На головну сторінку
 Новини   Історія   Командири   Війська   Мультимедія   Однострій   Бібліотека   Форум   Посилання 

 

1. Історія Війська Української Держави

2. Організація Війська Української Держави

 

Навесні 1918 р. чимраз виразнiше стало поширюватись незадоволення Українською Центральною Радою. Нiмецько-австрійські окупаційні війська (якi були фактичними господарями на Україні) прагнули за будь-яку цiну встановити порядок з метою отримання якнайбільшої кiлькостi харчiв. Заможний прошарок населення (фабриканти, землевласники, чиновництво) також бажав "сильної влади" та "порядку" (під цим багато з них розуміли повернення "добрих старих часів" Російської імперії). Звичайно, що соціалістична Центральна Рада просто не могла задовольнити їх вимоги i тому 29 квiтня 1918 р. за активною допомогою нiмцiв вiдбувся державний переворот, який привів до влади колишнього командуючого 1-м українським корпусом Павла Скоропадського з титулом “Його Ясновельможнiсть пан Гетьман всієї України”.

Політику нової влади умовно можна поділити на дві частини - або продовження політики, розпочатої Центральною Радою (військове будівництво, освіта), або спроба повернутись до зразків колишньої Російської Імперії (земельна, соціальна політика, судочинство, адміністративний поділ). Звичайно звинувачувати гетьманат у сліпому наслідуванні УЦР або сліпому ретроградстві буде несправедливо, але лозунг “назад до минулого” був настільки актуальним у новій державі, що це іноді шокувало навіть німців (наприклад, у земельному питанні).

1. Історія Війська Української Держави

Як це не дивно, але у сфері військового будівництва Українська Держава була настільки послідовним нащадком УНР, що зберегла навіть нумерацію наказів останньої. Збережені були і основи організації Війська України, яке мало складатись з 8 корпусів (по одному на кожну губернію України, крім Таврійської) – разом 16 піших дивізій і 1 бригада, 4 кінні дивізії і 1 бригада, не рахуючи вже наявних частин (4 піші дивізії і 1 полк, з яких, однак, 2 дивізії та 1 полк були розформовані після зміни влади). А от що змінилось радикально, так це кадрова політика. Тепер при будівництві Збройних сил Гетьман покладався на колишніх офіцерів Російської Армії. Це цілком зрозуміло, якщо брати до уваги всю його політику, однак такий добір кадрів призвів до того, що переважна більшість командного складу ставилась до України щонайбільше лояльно, а деякі і взагалі вороже, вважаючи її “оперетковою державою” а Гетьмана – “німецькою маріонеткою”. Це призвело до того, що Скоропадський мусив забезпечувати себе проти них: було створено Сердюцьку дивізію з дуже ретельно підібраним офіцерським та козацьким складом, відроджено розформований після перевороту полк Січових Стрільців (спочатку як окремий Загін курінного складу), який відрізнявся своїм національним духом, зроблено спроби відродити козацький стан. З іншого боку, незадоволення населення, а особливо селян, у яких разом відібрали їх соціальні надбання, спробували зігнати з їхньої землі, а потім взагалі завели справжнісіньке кріпацтво (звичайно, називалось це “обов’язок відпрацювати…”, але для селян набагато важливішим був зміст), вимагало, навпаки, посилювати Державну Варту (суміш поліції та жандармерії) та створювати спеціальні формування з “безробітних” офіцерів колишньої Російської Армії. Ця система призвела створення такої конструкції, де на 8 “українських” полків Запорізької та Сірої дивізій створювався “російський” Особливий корпус також у складі 8 полків! А наявність 4 добірних полків Сердюцької дивізії гарантувала Гетьманові перевагу незалежно від того, яка половина війська повстане. Звичайно, така ситуація виникла, скоріше за все, випадково, але якщо врахувати політику Скоропадського, повну компромісів та протиріч, то мимоволі такі думки самі лізуть до голови.

