кандидат історичних наук Микола Чмир (Київ)

Спроба регламентації знаків розрізнення на головні убори військовиків збройних сил ЗУНР Командою міста Станіславів (грудень 1918 р.)

надруковано: Знак. Вісник Українського геральдичного товариства. - 2006. - Ч. 38. - С. 8-9.

На початковому етапі створення збройних сил Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) питання про знаки розрізнення національної (державної) приналежності вирішувалося без вказівок зверху. Військовики розміщували на головних уборах синьо-жовті стрічки (часто у вигляді кокард), а також пропагандистські нагрудні знаки, що відображали ідею соборності українських земель1.

Лише в окремих випадках носіння знаків розрізнення в національних кольорах встановлювалося наказами місцевих органів військового управління. Так, відповідно до "приказу" (наказу) Окружної Військової Команди (округ Станіславів) від 11 листопада 1918 р. ч.1 носіння військового однострою дозволялося тільки "особам, які належать до Української Армії", як зовнішній вираз цієї приналежності "аж до часу дальших заряджень" вони мали носити "синьо-жовту відзнаку на переді шапки"2. Детальний опис відзнаки не наводився. Цікаво, що згаданий наказ з'явився за два дні до прийняття Українською Національною Радою "Тимчасового основного закону про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії", яким встановлювалися Герб ЗУНР ("Золотий лев на синім полі, обернений у свою праву сторону"), Державний прапор ("синьо-жовтий") та Державна печатка (із зображенням герба та написом "Західно-Українська Народня Република" довкола нього)3.

Слід зазначити, що на той час вище військове керівництво ЗУНР не приділяло належної уваги питанням, пов'язаним з одностроєм і знаками розрізнення. Принаймні, нами не виявлено навіть проектів відповідних документів. Державний Секретаріат Військових Справ обмежився лише виданням 22 грудня 1918 р. заборони всім особам австрійської армії, що не вступили до українського війська, на носіння "всяких військових відзнак", до яких було віднесено "військові звіздки, військові рожечки, військові вилоги, військові ґузики, військові нашивки, військові прикраси якого небудь рода"4.

За таких умов питання щодо знаків розрізнення державної належності доводилося вирішувати на рівні місцевих органів військового управління. Вище нами вже згадувався наказ Окружної Військової Команди (округ Станіславів) від 11 листопада 1918 р. ч.1, яким встановлювалося носіння на шапках синьо-жовтих відзнак. У наказі від 24 листопада 1918 р. ч. 1 по запасному куреню 1-го полку "Стрільців", що розміщувався у Станіславові, ще раз повторювалася вимога щодо носіння "національних відзнак" спереду шапки замість "рожі" (кокарди), відповідальність за виконання наказу покладалася на командирів частин5. Зовнішній вигляд цих відзнак був визначений згодом у пункті 3 наказу Команди міста Станіславів від 29 грудня 1918 р. ч.52 (оголошений у наказі Кошу Українських Січових Стрільців (УСС)6 від 30 грудня 1918 р. ч. 37)7. В ньому, зокрема, зазначалося: "Щоби запровадити одностайні відзнаки на шапках обовязують аж до заведеня нової форми шапок для станиславівської залоги, слїдуючі зарядженя: (до шапок форми і з відзнаками У.С.С. вони не відносять ся). На місци давної розети (ружки) приходить розета обшита синьо-жовтою стяжкою (в разї браку розет можна до сього ужити також більших ґузиків прим. з плащів). Лїнія подїлу красок має стояти прямово зн. не горизонтально анї скісно - по лївій стороні видця синя частина, по правій жовта частина стяжки. Для старшин: середину давньої старшинської розети (до середнього рубця) обшити синьо-жовтою стяжкою. Всі иньші відзнаки носити на передї шапки під висше згаданою відзнакою або по лївім боцї шапки. Всї частини і заведеня зголосять протягом завтрішнього дня запотребованє кмдї міста і одержать відповідну до стану скількість відзнак. Приказ отсей має бути протягом двох днїв впроваджений в житє"8.

Як бачимо, прагнучи уодноманітнити шапкові знаки державної приналежності Команда міста Станіславів пішла шляхом часткової переробки знаків на головні убори військовиків Австро-Угорської армії - т.зв. "розет". З наведеної вище інструкції випливає, що рядові та підстаршини мали носити "розету" (латунний диск з прорізними ініціалами імператора9) обшиту синьо-жовтою "стяжкою" (тобто стрічкою), за відсутності "розети" дозволялося використати великого ґудзика. Старшинам (офіцерам) приписувалося носіння "розети", встановленої для старшин Австро-Угорської армії (кругла, діаметром 3 см, вишита золотою канітеллю, з імператорським вензелем у центрі10), але з обшитою синьо-жовтою стрічкою серединою. Необхідно відмітити той факт, що вимоги наказу Команди міста Станіславів від 29 грудня 1918 р. ч.52 щодо шапкових знаків не поширювалися на шапки "форми і з відзнаками У.С.С.". Річ у тім, що військовики полку Українських Січових Стрільців починаючи з 1916 р. носили характерні шапки "Мазепинки" на яких розміщувалися знаки з національною символікою11.

