Натисніть на зображення, щоб
побачити малюнок більшого розміру
Історія нарукавних емблем Повітряних Сил віддзеркалює творення цього
виду ЗС України й у такий спосіб концентрує динаміку їхнього розвитку.
Так, до об‘єднання Військово-Повітряних Сил та Військ Протиповітряної
оборони в «нарукавниках» цих видів Збройних Сил застосовувалися різні
символи.
У військових льотчиків основою емблеми був щит із зображеннями,
індивідуальними для кожної частини, під яким містилася фігурна стрічка
з її номером та назвою. Тоді як у Військах Протиповітряної оборони
основою нарукавних емблем був круглий щит з єдиним малюнком. Частини
розрізнялися лише написами на дугоподібних нашивках над щитом. Це
сприяло уніфікації, однак унеможливлювало відображення історії та
бойових традицій конкретної частини.
Можливість порушити питання про впорядкування символіки військових
частин Повітряних Сил з’явилася під час підготовки до військового
параду на честь 17-ї річниці незалежності України. Зокрема, з
ініціативи Відділу військової символіки та геральдики Генерального
штабу ЗС України було видане розпорядження першого заступника
начальника Генерального штабу «Про перевірку символіки військових
частин, включених до парадного розрахунку параду військ 24 серпня 2008
року у місті Київ». Згідно з документом, командирам частин - учасниць
параду необхідно було подати малюнки їхніх емблем до відділу для їх
подальшого затвердження начальником Генерального штабу –
Головнокомандувачем ЗС України. Розгляд проектів нарукавних емблем у
Відділі військової символіки та геральдики засвідчив відсутність
єдиного підходу до створення символіки військових частин Повітряних Сил
– нарукавні емблеми мали різні форми. Оскільки як у ВПС, так і у ППО
свого часу намагалися створювати нарукавні емблеми за єдиним зразком,
цю практику було запропоновано продовжити і в Повітряних Силах. В
підсумку за базовий зразок нарукавної емблеми зенітної ракетної частини
(з'єднання) командувач Повітряних Сил обрав «нарукавник» 96 Київської
зенітної ракетної бригади, розроблений у Відділі військової символіки
та геральдики.
В її основі щит блакитного кольору – мирне небо – з подвійним кантом у
кольорах Державного Прапора України. При цьому ракета та гарматні
стволи срібного (білого) кольору є елементами емблеми
зенітних ракетних військ Повітряних Сил. На схрещенні ракети та стволів
– герб Києва, що символізує наявність почесного найменування «Київська»
та вказує на місто, яке захищає бригада. Номер з‘єднання розміщений на
стрічці, якою оповитий напіввінок з дубової та калинової гілок золотого
(жовтого) кольору.
За цим зразком фахівці відділу розробили ескізи нарукавних емблем 11
зенітного ракетного полку (з гербом м. Шепетівки) та 137 зенітної
ракетної бригади (з гербом м. Умань), які також були затверджені
начальником Генерального штабу – Головнокомандувачем ЗС України.
Нарукавні емблеми авіаційних частин Повітряних Сил отримали інший
базовий зразок. Це – щит, що має ту ж форму, розміри, колір поля й
кантів, що й для нарукавних емблем зенітних ракетних частин, адже вони
входять до одного виду. Відмінність полягає лише в тому, що замість
«зенітних» атрибутів по центру розташовано емблему авіації на розбіжних
золотих (жовтих) променях. Також на них є срібна (біла) хмароподібна
основа щита, де міститься номер частини. 2008 року затверджено
«нарукавники» 9 бригади тактичної авіації (з гербом міста Житомир) та
15 авіаційної бригади транспортної авіації (з гербом Бориспільського
району).
За зразком були опрацьовані й інші нарукавні емблем авіаційних та
зенітних ракетних частин. Важливо, що тепер на них можна розміщувати
почесні найменування та відображати бойові традиції. Прикладом може
служити нарукавна емблема 456 гвардійської авіаційної
Волгоградської ордена Червоного Прапора бригади транспортної авіації,
на якій зображено стрічку ордена Червоного Прапора, гвардійську стрічку
часів Великої Вітчизняної війни та напис «Волгоградська». Походить
почесне найменування з далекого 1940 року, коли на аеродромі Сохондо
Читинської області Забайкальського військового округу формувався важкий
бомбардувальний авіаційний полк. Особовий склад полку брав участь у
бойових діях практично із самого початку Другої світової війни
(здійснено понад 7,5 тис. вильотів). У серпні 1942 року за відвагу його
авіаторів, виявлену на фронтах, полк отримує почесне найменування
«гвардійський». А за вагомий внесок у розгром ворожих військ під
Сталінградом за наказом народного комісара оборони СРСР 1944 року
частині присвоєно почесне найменування «Сталінградська», її також було
нагороджено орденом Червоного Прапора. Загалом за роки війни у частині
орденами і медалями нагороджено понад 800 осіб. 9 військовослужбовців
бригади стали Героями Радянського Союзу.