Хоча малювати вісім місяців правління Гетьмана Скоропадського лише чорною фарбою буде несправедливим (як не крути, але це був найбільш плідний період українського державотворення за весь час Перших визвольних змагань), йому так і не вдалося об'єднати навколо себе Україну. За самою природою його влади він був змушений маневрувати між правими консервативними колами, які привели його до влади, і лівими соціалістами, які уособлювали інтереси селянства та робітників.

Звичайно, що довго всидіти на двох стільцях Скоропадський не зміг. Після невдалої спроби сформувати спочатку “фаховий”, а потім “національний” уряд, 14 листопада 1918 р. Гетьман проголосив грамоту, яка проголошувала федерацiю України з небiльшовицькою Росією. Це надало могутню зброю в руки створеної за день до цього з представників лівих сил Директорiї УНР, яка планувала збройне повстання проти Гетьмана. Повстання почалося 16 листопада 1918 р. виступом Січових Стрільців в Бiлiй Церквi. Вже 18 листопада СС пiд Мотовилiвкою розбивають каральний загiн ген. Святополка-Мiрського та рушають на Київ. В цей самий день в Харковi полк. Болобочан також піднімає повстання i приєднується до Директорії. Таким чином, на 3-й день повстання Запорiзька дивiзiя, найсильнiше вiйськове формування Гетьманату, перейшла на бiк його ворогiв. Пiсля цього Гетьману не лишалось нiчого iншого, нiж спертись на офіцерські частини та призначити ген. Кєллера “головнокомандувачем армiями фронту”. 25 листопада Кєллера змiнив князь Долгорукий, але що мiг вiн вдiяти з кiлькома тисячами офiцерiв та юнкерiв проти десяткiв тисяч повстанцiв? Єдине, на що були здатнi добровольчi дружини, так це захист Києва та Харкова, який вони однак тримали доти, доки цього бажали нiмцi. А пiсля пiдписання 13 грудня договору про нейтралiтет мiж нiмцями та Директорією Гетьманат був приречений. 14 грудня 1918 р. Павло Скоропадський зрiкся влади i втiк з Києва, а в мiсто вступили вiйська Директорії. Залишки гетьманських частин або перейшли на сторону переможців, або були знищенi, або розбiглися. Так припинило своє iснування Військо Української Держави.

2. Організація Війська Української Держави

Ордебатай Війська Української Держави на листопад 1918 року

І. Загальнi засади

Влада Української Держави вирiшила зберiгти органiзацiю Вiйська, встановлену Центральною Радою, оскiльки вона:

а) забеспечувала обороноздатнiсть країни (в майже кожнiй губернii щонайменьше 1 корпус);

б) була зручною при територiальному комплектуваннi (8 корпусiв = 8 губернiй, окрiм малонаселеноi Таврiйської);

в) вiдповiдала наявним вiйськовим частинам, що знаходились в розпорядженнi Уряду (тобто кадрам частин кол. Російської Армії). Звичайно, були внесенi певнi змiни, але вони випливали насамперед з державного устрою та стосувались переважно вищого вiйськового управлiння.

ІІ. Вищi органи вiйськового управлiння

Органом, де обговорювались усi вiйськовi питання, був Штаб Гетьмана (начальник штабу - ген. хор. Б.Стелецький), який складався з Похiдноi Канцелярii, Iнспекторського та Загального вiддiлiв.

Повсякденна праця по розбудовi та керiвництву Військом була покладена на Вiйськове Мiнiстерство (мiнiстр - ген. бунч. А.Рогоза, перший товариш - ген. хор. О. Лiгнау, другий товариш - ген. хор. Ю. Корнiенко (завiдував iнтендантурою та постачанням вiйська), товариш по морських справах - контр-адм. М. Максимов, начальник Генерального Штабу - вiйськ. старш. О. Сливинський (єдиний, хто залишився на своїй посаді з часiв УЦР)), яке складалось з наступних підрозділів:

1. Канцелярiя (ген. хор. Ковалевський),

2. Головний Штаб (ген. значк. О.Галкiн),

3. Управлiння Генерального Штабу (ген. хор. О.Сливинський),

4. Головне Артилерiйське Управлiння (ген. хор. Значков-Яворський, з 20.07.18 ген. хор. Синеоков),

