульгою.
Наступна нарукавна емблема для військовиків бригади була створена на основі патріотичного малюнку з гаслом “Мужність єднає покоління”, на якому були зображені козак та сучасний український воїн у повному польовому спорядженні. Час появи цього малюнку (а далі й гаптованої емблеми; але слід зауважити, що сама емблема була виготовлена лише після перших двох вже згаданих у Львові) мабуть, орієнтовно у 2016 – на початку 2017 р., так як на ній символи механізованих військ показані такими, які вони були свого часу затверджені за поданням О. Муравйова та М. Чмира[3]. Цю емблему стали вишивати й у ТзОВ “Символіка” у Львові. При цьому виготовляли емблему як з номером “56” на ній у кольоровому вигляді (мал. 5), так і без номера, на прохання замовника, через те, що військовослужбовці на фронті не хотіли, щоби на польовій формі був видний номер частини (мал. 6). Але надалі стали вишивати ці захисні емблеми і з порядковим номером бригади.
Крім загальних нарукавних емблем бригади виготовлялися у різних фірмах України емблеми для окремих її підрозділів: для 21-го та 23-го окремих мотопіхотних батальйонів та для деяких їх рот та взводів (є багато різних зразків); для танкового батальйону; для розвідувальної роти; для артилерійського дивізіону; для підрозділу управління начальника артилерії; для підрозділу зв’язку бригади. Але поки що їх розгляд не входить у завдання статті через брак достатньої інформації.
2018 р. для бригади, відповідно до нових віянь, за допомогою ентузіастів – журналіста В. Гайдукевича та художника О. Руденка, – був розроблений новий варіант нарукавної емблеми (мал. 7). Вона (після підготовки документу у відділі полковника І. Непоти, зразок якого свого часу був розроблений О. Муравйовим та М. Чмирем) того ж року була затверджена начальником Генерального штабу – Головнокомандувачем Збройних Сил України генералом армії В. Муженком. Нині військовослужбовці бригади носять свою затверджену емблему, яка виготовляється у Львові, Харкові та в інших містах України як у кольоровому вигляді, так і в захисному, а також у вигляді спеціальних композицій на прямокутному платі, де вишивають не лише емблему, а й встановлені для носіння стрічки кольорів Державного Прапора України.
Пояснення символіки, яке дали самі автори, таке: “Підґрунтям для нарукавного знаку[4] 56-ї окремої мотопіхотної бригади є історичні дописи про зимівник “Домаха” часів Запорізької Січі який виконував завдання передової застави на шляху Потайного водного шляху запорозьких козаків з Дніпра у Чорне море. В основі нарукавного знаку – “британський” геральдичний щит, що є основним для усіх військових формувань Збройних Сил України. Розміри щита – 70±1мм х 80±1мм. На жовтому тлі розміщено зірку “Алатир” синього кольору, що символізує розвиток і прагнення до кращого майбутнього шляхом перемог. Крім того, нарис такої зірки є усталеним елементом традиційної української вишивки. В основі щита зображено три хвилі синього кольору, гребінці яких обернено праворуч. Три хвилі символізують Азовське море, на березі якого у місті Маріуполь знаходиться пункт постійної дислокації бригади. На зірку накладено схрещені стилізовані козацькі списи білого кольору. Усі елементи знаку окантовані стрічкою чорного кольору товщиною 1 мм ± 0,1 мм. Нарукавний знак до польового однострою за розмірами є тотожним повнокольоровому знаку. У кольоровій гамі жовтий колір замінено на світлий оливковий, синій – на темний оливковий колір. Колір стилізованих козацьких списів – без змін”[5].
Загалом, емблема виглядає непогано, але відразу з’явилися певні питання. По-перше, замість емблеми саме 56-ї окремої мотопіхотної бригади вийшов цілком простий розпізнавальний знак, у якому мало що нагадує про саме з’єднання, хіба що морські хвилі. Адже емблема, за вже сталою українською традицією,  має свідчити саме про конкретну частину, її історію, її заслуги. Хвилі у низу щита, правда, вказують, що ця частина знаходиться біля моря, але біля моря розташовано багато українських військ. Схрещені козацькі срібні (автори, на жаль, не розуміють значення геральдичних кольорів, де срібло, як правило, передається білим кольором, а золото – жовтим; раніше, в документах, які готували професійні фахівці Відділу військової символіки та геральдики Генерального штабу Збройних Сил України це обов’язково зазначалося) списи на тлі синьої зірки на жовтому тлі емблеми досить непогано передають колорит українського Приазов’я. Але чомусь композиція ніби виглядає недоробленою. Можливо, в першу чергу тому, що автори порушили традиційну побудову композиції, де списи, шаблі, гармати, мечі, як правило, за емблемою, а не на ній. Крім того, надання бригаді почесного найменування “Маріупольська” ніяк не відзначилося в символіці частини (до речі, це загалом проблема для наших нових “творців-розробників” і стосовно інших частин ЗС України, які також носять почесні назви за територіями, регіонами чи містами, як, наприклад, 128-а Закарпатська гірсько-штурмова бригада чи інші – як от “Сіверська”, “Кам’янець-Подільська”, “Броди” тощо). Тому можливе певне доопрацювання емблеми. Найпростішим може бути розташування на схрещенні списів у центрі зірки герба міста Маріуполя (мал. 8). В такому разі емблема стала б промовистою і свідчила б саме про 56-у Маріупольську мотопіхотну бригаду, а не про будь-яку іншу.
На жаль, цю можливість автори для себе відрізали, оскільки через невідомі нам підстави, заборонили використовувати міську та територіальну символіку в емблематиці українських з’єднань та військових частин. Шкода, бо ж прокламуючи втілення в українську військову символіку європейських норм і правил, вони, на жаль, не знають (або з невідомих нам причин не хочуть знати), що більшість символіки європейських армій побудована саме із застосуванням власних територіальних символів, як свідчення того, що армія країни є її невід’ємною частиною, яка стоїть на сторожі саме цих міст, районів та областей. До речі, це є й давньою козацькою традицію українського війська. А для таких формувань, як територіальні командування, військові комісаріати, які всі мають саме територіальні офіційні назви (“Київський”, “Рівненський”, “Чернігівський” та ін.), з’єднань та військових частин територіальної оборони це стало б простим і зрозумілим виходом[6].
Але ці тай інші хибні вимоги “Методичних рекомендацій” автори вперто не бажають переробляти… Шкода, бо це дуже псує враження від в цілому непоганої нової української військової символіки!
 


            Примітки:
[1] Інформація з сайту https://www.ukrmilitary.com/
[2] Переписка з власного архіву автора. Стилістика автора збережена.
[3] Див.: Чмир М. Нова емблематика родів військ та служб Збройних Сил України. – Знак. – 2007. – Ч. 42. – С. 6–7.
[4] Автори вперто застосовують стару радянську термінологію – “нарукавний знак”, яка не відповідає суті емблеми.
[5] Інформація з сайту https://www.ukrmilitary.com/
[6] Цікаві професійні пропозиції стосовно застосування у військовій символіці Збройних Сил України територіальної геральдики України можна знайти на сайті https://www.ukrmilitary.com/, де розміщені статті дослідника військової символіки Максима Хорошунова: “Брендування” Українського війська: муніципальна геральдика як акцент на унікальність» (07.08.2019); “Тероборонців має бути видно!” (06.05.2019).