УКРАЇНСЬКА МОРСЬКА ПІХОТА 1917-1920 рр.

Святослав ШРАМЧЕНКО

надруковано: ЛІТОПИС ЧЕРВОНОЇ КАЛИНИ №8-9/1992

Рангові відзнаки української морської піхоти, 1919

Рангові відзнаки української морської піхоти, 1920

Морська піхота існує по всіх державах світу, які мають військовий флот.

Її завдання - нести військову службу на побережжі держави і у воєнно-морських фортецях, виконувати десантні операції, а в деяких державах, як приміром, в Англії, то вона, перебуваючи в певній кількості і на воєнних кораблях, несе муштрову і поліційну службу, виконуючи функції воєнно-морської жандармерії.

Після революції в Росії, на Україні лишилися частини російської морської піхоти: Балтійська морська дивізія в гирлах Дунаю під командою контрадмірала князя Трубецького (виконувала лише боєві функції морської піхоти, бо в більшості складалася з моряків) і «Спеціяльна Десантна Дивізія» в Севастополі. Один із її полків носив назву Царгородського, бо дивізія була призначена для захоплення Босфору і Царгороду.

Тому першими частинами української морської піхоти слід вважати українізовані частини російської морської піхоти з цих дивізій. Але, на превеликий жаль, ще тоді від цих, уже українських, частин не залишилося майже нічого.

За гетьмана Павла Скоропадського наказом по морському відомству ч. 70 від 23 травня 1918 року починається формування бригади морської піхоти у складі трьох полків для несення служби. Бригада була розділена на три відділи: І - від західного кордону Української Держави до Сичавки, ІІ - від Сичавки до Станислава і III - від Станислава до Перекопу. Крім того, ці полки вартували майно морського відомства. Цим-же наказом призначено комендантів полків і начальників відділів. В першу чергу сформовано три курені з кожного полку. Наказом же по морському відомству ч. 108 від 15 червня 1918 р. почалося формування кадрів частин морської піхоти, в повній кількості трьох полків трикурінного складу. Кожний курінь мав по 4 сотні і одну кулеметну команду.

Всіма справами морської піхоти, які не входили в обсяг відомства Морського Генерального Штабу, відав Головний Морський Штаб Морського міністерства через свій відділ морської піхоти. Начальниками цього відділу були у 1918 році: полковник Дашкевич-Горбацький, пізніше полковник Ястржембський (наказ по Морському відомству ч. 299 (108 від 21. VII. 1918 р.) і підполковник Гаврило Никогда (наказ по М. В. ч. 5/5 від. І. І. 1919 року). Коли ж у 1919 році цей відділ перестав існувати, всі справи морської піхоти були передані до Загально-Муштрового Відділу Головного Морського Штабу. І так воно тривало до 1921року.

Наказом по морському відомству ч. 166/28 від 15 липня 1918 р. встановлено однострій для морської піхоти такий, як і в частинах польової піхоти, лише з додатком чорного канту навколо погонів і якоря на погонах - золотого для старшин і підстаршин, жовтого для козаків.

Наказом по морському відомству ч. 234//77 від 1 серпня 1918 р. призначено і оголошено старшинський склад усіх трьох полків морської піхоти, а наказом ч. 262/94 від 1 серпня 1918 р.- призначено вже персональний склад Управління суходольної оборони північно-західного району Чорного моря. Диспонально-таємний наказ по морському відомству ч. 332/21 від 31 серпня 1918 року оголошує повну дислокацію всіх частин оборони Чорного моря, побережжя північно-західного району, причому місцем перебування штабів І полку морської піхоти призначено Одесу, II-Миколаїв і III - Херсон. І окремий ескадрон морської кінноти перебував у Одесі, II - в Очакові і III -у Перекопі.

Начальником Суходольної оборони північно-західного району Чорного моря призначено (наказ по морському відомству ч. 476/220 від 1 З.Х.1918 і ч. 590/285 від 9.ХІ.1918 р.) контр-адмірала Семена Семеновича Фабрицького. Далі маємо такий наказ:

«Наказ по Морському Відомству ч. 548/260 (по Головному Управлінню по справах особистого складу фльоти).

Його Світлість Ясновельможний Пан Гетьман всієї України, Військ козацьких і державної фльоти 24 жовтня 1918 р. в присутности Своїй в місті Київі соізволив видати слідуючий наказ:

підвищується в полковники: тимчасово виконуючий обов'язки коменданта 1-го полку морської піхоти військовий старшина Ісаєвич Іларіон зі старшинством з 2 квітня 1917 року і з затвердженням на посаді командира 1-го полку морської піхоти.»

Після призначення українським морським міністром повного енергії старшого лейтенанта флоту М. І. Білінського, останній жваво взявся за формування нових морських частин, які можна було б одразу перекинути на Чорноморське побережжя, а в разі необхідності використати на боєвих фронтах на суходолі.