5. Головне Iнженерне Управлiння (вiйськ. iнженер старшина Матяшевич, з 20.07.18 ген. хор. Сiдельников),

6. Головна Вiйськово-Санiтарна Управа (вiйськ. лiкар Кавабай, з 5.06.18 ген. значк. Ф. Яницький),

7. Головна Шкiльна Управа (ген. хор. Остаф’ев, з 1.08.18 ген. значк. Юнаков, з 9.11.18 ген. хор. Протазанов),

8. Головна Iнтендантська Управа (полк. Темченко),

9. Головне Военно-Юридичне Управлiння (отаман Буйницький, з 20.07.18 ген. хор. Чiвадзе),

10. Головна Военно-Ветеринарна Управа,

11. Головний Вiйськово-Квартирний Уряд,

12. Головна Геодезична Управа (ген. хор. Коваль-Медзвецький),

13. Головне Управлiння Ремонту Вiйськ.

Окрiм цього, в склад бiльшостi Управ входили ще рiзнi комiсii, що складались з фахiвцiв з того чи iншого питання. На чолi кожноi Управи/Управлiння стояв начальник, який пiдпорядковувався або безпосередньо мiнiстру, або одному з його товаришiв.

ІІІ. Мiсцевi органи вiйськового управлiння

На початку iснування новий уряд залишив систему губернських (всього 9) та повiтових (всього 108) комендантiв, якi призначались Вiйськовим Мiнiстерством та безпосередньо йому пiдпорядковувались. В своему розпорядженнi вони мали пiшi та кiннi комендантськi сотнi(планувалося створити по 1 пiшiй та 1 кiннiй сотнi на повiт), якi нараховували бл. 14000 багнетiв та шабель.

23 серпня 1918 р. система комендантiв була скасована, а iх функцii по охоронi порядку перейшли до начальникiв вiйськових гарнізонів.

Таким чином, мiсцевими органами вiйськового управлiння стали Повiтовi вiйськовi начальники (108), якi пiдпорядковувались однiй з 4 мiсцевих бригад (Киiвської, Одеської, Харкiвської та Полтавської). Кожна така бригада вiдповiдала за облiк, комплектування та мобiлiзацiю рекрутiв для двох армiйських корпусiв.

IV. Органiзацiя сухопутних вiйськ

Сухопутнi вiйська Української Держави складались з 2-х частин:

а) Бойові частини, які Гетьман або "успадкував" від Центральної Ради, або сформував сам. Їх було небагато, оскільки німці та австро-угорці із цілком зрозумілою підозрою ставились до їх існування, вважаючи такі частини загрозою своїй владі на Україні. Однак і сам Скоропадський не міг покластись на "стару гвардію", підозрюючи їх у симпатії до УЦР (також цілком слушно) - і тому він значно демобілізував старі частини та домігся від німців дозволу на створення, окрім власного конвою, ще й цілої Сердюцької дивізії. Крім формувань, вказаних у розділах ІІІ та VII, це були усі боєздатні формування Української Держави.

Це були:

б) Кадрові частини, які, власне, і мали стати основою Війська Української Держави. Вони складались із 8 армiйських корпусiв, переформованих з частин колишньоi Росiйської Армiї, якi були призначенi для цього ще УЦР. Але протидія німців та небажання порушувати детально розроблені плани організації призвели до того, що вони так і залишились кадрами. Жодної боєздатності ці частини не мали.

1 пiша див. - кол. 42 пд (начальник - ген. хор. Левицький),

2 пд - кол. 1 Укр. пд (полк. Липко),

2 кд - кол. 7 кд (ген. хор. Чеславський);

3 пд - кол. 12 пд (ген. хор. Бончковський),

4 пд - кол. 3 сд (ген. хор. О.Поджiо),

4 кд - кол. 12 кд (ген. хор. Барабович);

5 пд - кол. 15 пд (ген. хор. С. Кiрпотенко),

6 пд - кол. 4 сд (ген. хор. Купчинський),

1 кд - кол. 9 кд (ген. хор. Бiскупський);

7 пд - кол. 33 пд (ген. хор. М. Волховський, з 12.10.18 ген. хор. Заболотний),

8 пд - кол. 11 пд (ген. хор. Острянський, з 12.10 ген. хор. Билiма-Колосовський),

