Михайло Слободянюк (Львів)

Деякі напрямки удосконалення системи військової нарукавної емблематики Збройних Сил України

Надруковано: Знак. – 2022. – Ч. 88. – С. 10–11.

Нинішній етап розвитку військової нарукавної емблематики у Збройних Силах України характерний впровадженням нової системи військової символіки. Основою цієї нової системи стала практика американської нарукавної емблематики, яка виникла під час Громадянської війни в США протягом 1863–1865 рр. Тоді її характерною особливістю було те, що першими власними емблемами корпусів і дивізій американської армії сиали прості розпізнавальні знаки у вигляді геометричних фігур різного кольору. Надалі ці знаки збагатилися застосуванням у них правил та методів класичної геральдики. Тому нині нарукавна емблематика американської армії становить собою комплекс геральдичних і квазігеральдичних знаків, які вказують на приналежність частин до певного роду військ, місцевості, їхні заслуги під час воєн та інші деталі.

Власне таким шляхом пішов розвиток й української нарукавної емблематики на цьому новітньому періоді, основними характерними рисами якого стала відмова від радянської спадщини, у тому числі й у військовій символіці. Тому перші нарукавні емблеми для нових бригад Збройних Сил України являли собою такі ж самі прості розпізнавальні знаки, що й перші американські емблеми. При цьому враховувалися й певні елементи української історії, міфології і народної символіки. Надалі, після критики фахівців, нарукавна емблематика української армії стала також збагачуватися елементами з гербів почесних шефів бригад, імена яких вони отримали, геральдичними символами з територіальних і міських гербів місць дислокації або територій на які розповсюджувалася їхня адміністративна влада, іншими символами, характерними для України. Так виникли комплекси нарукавної емблематики оперативних командувань Сухопутних військ Збройних Сил України, бригад, полків та батальйонів певних родів військ і служб, територіальних центрів комплектування та соціальної допомоги. У 2021 р. для нового виду Збройних Сил України – Територіальної оборони – був створений комплекс нарукавної емблематики її новоутворених бригад, який також базувався на місцевих символах (взятих переважно з територіальних гербів областей або історичних регіонів України). Загалом стан розвитку нарукавної емблематики в Збройних Силах України став повторювати шлях, який вже пройшли інші європейські армії, котрі також запозичили американський досвід у цій царині. Тому можна цілком обґрунтовано констатувати, що розробка та втілення нових нарукавних емблем у з’єднання і військові частини української армії, авіації і флоту в цілому певним чином задовольняють їхні основні потреби у цьому виді забезпечення.

Але ретельний аналіз стану розробки нарукавної емблематики у Збройних Силах України, яку веде відділ розробки та впровадження військової символіки Управління розвитку речового майна Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України, показав, що, на жаль, не всі практичні вимоги армії стосовно військової символіки нині враховані. При цьому варто зауважити, що завданням військової символіки (і нарукавної емблематики у тому числі) є в першу чергу задоволення потреб війська, які виникають із військової практики. На жаль, в цьому фахівці відділу не завжди аналізують ці самі потреби, тому й не можуть їх повністю задовольняти.

На першому етапі впровадження нової нарукавної емблематики головні зусилля були покладені на створення нової символіки оперативних командувань, бригад, полків, навчальних закладів та деяких окремих частин родів військ. В цілому це був правильний шлях. Але при цьому завдання створення нарукавної емблематики бригад не було вирішене комплексно, в повному обсязі. Мова йде про те, що у складі бригад Сухопутних військ існують окремі частини, до яких належать окремі батальйони, дивізіони та роти різних родів військ (артилерії, військ ППО Сухопутних військ, інженерних військ, військ зв’язку, військ РХБЗ, частини РЕБ, медичні частини, частини тилового та технічного забезпечення), які, відповідно до правил, встановлених самими розробниками, також мають право на власні нарукавні емблеми. Але при розробці нарукавної емблематики бригад цим питанням уваги не було приділено, тому власної нарукавної емблематики вони так і не отримали.