3-го лютого 1919 р. у Винниці розпочалося формування морського полку, перенесеного за згодою Військового Секретаріату ЗОУНР до Коломиї.

В той же час події на Україні склалися так, що ціле Чорноморське побережжя з головними портами Одесою, Миколаєвом, Севастополем, Маріуполем та іншими окупували воєнні сили Антанти.

Але морський міністр, старший лейтенант флоту М. І. Білінський, непохитно вірячи в хвилевість такого положення, 24 березня 1919 року наказом по морському відомству ч. 1/101/53 затвердив штат 1-го Гуцульського полку морської піхоти з призначенням командиром його (наказ Ч. 2/102/54) сотника Володимира Гемпеля. Сама назва «1-ий Гуцульський полк морської піхоти» повстала з того, що морський міністр М. І. Білінський, шукаючи для майбутніх морських частин здорового поповнення, ще не зараженого партійною хворобою розкладу, і, підводячи головну базу національно-державного виховання цих частин, зупинився на гуцульському племені, як найменш зачепленому червоною заразою одного боку і як здатному з гір і гірських річок майбутних моряків, тим більше, що лише тимчасово маявся їх узяти до морської піхоти. Для того міністр, Одержавши дозвіл від Військового Секретаріату ЗОУНР на можливість такого набору гуцулів, побував сам на Гуцульщині, нав'язуючи також контакт з місцевими діячами.

Автор цих рядків робив у самоході цю подорож разом із міністром у квітні 1919 року від Станиславова через Коломию, Заболотів, Косів, перевал Буковець у долину швидкого і 6урхливо-галасливого тоді Черемоша. І коли за одним а поворотів дороги блиснула своїми снігами Чорногора, то стало ясним, що до столиці Гуцульщини недалеко. Перший притулок у Жаб'ю знайдений у судді Мельника. Довелось там пробути і Великдень. Побували тоді і у Чикаленка. Бачились з Шекериком. Ночували в звичайних гуцульських хатах на їх чистих половинах. Дійсно гуцули були гарним матеріалом для морських частин і як на гірський нарід показалися дуже розвиненими, їх українська мова наближалася до полтавської. Сам нарід гарний і має інтелігентний вигляд, особливо жінки. Повернулися ми тоді з Гуцульщини 22 квітня 1919 року.

Свій початок у старшинах і козаках, як і в матеріальних засобах, 1-й Гуцульський полк морської піхоти бере від морського полку в Коломиї і формувався в Бродах, де дістав наказ виступити до Рівного, одержати там всю необхідну зброю, технічні засоби та одяг і вирушити на фронт під Київ. (Наказ по морському відомству 3/103/55). Наказом же ч. 6/106/58 були встановлені тимчасові окремі відзнаки для полку на загальновійськовім однострою армії. Вони були такі: на лівому рукаві старшин і підстаршин полку зображався металевий золотий якір зразку встановленого на кокарді старшин українського флоту, у козаків - такий самий якір чорного кольору. Погони старшин і підстаршин мали металевий золотий якір, у козаків - такий самий жовтий.

Наказ же по морському відомству ч. 18/132/74 від 16.IV.1919 р., виданий в Станиславові, встановлює для старшин чорний френч, чорні штани-галіфе до висоти чобіт з золотим позументом («лямпасом»), у підстаршин і козаків - з червоним кантом. Чорний шкіряний пас. Для підстаршин встановлювалися жовті відзнаки на лівому рукаві під жовтим якором. У тому числі: ройовий - один кут, чотовий - два і бунчужний - три. Для старшин запроваджувалися золоті позументи на обидвох рукавах - відзнаки трохи подібні до тих, що були прийняті в загальній Українській Армії. Зокрема, хорунжий мав один, поручник - два, а сотник - три тонкі галуни; отаман (курінний) - один, підполковник (помічник командира полку) - два і полковник - три широкі галуни. Було встановлено для коменданта дивізії морської піхоти, в склад якої входив «І Гуцульський полк морської піхоти», відзнаки на полковім однострою: два широкі, вишиті, переплетені галуни, а для морського міністра (почесно!) - три галуни. Холодною зброєю старшин, підстаршин і козаків був багнет. Кортик, як специфічна щоденна зброя старшин і кондукторів українського державного флоту, старшинам і підстаршинам морської піхоти не був наданий, але часом, з власної ініціативи, вони його носили.

Світлини однострою 1-го Гуцульського полку морської піхоти публікувалися в «Літописі Червоної Калини» ч. 9 1932 р. стор. 17 (повторно - «Літопис Червоної Калини» ч. 4-5, ч. 8-9 за 1992 р.- Ред.), на якій морський міністр старший лейтенант флоту М. І. Білінський сфотографований в однострою морського міністра полку, а його старший ад'ютант (автор цих рядків) лейтенант флоту С. О. Шрамченко - в однострою сотника полку. Між іншим, ці обидва однострої були подаровані полком своїм організаторам.