окр. кбр (ген. хор. Лiницький);

9 пд - 83 пд (ген. знач. Стефанович-Стасенко),

10 пд - кол. 78 пд (ген. хор. Безкровний);

11 пд - кол. 65 пд (ген. хор. М. Омельянович-Павленко),

12 пд - кол. 9 пд (ген. хор. Олександрович);

13 пд - кол. 130 пд (ген. хор. I. Даценко, з 2.07.18 ген. хор. О.Бiлинський),

14 пд - кол. 31 пд (ген. хор. Федяй, з 14.09.18 ген. хор. С. Бiлима-Колосовський, з 12.10.18 ген. хор. Жнов),

3 кд - кол. 10 кд (ген. хор. С. Кульжинський);

15 пд - кол. 123 пд (ген. хор. Ясникiв, 27.06.18 ген. хор. Дiденко),

16 пд - кол. 127 пд( ген. хор. Левицький, з 27.06.18 ген. хор. Свiрчевський, з 29.10.18. ген. хор. П. Петренко).

 

Кожен армiйський корпус складався з:

1) штабу,

2) 2 пiших дивiзiй, у кожній:

3) 2 бригад легкоi артилерiї, у кожній:

4) 1бригади тяжкоi артилерiї:

5) 1 корпусного кiнного полку (штаб, 4 кiннiх та 1 кiнно-кулеметна сотня, 1 розвідувальна, 1 технічнр, 1 зв’язкова та 1 санітарна чота, 1 чота сурмачів, 1 обозна колона),

6) 1 автопанцерного дивизiону (4 вiддiли),

7) 1 радiотелеграфного дивiзiону (4 команди),

8) 1 повiтряної ескадри (повiтряного парку - ?),

9) 1 iнженерного куреня,

10) 1 понтонного куреня,

11) 1 санiтарного куреня,

12) 2 залiзничних сотень,

13) тилових пiдроздiлiв та служб.

Кожна кiнна дивiзiя складалась з:

1) штабу,

2) 4 кiнних полкiв(органiзованих як корпусний кп),

3) 1 полку кiнноi артилерii (органiзований як лап),

4) 1 сотнi велосипедистiв,

5) 1 сотнi кiнних розвiдникiв,

6) 1 сотнi пiонерiв,

7) тилових пiдроздiлiв та служб.

Кожен корпус комплектувався в межах свого корпусного району, який був подiлений на 2 дивiзiйнi райони. Командиру корпуса пiдпорядковувались усi вiйськовi частини на територii корпусного району, а також Повiтовi вiйськовi начальники.

Слiд зазначити, що хоча органiзацiя частин рiвня “рой - полк” i була вдалою та вiдповiдала вимогам часу, органiзацiя вищiх вiйськових з’єднаннь була дуже невдалою, оскiльки, наприклад, кiннi дивiзiї були лише придiленi до корпусiв, а пiшi дивiзiї взагалi були лише об’єднанням пiших полкiв (вони не мали навiть власноi артилерiї), крiм того, самоi артилерii та iнших спецчастин було явно замало у порiвняннi з пiхотою. Мабуть, саме бажанням зменьшити цей дисбаланс i керувалося Вiйськове Мiнiстерство, коли восени 1918 р. наказало розформувати по 2 піші полки у кожному корпусi.

Крiм того, сухопутнi вiйська мали в своему складi 2 бригади армiйськоi артилерiї (по 3 ап, а в 2-й бр., ще й 1 протиповiтроплавний полк), 3 окремi важкi артилерiйськi бригади, 2 понтонних куреня, 1 залiзнична бригада(4 куренi), 9 iнспектур кiнного ремонту, 8 ремонтних депо, 4 запасових кп, 108 повiтових комендатур.

Кадри для збройних сил мали готувати Державна Вiйськова Академiя, 5 юнацьких пiших, 2 юнацьких гарматних, 1 юнацька кiнна, 1 юнацька iнженерна школи, 2 фельшерськi та 1 вiйськово-залiзнична школа. Для пiдвищення вiйськової квалiфiкацiї були створенi Старшинська артилерiйська школа стрiляння та 2 Iнструкторськi школи: Старшин та Пiдстаршин (=сержантів).

