Микола Чмир (Київ)

Білі пов’язки на головних уборах військовиків Галицької Армії, 1919 р.

(надруковано: Знак. Вісник Українського геральдичного товариства. – 2006. – Ч. 39. – С. 8-9)

За часів національно-визвольної боротьби 1917-20 рр., коли воюючі сторони могли використовувати однакову уніформу, часто виникала потреба у чіткому відрізненні власних військ від супротивника. Ця потреба була актуальною і в ході війни Західно-Української Народної Республіки (з кінця січня 1919 р. – Західна Область УНР) з Польщею. Синьо-жовті стрічки чи кокарди на головних уборах українських військовиків, очевидно, були малопомітними у бою. Тому на фронті почали практикувати носіння на шапках пов’язок з білого полотна. На жаль, розшукати відповідний наказ нам не вдалося, зате про білі пов’язки згадують у своїх спогадах сучасники. Зокрема, у спогадах Ф.Ш. зазначається: “Так ішов день за днем аж до ночі 4.1.1919 р. коли то нас змінила якась частина з білими опасками на шапках”[1]. П.Мигович, описуючи участь 24-го куреня у загальному наступі в лютому 1919 р., згадує: “Кожний стрілець одержав по дві ручні ґранати і 6-го лютого вечором вирушив курінь з села Лісневич дорогою до села Полянки, а звідтам залізничним шляхом попри стацію Ставчани, до села Ставчан ... Власні частини одержали наказ перевязати шапки білим полотном на 5 цм. широким, щоби тим способом не мати ніяких сумнівів підчас бою, що це не поляки”[2].

На наш погляд, білі пов’язки на шапках військовиків Галицької Армії виконували суто розпізнавальну функцію – завдяки розмірам та кольору вони були добре помітні навіть зі значної відстані. При цьому пов’язки не призначалися для постійного носіння і не підміняли собою знаки розрізнення з державною символікою, а їх колір не мав жодного символічного значення. Втім, очевидно, з-за широкого розповсюдження практики носіння білих пов’язок, вони почали сприйматися поляками, наряду з “левом українським”, як ознака приналежності до українського війська. Про це свідчать “Загальні відомості про армію галицько-українську” станом на 1 березня 1919 р., опрацьовані розвідувальним відділом Командування Військ Польських на Східній Галичині[3].   

Наступні згадки про білі пов’язки відносяться до завершального етапу боротьби за територію Західної Області УНР. Згідно з наказом Команди І-го Галицького корпусу від 26 червня 1919 р. ч. 26 для “відріжнення нашого війська від польських” належало розмістити на шапках білі “опаски”, при цьому зазначалося, що вони можуть бути з паперу[4]. У наказі 4-й Золочівській бригаді від 27 червня 1919 р. ч. 139 містилося посилання на наказ вищого військового керівництва: “Начальний Вожд наказав, щоби всі війська на фронті уживали для відріжнення від Поляків білоі опаски”[5].

Під час спільних бойових дій Армії УНР та Галицької Армії на території Наддніпрянської України у липні-листопаді 1919 р. розвиток їх символіки та уніформи відбувався незалежно. Тим не менш, відома одна спроба встановити єдиний для обох українських армій розпізнавальний знак, причому ініціатива виходила з боку галичан. 20 серпня 1919 р. отаман-квартирмейстер генерал-четар В.Курманович підписав розпорядження оперативного відділу Штабу Головного Отамана[6] ч.51 такого змісту:

“Тому, що підчас боів незвичайно трудно, а часом і зовсім неможливо, відрізняти власні частини від большевицьких установляесь як відрізняючий знак білу, полотняну перепаску довкола шапки.

Таку білу перепаску мають сейчас наложити всі бойові формаціі ПРИДНІПРЯНЬСКОІ та ГАЛИЦЬКОІ Арміі.

Іде до обох команд Армій”[7].