Коли ж морський міністр старший лейтенант флоту М. І. Білінський подався до димісії, не бажаючи співпрацювати в соціалістичному лівому кабінеті міністрів п. Мартоса, наказом по морському відомству ч. 164/89 від 24. IV. 1919 р. він почесно був зачислений у спис 1-го Гуцульського полку морської піхоти, а наказом від 22. V. 1919 р. ч. 31/236, був призначений начальником дивізії морської піхоти.

І Гуцульський полк морської піхоти після поповнення складу в Бродах одержав новий наказ переїхати до Тернополя. В той же час наказом по морському відомству ч. 25/165/90 від 9. V. 1919 р. усунено коменданта полку сотника Володимира Гемпеля, а його місце наказом ч. 26/166/91 зайняв поручник Петро Сич. Полк мав одержати поповнення біля 2000 гуцулів, але через окупацію румунами Покуття і наступ поляків, це здійснити не вдалося.

І Гуцульський полк морської піхоти виступив з Тернополя на фронт проти большевиків. Перше боєве хрещення одержав під Волочиськом, яке він разом із Запорізькою Січчю звільнив від більшовиків. Далі боєві події полку описані поручником полку Іваном Петренком («ЛітописЧервоної Калини», ч. 2, 1934). Я тільки уточню, що прізвище того галичанина (загинув під м. Фельштином) було Любич-Могильницький. Це бувший матрос австро-угорського флоту, який деякий час був підлеглим авторові цих рядків як ординарець морського міністра. За морський сприт і тямковитість його допущено до виконання обов'язків молодшого адміністративного старшини в полку, маючи на увазі з часом надати йому старшинську рангу.

Штаб дивізії морської піхоти деякий час перебував у Кам'янці на Поділлю, а потім вирушив на схід на фронт до своїх частин.

Наказом по морському відомству ч. 274 від 14. VII. 1919 р. оголошено про формування 2-го полку морської піхоти в Кам'янці-Подільському. Виконуючим обов'язки коменданта 2-го полку морської піхоти було призначено коменданта 1-го куреня 1-го гуцульського полку морської піхоти поручника Ілька Сича. Після того полк вирушив на фронт.

Пригадую собі, яке гарне вражіння робила запасово-учбова сотня 2-го полку, коли добре одягнена і вимуштрована, вона з піснями проходила по Кам'янці. 29 липня 1919 р. відбувся її інспекторський перегляд морським міністром на площі біля кам'янецького залізничного двірця. Був гарний день. Тільки що одержано відомості про успіх наших з'єднаних армій проти більшовиків. Уже звільнені від ворога були і Проскурів, і Жмеринка, і Вапнярка. Під команду «струнко!» морський міністр прийняв рапорт коменданта 2-го полку, який приїхав з фронту і в супроводі автора цих рядків і сотенного коменданта обійшов фронт сотні. Потім морський міністр у короткій промові поздоровив сотню з нашими успіхами на фронті і побажав їй того ж, що сотня зустрінула «славою». Сотня в той же день вирушила на фронт до місця перебування штабу дивізії морської піхоти.

1-ий Гуцульський полк морської піхоти, перебуваючи весь час на фронті, вже мав свої боєві традиції. Він уже брав участь, хоч і не самостійно, а в складі 5 збірного полку київської дивізії, в зимовому поході Української Армії. Добре згадує про нього генерал Омелянович-Павленко, командуючий армією, в своїй праці «Зимовий похід» («За Державність», збірник 4, стор. 58). Українське морське відомство в особі Головного відомства морської управи, відновлюючи діяльність у 1920 році українських морських частин на суходолі, мало на увазі конче відновити «1-й Гуцульський полк морської піхоти», але не встигло.

У Києві формувалися тоді Українська Дніпровська воєнна флотилія і «флотський півекіпаж». Останній виділив з себе курінь морської піхоти і обсадив бронепотяг «Чорноморець», який діяв на фронті проти більшовиків до самого останнього моменту переходу Збруча 21 листопада 1920 р. під Підволочиськом.

Головна відомча морська управа, залишаючи для 1-го Гуцульського полку морської піхоти його власний однострій, для решти частин визначила морський однострій такий, як в армії, лише з додатком якоря на рукавах і на погонах, золотого - для старшин і підстаршин і жовтого - для козаків.

Старшин куреня морської піхоти, який тимчасово був розташований тоді в Проскурові, одягли в однострій морських старшин флоту. На це звернув свою увагу Головний Отаман військ і флоту блаженний пам'яті Симон В. Петлюра та надіслав до куреня наказ Головного відомства морської управи щодо дотримування однострою морською піхотою всіма старшинами, не моряками, бо моряки-старшини флоту - могли носити, як і в інших державах, свій морський однострій і однострій морської піхоти, якщо вони в піхоті служили.

[Догори]