V. Органiзацiя вiйськового флоту та морськоi пiхоти

Першою спробою навести порядок на флотi (а точнiше, на тому, що залишилось вiд колишнього Чорноморського Флоту Росiї) був “Тимчасовий закон про фльоту УНР”, прийнятий УЦР 14 сiчня 1918 р., однак тiльки 29.04.18, коли весь флот, що залишився в Севастополi, пiдняв украiнськi прапори, стало можливим приступити до його виконання. Таким чином, органiзацiя флоту почалась вже за Гетьмана. Її очолювали Морське Вiдомство (на чолi: з 1 до 3.05.18 капiтан 2 ранги Овод, з 3.05.18 до 10.10.18 та з 20.10.18 до 14.11.18 контр-адмiрал М. Максимiв, з 10.10.18 до 20.10.18 капiтан 1 ранги Ю.Свiрський) та його Морський Генеральний Штаб.

Номiнально пiд командуванням командувача флоту/команданта морських сил Чорного моря контр-адм. М.Остроградського, а з 10.06.18 - контр.-адм. В.Клочковського були 1 дредноут, 7 старих лiнкорiв, 2 крейсери, 7 мiноносцiв нового типу та декiлька старого, 22 пiдводних човна та багато iнших допомiжних кораблiв, але фактично украiнська влада не поширювалась на Севастополь та кораблi в ньому, i тому своi морськi амбiцii гетьман мусив задовольняти декiлькома канонерками та допомiжними судами в iнших портах Чорного моря, насамперед в Одесi.

Крiм того, нiмцi передали Українi захоплену ними Пiнську рiчкову флотилiю, якою керувала спецiальна комiсiя.

Морська пiхота гетьманату складалась з 1 бригади, яка налiчувала 3 полки морської пiхоти (по 3 пiшi куренi), а пiзнiше - ще й сотню морськоi кiнноти. Бригада почала формуватись наприкiнцi травня 1918 р. i була призначена для береговоi оборони узбережжя вiд захiдного кордону до Перекопу, а також для охорони майна морського вiдомства.

Морська авiацiя Української Держави нараховувала близько 20 гiдропланiв.

VI. Органiзацiя вiйськовоi авiацii

На чолi вiйськової авiацiї знаходилось Управлiння Iнспектора Повiтрової Флоти (iнспектор - полк. Горшков, заст. - сот. Наконечний, начальник повiтроплавання - полк. Ванькович), якому пiдпорядковувались 3 повiтрянi iнспектури (чи авiаiнспектури): Киiвська (начальник - сот. Мрочковський), Одеська (полк. Самойлович), Харкiвська (полк. Вегринер) та 2 iнспектури повiтреплавних батальонiв (чи iнспектури повiтроплавання): Киiвська та Миколаївська. Кожна iнспекцiя мала власний парк (вiдповiдно авiацiйний чи повiтроплавний). Три авiаiнспектури повиннi були забезпечувати 8 корпусних дивiзiонiв (чи ескадр), кожна з яких повинна була складатись з: управлiння, 2 артилерiйських, 1 розвiдувального та 1 винищувального авiазагонiв (по 10 лiтакiв), але фактично було сформовано не бiльше 16 авiазагонiв. Крiм того, в авiацii гетьмана iснувала 1 ескадра повiтряних кораблiв (чи окрема ескадра важких лiтакiв), що iснувала з грудня 1914 р. i була першим в свiтi пiдроздiлом стратегiчних бомбардувальникiв. Улiтку 1918 р. гетьманська авiацiя   нараховувала в своему складi 189 легких лiтакiв та 4 повiтряних корабля (хоча всього у розпорядженннi командування було бл. 500 рiзних лiтакiв), але боездатними були лише бл. 110 легких лiтакiв. Авiацiя дуже потерпала вiд великоi кiлькостi типiв лiтакiв, нестачi пального та запчастин.