Носіння білої “перепаски” військовиками Галицької Армії було встановлено Наказом Військам від 25 серпня 1919 р. ч. 127. Його текст практично нічим не відрізнявся від тексту розпорядження оперативного відділу ШГО ч. 51[8]. У той же час відсутні будь-які згадки про введення білої пов’язки в Армії УНР. Причини цього не зовсім зрозумілі – чи то розпорядження оперативного відділу ШГО ч. 51 не було доведено до її командування, чи то його просто проігнорували.

Отже, для військовиків бойових частин Галицької Армії черговий раз було запроваджено в якості розпізнавального знака білу пов’язку. Поза всяким сумнівом, і цього разу її колір не мав символічного значення. Проте на теренах Наддніпрянщини він його несподівано набув, що спричинило  проблеми. У Наказі Військам від 12 вересня 1919 р. ч.132 зазначалося, що носіння білих пов’язок справляє на місцевих селян “прикре вражіння, бо большевицькі провокатори кажуть, що це відзнака білогвардейців, які приіхали захищати буржуазію”[9]. Командування констатувало, що на запитання селян стрільці часто не знають, як і що відповісти. З огляду на це наказом приписувалося роз’яснити військам, що біла пов’язка є суто військовою відзнакою, яка служить для відрізнення частин у бою, і що “білий цвіт не має ніякого політичного значіння та вибраний лиш з огляду на легке заосмотрення наших частин в біле полотно”[10].

Зауважимо, що на той час білий колір в Галицькій Армії застосовувався як розпізнавальний досить широко. Так, відповідно до Наказу Військам від 22 серпня 1919 р. ч. 126, з огляду на ненадійний зв’язок з корпусами і необхідність з’ясування ситуації за допомогою літаків, кожній сотні при отриманні сигналу з літака належало розстелити якомога більшого розміру білу “хоругов” (за відсутності полотна використати газети) “щоби вказати літакови, чи дані відділи належать до власних військ”. Білі смуги 1,5 м завдовжки мали бути нанесені на панцирні поїзди та автомобілі, телефонні та телеграфні станції повинні були позначатися білою таблицею розміром 50х75 см з чорною літерою “Т”[11].

Інше тлумачення кольору пов’язок на шапках військовиків Галицької  Армії подавала російська антибільшовицька преса. Зокрема, в київській газеті “Вечерние огни” було вміщено повідомлення про оголошення галицьким командуванням нейтралітету в боротьбі “петлюрівців” проти Добровольчої армії. При цьому відмічалося, що всі галицькі солдати начепили білі пов’язки “на знак свого нейтралітету”[12]. З метою спростування цієї та інших провокаційних чуток в газеті Галицької Армії “Козацький голос” роз’яснювалося, що білі пов’язки “це потреба для відріжнення своіх від ворогів. В теперішних боях тяжко приходить ся зверхним виглядом відріжнити себе від неприятельського боєвика, тим більше, що він майже завсігди так само убраний, як і наш стрілець. Такі самі опаски носили ми також і в Галичині, в борбі з Поляками”[13].

Судячи з документів, Наказ Військам від 25 серпня 1919 р. ч. 127 відносно носіння білих пов’язок був виконаний далеко не одразу. Так, у наказі Команди 3-ї бригади від 1 жовтня 1919 р. ч. 163 зазначалося, що згаданий Наказ Військам “не всюди ще переведений”[14].

Таким чином, протягом 1919 р. для військовиків Галицької Армії кілька разів встановлювалося носіння на головних уборах білих пов’язок, що виступали як розпізнавальний знак бойових частин. Колір пов’язок був зумовлений можливістю легко дістати біле полотно, йому не надавалося ніякого символічного значення. Разом з тим під час перебування збройних сил Західної Області УНР на території Наддніпрянської України, де мала місце ідейна боротьба, ворожа пропаганда намагалася використати білий колір пов’язок для формування негативного образу Галицької Армії, розповсюдження неправдивих відомостей про неї.