Результат ясний. Так само, як це було у 1996 р., після того, як центри керівництва Збройними Силами України не приділили уваги вирішенню цієї проблеми, за справу взялися самі військовослужбовці. Вони стали самі розробляти і виготовляти власні нарукавні емблеми. Нині ми маємо величезну кількість цих розробок. При чому, не завжди фахово виконаними, часто вони не відповідають правилам побудови емблематики, застосовані символи не є оригінальними, і в цілому багато цих саморобних емблем погано виглядають.

На жаль, нові розробники не скористалися досвідом, який набули Збройні Сили Україні раніше, протягом 1995–2003 рр., коли нарукавна емблематика дивізій і корпусів Сухопутних військ розроблялася комплексно, що означало побудову символів окремих частин дивізій (полків, батальйонів, дивізіонів та окремих рот) на основі головного символу дивізії – нарукавної емблеми її управління. Таким шляхом вирішувалися всі питання, і потреби військовослужбовців цих окремих частин були повністю задоволені.

Практика військ показує, що, якщо є проблема, то її треба вирішувати. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є врахування досвіду військ. Адже не всі практики у військах є невдалими. Деякі рішення цілком задовольняють всім вимогам. Треба лише уважно слідкувати за цією працею, аналізувати її, і на основі практик, які мають перспективи, вирішувати проблему вже на офіційному рівні. Приклади вдалих рішень проблеми побудови військової нарукавної емблематики на основі головного символу з’єднання вже маємо у військах.

Таким вдалим рішенням стали власні розробки військовослужбовців бригади територіальної оборони Волинської області. Для бригади 2021 р. була розроблена нарукавна емблема, у якій досить слушно був використаний старий символ Волині – герб у вигляді червоного щита, на якому срібний (білий) хрест (мал. 1). У Незалежній Україні на основі цього герба було створено герб Волинської області, що повторював цей символ. Його і взяли за основу нарукавної емблеми бригади ТрО області.

Але, як і в інших випадках, розробники у Києві не взяли до уваги, що з самого початку бригади ТрО складаються з окремих батальйонів, розташованих у різних районах, які також мають право на власні нарукавні емблеми. Тому військовослужбовці батальйонів бригади ТрО Волинської області (як і інші аналогічні батальйони ТрО в інших бригадах ТрО областей України) також виявили бажання мати власні символи. Тож вирішили використати у вигляді основи затверджену нарукавну емблему бригади, на якій військовослужбовці розташували власні символи. Досить вдалим рішенням стало застосування лаконічних символів у вигляді хижих звірів і птахів, характерних для місцевостей Волині. Тому першою стала нарукавна емблема із зображення башти замку Любарта в Луцьку та сокола (мал. 2). Далі додалася нарукавна емблема з зображення дикого вепра (мал. 3). І, нарешті, у вересні 2022 р. були створені і виготовлені ще дві нарукавні емблеми частин бригади, де символами стали голова вовка та голова рисі (мал. 4–5).

Тепер частини бригади отримали цілком пристойні, і, головне, достатньо правильно складені власні символи, що дозволяють вирізняти окремі частини, але при цьому підкреслюючи їхню належність до єдиної Волинської бригади. Можливо, що при цьому був врахований досвід аналогічного побудування емблем окремих підрозділів 10-ї окремої бригади СпП у Криму в 1996 р., які також мали емблеми окремих загонів у вигляді зображень голови вовка, рисі, коня, орла (це могло статися через залучення до складу бригади колишніх військовослужбовців цієї бригади, яка в подальшому перетворилася на 3-й окремий полк СпП).

Цей досвід не є загальним, так як у інших нарукавних емблемах бригад територіальної оборони, де основним елементом стали геральдичні фігури з гербів місцевостей України, так розташувати окремі символи батальйонів неможливо. Але для них можна знайти інші варіанти, як це було у 1995–1999 рр. в 51-й, 66-й, 128-й, 24-й, 72-й, 93-й механізованих дивізіях та у 17-й та 30-й танкових дивізіях. Треба лише напрягти уяву…

Таким чином, розробки Волинської бригади показують, що при правильній постановці питання рішення можна знайти, і таке (що немаловажне), яке отримає сприятливі відгуки у самих військовослужбовців батальйонів, яким, власне, і носити ці нарукавні емблеми.

* Автор висловлює ширу подяку Романові Крупі за допомогу у створенні ілюстрацій до статті.