VII. Iншi збройнi формування Української Держави

Серед iнших збройних формувань слiд вiдмiтити:

VIІI. Стан збройних сил Гетьманату восени 1918 р. та антигетьманське повстання

Згiдно штатiв, Армiя Украiнськоi Держави в мирний час повинна була нараховувати 309301 чоловік (з них 175 генералiв, 14930 штаб- та обер-офіцерів (з них 500 - Генерального Штабу), 2975 вiйськових урядовцiв, 291221 пiдофіцерів та козакiв) та 63081 коня. Та восени 1918 р. усi збройнi формування Гетьманату ледве нараховували ледве 65000 чол., себто меньше, нiж чверть того, що повинна була мати армiя через рiк. Але навiть з цих 65000 треба вирахувати: а) охороннi комендантськi сотнi, якi були фактично каральними частинами i мали невелику бойову вартiсть (бл. 14000 чол.); б) персонал чисельних штабiв, управлiннь та рiзних тилових структур, якi були абсолютно небоездатними. Таким чином, восени 1918 р. в розпорядженнi гетьманського Уряду залишалось меньш як 40000 воякiв, що, звичайно, було мiзерiею для пiдтримання порядку на Украiнi. Тому Уряд покладав великi надii на призов новобранцiв, перший призов яких планувалося здiйснити 15 листопада 1918 р., але пiсля вимоги нiмцiв його було пересунуто на 1 грудня. 85000 рекрутiв першого призову i повиннi були стати кiстяком армii. Цей вiдкладений призов породив багато спекуляцiй на тему “якщо призов вiдбувся, то Украiнська Держава мала б могутню армiю” i т. п. Не меньше зiтхань i з приводу “фаховостi та професiйностi” гетьманськой армii. Але цi “зiтхателi” не розумiють (чи не хотять розумiти), що основним критерiем оцiнки будь-якоi армiї є її боєздатнiсть, а пiд цю боєздатнiсть iз самого початку ii створення було закладено щонайменьне три великi мiни, якi i вибухнули, коли почався розпад окупаційних військ на Україні.

Першою “мiною” був офіцерський корпус, в якому чим далi, тим сильнiше ставав вiдчутним вплив “единонедiлимцiв”, якi вважали Гетьманат чимось несерйозним. Старшинський корпус був настроений переважною бiльшiстю антиукраiнськи, а гетьмана вважав нiмецькою марiонеткою i вiдносився до Української Держави щонайбiльше лояльно.

Другою “мiною” було украiнське селянство, з якого переважно i складався козацький склад армii. I справдi, яка влада насмiлиться не те що дати до рук зброю, а елементарно довiряти людям, у яких вона вiдiбрала майже усi соцiально-полiтичнi надбання, що вони отримали вiд УЦР. Саме цим i пояснюеться те, що анi призов 1 грудня 1918 р., анi мобiлiзацiя усiх осiб чоловiчоi статi вiд 20 до 30 рокiв, яка була оголошена пізніше, не дали i не могли дати майже нiяких результатiв (тобто призовники йшли, але ... до Директорiї).

Третьою “мiною” була повна вiдсутнiсть будi-якоi iдеї, яка могла б зцементувати армiю та пiдняти її на боротьбу. I в цьому немає нiчого дивного, бо не маючи можливості спертись на українську національну ідею (хоча в цьому є певна провина і з боку політиків майбутньої Директорії), Скоропадський не знайшов нiчого кращого за ідею “Единой и Неделимой России”. А за “Единую и Неделимую” воювати Армiя Украiнськоi Держави не бажала. Звичайно, немае нiчого дивного і в участі у повстаннi СС, якi ще не забули ганебного роззброення 30 квiтня 1918 р., чи Гайдамаків, якi й досi пам’ятали свого хрещеного батька - Симона Петлюру. Але лише повним небажанням воювати за “Единую и Неделимую” можна пояснити, наприклад, перемогу Січових Стрільців пiд Мотовилiвкою, де Сердюкi фактично “вiддали” перемогу Сiчовикам, та те, що жодна частина гетьманських Збройних сил, окрiм вiдверто антиукраiнських офiцерських дружин та охоронних сотень, не стала на захист свого Гетьмана і Головнокомандувача.

[Догори]