Михайло Слободянюк (Львів)

Індивідуальні нарукавні емблеми бійців АТО-ООС – новий вид символіки Збройних Сил України

Надруковано: Знак. – 2020. – Ч. 80. – С. 9–11.

У всі часи основною рушійною силою армії була війна. Саме під час війни, коли армії виконували ті завдання, заради яких їх і тримають держави, відбувався швидкий розвиток озброєння, з’являлися нові форми бойових дій, змінювалася система забезпечення армії та навчання військовослужбовців.

Цей процес захоплював і всі допоміжні сфери армійської діяльності. До них відноситься й розвиток в ході війни військової уніформи, а також такого супутнього обов’язкового елементу армії, як військова символіка. Саме в ході Громадянської війни у США (1863–1865) й зародилася перша нарукавна емблематика, яка закріпилася в збройних силах в ході Першої світової війни (1914–1918). Остаточно цей вид військової символіки затвердився в ході Другої світової війни (1939–1945), коли вона стала невід’ємним атрибутом військовослужбовців демократичних армій, які протистояли нацизму та фашизму (а часами – і сталінському та маоїстському комунізму).

Україна повністю відповідає цим тенденціям. Перша власна українська військова символіка з’явилася з отриманням незалежності України у 1991 р., і далі, протягом більше двадцяти років, вона успішно розвивалася й удосконалювалася.

Російська агресія 2014 р. надала цьому розвитку додатковий імпульс. Це пов’язане (як і в арміях інших країн в аналогічних ситуаціях) з підвищенням уваги суспільства до армії, залученням на службу значних контингентів українських громадян-патріотів та відповідним збільшення фінансування збройних сил країни, яка воює з наглим агресором. В результаті Збройні Сили України виросли як у чисельності, так і якісно. Були сформовані нові бригади, полки та батальйони, в армію, особливо на першому етапі агресії Росії, прийшли добровольці та волонтери, які всебічно допомагали військовослужбовцям в їх героїчній боротьбі.

Ця підвищена увага всього суспільства та його найбільш мотивованих громадян призвела у тому числі й до стрімкого розвитку військової символіки Збройних Сил України. Почала змінюватися польова форма одягу – стала більш пристосованою до нових умов ведення бойових дій. Була створена й втілена у практику військ нова парадно-вихідна та повсякдення форма одягу, яка створювалася на основі деяких українських зразків періоду Української революції 1917–1921 рр. Значний розвиток ми бачимо й у військовій фалеристиці. Якщо нових офіційних державних нагород за мужність українських вояків в боях в Україні за п’ять років було створено небагато, то ініціатива самих військовослужбовців та небайдужих громадян і громадських об’єднань призвела до появи великої кількості громадських нагород, нагородних знаків та відзнак окремих частин, створення пам’ятних знаків частин та так званих “полкових знаків” (відзнак приналежності до конкретних частин і підрозділів), відзнак за участь у окремих операціях і боях (за бої в Донецькому аеропорту, Іловайську, Дебальцевому, Золотому та ін.).

Стрімко розвивалася й нарукавна емблематика. З 2017 р. з ініціативи київської групи під керівництвом журналіста Віталія Гайдукевича розпочався процес розробки нової нарукавної емблематики, основаної на абсолютно інших принципах побудови, ніж ті, що мали Збройні Сили України досі[1]. Детальний аналіз цієї системи ми проведемо у майбутньому[2], а поки що можна констатувати, що поруч з успішними, вдалими зразками все частіше з’являються незадовільні приклади символів з’єднань та військових частин, у яких порушується правила традиційної української символіки, а деякі просто копіюють зразки символіки армій країн Європи та США[3]. На жаль, цьому сприяє самовпевненість авторів цієї системи, які значно переоцінюють власні таланти та професійні знання у цій галузі. А відсутність професійної експертизи призводить до втілення у війська таких зразків, які явно доведеться у майбутньому замінювати, і які, прямо кажучи, нав’язані військовослужбовцям і викликають у них незадоволення та роздратування.