У брошурі "Маловідомі українські нагороди та відзнаки", що репрезентує частину колекції І.Адамішина, опубліковано зображення шапкового знака, який можна ототожнити з шапковим знаком для старшин за наказом Команди міста Станіславів від 29 грудня 1918 р. ч.52 (див. мал.). Але, оскільки колекціонер не посідав відповідні архівні документи, шапковий знак розміщено так, що смужки стрічки горизонтальні, при цьому жовта смужка зверху12. Виконання наказу щодо шапкових знаків підтверджує також пункт 2 наказу Команди міста Станіславів від 12 січня 1919 р. ч. 12 (оголошений у наказі Кошу УСС від 13 січня 1919 р. ч. 13). Зазначалося, що "богато стрільцїв носить відзнаки, виготовлені після інструкції Команди Міста (в Приказї Команди Міста ч. 52, точка 3) відворотно (підкреслено у тексті - М.Ч.). Пригадуєть ся ще раз, що синя частина стяжки має знаходити ся на лїво від видця, а жовта на право. Про се належить поучити мужву"13. Втім, забезпечити безумовне виконання наказу ч.52, очевидно, не вдавалося, оскільки вимога щодо носіння всіма стрільцями на шапках приписаних відзнак повторювалася у пункті 3 наказу Команди міста від 20 січня 1919 р. ч. 20 (оголошений у наказі Кошу УСС від 21 січня 1919 р. ч. 20)14. На наш погляд, одною з причин такого прискіпливого ставлення до питань, пов'язаних зі знаками розрізнення державної приналежності, було те, що з кінця грудня 1918 р. у Станіславові розміщувалися вищі органи влади ЗУНР і, таким чином, місто виконувало функції столиці республіки.

Отже, спроба Команди міста Станіславів регламентувати знаки розрізнення державної приналежності на головні убори стала закономірним наслідком відсутності відповідних наказів з боку вищих органів військової влади. Шапкові знаки за наказом Команди міста від 29 грудня 1918 р. ч. 52 є прикладом пристосування знаків розрізнення імперської армії до потреб збройних сил нової незалежної держави.

1 Кузьма О. Листопадові дні 1918 р.- Львів, 1931. - С. 63; Марітчак Т. На переломі. Щоденник підхорунжого з 1918 року// Літопис Червоної Калини. - 1936. - Ч.3. - С. 21; Гуцуляк М. Перший листопад 1918 року на західних землях України. - Нью-Йорк; Ванкувер, 1973. - С. 91,95; Боберський І. Щоденник, 1918-1919 рр./Упоряд. Ю.А.Мицик. - К.: Вид. дім "КМ Академія", 2003. - С. 56.

2 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВОУ). - Ф. 2188. - Оп. 1. - Спр. 141. - Арк.1-2.

4 Заборона з дня 22. грудня 1918.// Вістник Державного Секретаріяту Військових Справ. - 1918. - Ч.4. - С. 1.

5 ЦДАВОУ. - Ф. 2188. - Оп. 1. - Спр. 128. - Арк. 1 зв.

6 На виконання наказу Державного секретаря військових справ колишній запасний курінь 20-го полку Стрільців був злитий з колишнім кошем Українських Січових Стрільців в запасний кіш під назвою "Кіш УСС" (ЦДАВОУ. - Ф.2188. - Оп. 1. - Спр. 128. - Арк.15 зв).

7 У наказі Кошу УСС від 30 грудня 1918 р. ч.37 було зазначено лише номер наказу Команди міста Станіславів. Дату видання цього наказу - 29 грудня 1918 р. - визначено за іншими документами.

8 ЦДАВОУ. - Ф. 2188. - Оп. 1. - Спр. 128. - Арк. 59 зв-60.

9 Прищепа С.В. Вооруженные силы Австро-Венгерской империи. Часть 1.// Сержант. - 2000. - № 4. - С. 12, 9.

10 Адаменко Д.В., Прищепа С.В. Командный состав вооруженных сил Австро-Венгрии// Сержант - 2002. - № 1. - С. 7.

11 Лазарович М.В. Леґіон Українських січових стрільців: формування, ідея, боротьба. - Тернопіль:Джура, 2005. - С. 170.

12 Адамішин І.Б. Маловідомі українські нагороди та відзнаки. - Х., 2000. - С.5.

13 ЦДАВОУ. - Ф. 2188. - Оп. 1. - Спр. 128. - Арк. 79 зв.

14 Там само. - Арк. 89.

[Догори]