По закінченню війни частина декілька разів переформовувалася. З
перейменуванням Сталінграда почесне найменування частини змінилося на
«Волгоградська». Спочатку це була ескадрилья, потім полк, і нарешті
2003 року – створено бригаду. З грудня 2004 частина підпорядковується
безпосередньо командувачу Повітряних Сил ЗС України. За роки
незалежності України особовий склад бригади брав участь у навчаннях
«Сі-Бриз», «Перлина степу», «Щит миру» та інших заходах державного
значення.
З обороною Сталінграду пов‘язана історія ще однієї частини, що
розташована у Вінницькому гарнізоні. Це 101 Окремий ордена Червоної
Зірки полк зв’язку. Його нарукавна емблема являє собою щит блакитного
кольору із зображенням герба міста Вінниця, від якого по діагоналях
розходяться чотири блискавки, а по вертикалі – дві стріли золотого
(жовтого) кольору. Обабіч герба міста – стилізовані пташині крила
срібного (білого) кольору. У нижній частині щита - напіввінок з дубової
та калинової гілок золотого кольору, оповитих у двох місцях стрічкою
ордена Червоної Зірки. У місті перетину гілок – стрічка золотого
кольору з написом «101». З-поміж усіх компонентів емблеми цікавою є
історія орденської стрічки, адже за нею – війна та людські долі.
1941 року в Києві було сформовано 65 окрему роту зв’язку ВПС
Південно-Західного фронту. Пізніше в селі Верхнє-Погромне
Сталінградської області на базі 109 батальйону, на який було
перетворено роту, сформовано 8-й окремий полк зв’язку 8-ї Повітряної
армії. В ході боїв він забезпечував зв’язком Повітряну армію в
Сталінградській, Ростовській, Нікопольській операціях, а також під час
форсування озера Сиваш та визволення Криму. По закінченні боїв за
півострів полк брав участь у визволенні Закарпаття, Польщі та
Чехословаччини. Так, за зразкове виконання завдань у боротьбі із
фашистськими загарбниками при здобутті міста Оломоуц (Чехословаччина) і
виявлені при цьому доблесть та мужність 8-й Окремий полк зв’язку
нагороджено орденом Червоної Зірки. З 1946 року і по сьогоднішній день
полк дислокується у Вінниці. У 1962 року частину переформовано в 101-й
окремий ордена Червоної Зірки полк зв’язку. Сьогодні його особовий
склад забезпечує всіма видами зв’язку командування ПС ЗС України як зі
стаціонарної, так і з пересувної компоненти, несе бойове чергування в
системі ППО України. - У нарукавних емблемах військових
частин Повітряних Сил застосовані як певні геральдичні мотиви
(хмароподібна основа щита емблем авіаційних частин), так і звичні
прийоми створення цих елементів військової символіки. Позитивним
моментом є рішення командувача Повітряних Сил щодо єдиної форми щита
нарукавних емблем та єдиних підходів до його наповнення. Нарукавні
емблеми поєднують елементи, що вказують на рід військ, місце
дислокації, номер частини, її почесні найменування й державні нагороди
– розповідає заступник начальника Відділу військової символіки та
геральдики Генерального штабу ЗС України, кандидат історичних наук
Микола Чмир. – При цьому є чітка відмінність між «повітряними» та
«сухопутними» частинами Повітряних Сил – в нарукавних емблемах останніх
обов’язковим елементом є напіввінок з листя дуба і калини.
Виходить справді цікавий «дует». З одного боку нарукавні емблеми
містять у собі нові та сучасні рішення, що застосовуються в символіці.
А поряд з цим – на них розміщуються почесні найменування та нагороди,
отримані за звитягу в боротьбі з ворогом. Разом таке наповнення
переводить звичайний клаптик тканини на інший рівень –
збереження пам’яті про історичні події.