Поруч з цим, так ми мовити, “офіціозом”, продовжує бурно розвиватися інший процес, пов’язаний зі самостійною творчістю бійців та командирів частин Збройних Сил України, який характеризується появою величезної кількості все нових та нових нарукавних емблем бригад, полків, батальйонів і навіть рот, взводів та відділень і груп. Аналіз цієї нової маси символів показує, що за п’ять років війни ми можемо у цьому загальному процесі вичленити (виявити) певні стійкі особливості, які мають тенденцію повторюватися. Серед таких особливостей можна назвати декілька:

1. Першою особливістю став стихійний процес “дерадянізації” тих символів військових частин і з’єднань, які вже існували на початок російської агресії. З раніше затверджених нарукавних емблем військовослужбовці самі, за власним бажанням, стали забирати ті радянські символи, які вони мали (радянські почесні найменування, стрічки радянських нагород, гвардійські стрічки, які, через широке використання їх сепаратистами та російськими агресорами, котрі надали їм значення імперських стрічок ордена святого Георгія, стали символами цієї війни з російського боку, отримавши презирливе прізвисько “колорадських”)[4].

2. Ще однією особливістю стала поява великої кількості нових нарукавних емблем новосформованих бригад та батальйонів, добровольчих підрозділів, батальйонів територіальної оборони, загонів та інших тимчасових формувань, які за діючими правилами мають право на власну символіку[5]. На даний час ці символи вже нараховують ледь не тисячі примірників, і процес продовжується у тому ж темпі. Переважна більшість цих символів створювалася самими військовослужбовцями, тому якість їх різна і часто фантазія авторів викликає подив і здивування. Але цей факт (створення власними силами військовослужбовців нарукавних емблем своїх підрозділів) існує, тож історики військової символіки повинні з цим не лише примиритися, але й ретельно їх вивчати, оскільки вони є реальними джерелами інформації про українські частини, стан духу військовослужбовців, їх сприйняття війни у історичному контексті[6].

3. Третьою особливістю стало те, що значно розширилася область застосування нарукавної емблематики. Раніше свої власні символи переважно мали окремі частини (бригади, полки, окремі батальйони та роти, органи військового управління, установи та заклади) і досить обмежено вживалися емблеми структурних підрозділів бригад та батальйонів (неокремі батальйони, роти, взводи, переважно в елітних родах військ, до яких належали аеромобільні частини та частини морської піхоти). Тепер же, в ході бойових дій, з’явилися сотні емблем підрозділів, які формально не мають право на створення власних символів (тому що вони є не окремими структурними підрозділами частин), і це стало звичайною практикою військ, яку не забороняє командування. Першими таку символіку широко стали використовувати артилеристи (особливо елітні підрозділи, які пройшли гартування у цих боях: протитанкісти, реактивна артилерія, артилерійська розвідка), добровольчі батальйони (через відсутність у них звичною для регулярних військових частин жорсткої субординації та дисципліни щодо носіння на формі одягу відзнак), танкісти, ну і звичайно ж, елітні роди військ – десантники, морська піхота, розвідники, підрозділи спецпризначення[7].

4. Ще однією особливістю стала поява великої кількості нашивок, які умовно можна назвати “емблемами пропагандистського характеру”. До них належали жартівливі емблеми-відповіді на дебільну пропаганду наших ворогів (нашивки типу “Рабовласник”, “Укроп”, “Легіон НАТО” і т. п.). У нашивках також відобразилися деякі негативні процеси у військах, наприклад, пияцтво (для військовослужбовців, які зловживали спиртними напоями, створили спеціальну нашивку “Аватар” з девізом “Без вас краще!”). Їх виготовили значну кількість, тому дослідження цієї теми дуже цікаве для істориків, які займаються аналізом морального стану українських вояків.

5. У бойових діях на Сході України з 2014 р. було залучено не лише частини Збройних Сил України, Національної Гвардії України, підрозділи МВС та СБ України та добровольчі формування, але й велику кількість добровольчих підрозділів з числа членів політичних і громадських організацій України (Правий сектор, Добровольчий Український Корпус, УНА–УНСО), добровольців-представників сусідніх з Україною держав (грузинів, вірменів, чеченців, білорусів, росіян, кримських татар). Тому з’явилася величезна маса нових нарукавних емблем, які представляли ці формування, окремі підрозділи, служби та національності бійців. На даний час цей масив абсолютно не вивчений і, на жаль, робота у цьому напрямку не ведеться. Тому можливі труднощі у майбутніх істориків при ідентифікації військовослужбовців на кіно- та фото матеріалах з цієї війни, де без знання наявної у бійців символіки буде неможливо встановити хто це.

6. Проте уважний аналіз масиву розробленої військової нарукавної символіки показав, що в ході бойових дій з’явилася ще одна цікава особливість, абсолютно нова для Збройних Сил України. Мова йде про новий вид нарукавної емблематики – індивідуальні знаки окремих бійців та командирів частин Збройних Сил України.

Першими, як завжди, були українські десантники. Деякі з них стали виготовляти собі власні емблеми. Добре, що сучасна технологія виготовлення нарукавних емблем шляхом гаптування це дуже просто це дозволяє. Ця ж технологія є однією з причин появи такого виду символіки, оскільки раніше потрібно було виготовляти матрицю для виконання емблем вручну, що потребувало великих коштів і було ефективним лише при виготовленні сотень нашивок. Тепер же можна було просто і досить дешево зробити один-два примірники.

Спочатку це були емблеми частини, до якої належав боєць, але з додаванням його бойового позивного або абревіатури його посади. Наприклад, так зробив собі власну нарукавну емблему боєць 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади з позивним (або з прізвищем) “Красняник” (мал. 1). Далі стали виготовляти емблеми вже повністю зі своїми символами, з сюжетом, вигаданим самим бійцем. Прикладом може бути нарукавна емблема невідомого бійця десантно-штурмових військ Збройних Сил України з позивним “Кабан”, тому на емблемі й зображений кабан на тлі парашута. Ця тенденція продовжує жити. Так, з ініціативи військового лікаря-ортопеда-травматолога підполковника Дмитра Володимировича Лося, який працює у військовому госпіталі в місті Львові і лікує поранених українських вояків, у ТзОВ “Символіка” виготовилено власні нарукавні емблеми з промовистим символом – зображенням лося (мал. 2). Дмитро Лось брав участь з 2014 р. в боях в АТО у складі 80-ї окремої аеромобільної бригади. Під час боїв в облозі в Луганському аеропорту він практично без медикаментів врятував 46 поранених українських військовиків. За мужність у цих боях нагороджений орденом Данила Галицького (27 червня 2015 р.), званням “Народний Герой України” (січень 2016 р.) та медаллю “За спасіння життя” (березень 2016 р.). Власне, емблема і є свідченням лікування бійців цим відважним лікарем. Іншим прикладом є нарукавні емблеми для бійців з позивними “Пітбуль” і “Булька” (мал. 3 та 4).

Пізніше з’явилися складніші зображення, де вже показано бойову спеціальність військовослужбовця, його позивний та символіку частини, до якої він належав. Прикладом є недавно виготовлені 2019 р. в ТзОВ “Символіка” нарукавні емблеми для групи бійців роти вогневої  підтримки одного з батальйонів 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади у Закарпатті. Кожна з них – індивідуальна, оскільки містить власний позивний вояка (мал. 5–9).

Варто зазначити, що таких випадків стає дедалі більше. Ці емблеми бійці носять як на рукавах, так і (у разі заборони їх носіння командуванням) на бронежилетах, на речових мішках тощо. Тому варто звернути увагу дослідників військової символіки в Україні на можливу складність для істориків розуміння цих символів. Їх виготовляють, як правило, в єдиному примірнику, вони погано піддаються ідентифікації (якщо немає безпосереднього контакту з його носієм). Тому враховуючи, що всі військові символи, зроблені під час війни (бойових дій) ретельно вивчаються істориками вже після закінчення війни, коли більша частина цієї символіки зникає разом зі звільненням військовослужбовців з армії в запас, то з вивченням символіки українських військовослужбовців в АТО–ООС у майбутньому можуть виникнути проблеми.

Тому саме зараз слід за будь-якої можливості ідентифікувати зразки військової символіки (відзнак, нарукавних емблем, власних прапорів підрозділів, символів, нанесених на бортах бронетехніки та інших) і давати їх опис у літературі (або на профільних історичних сайтах). Без цього майбутнє наукове вивчення великого різноманіття символів, створених українськими бійцями на фронті і в тилу, виявиться неможливим. А створена військова символіка Збройних Сил України в ході бойових дій проти російської агресії є важливим джерелом для наступного вивчення цієї буремної епохи боротьби України за власну незалежну державу.