Максим Хорошунов

Бойовий прапор має бути актуальним та вмотивованим

Надруковано: Народна армія. – 2010. – 14 січня

    Ще за часів Київської Русі князівські дружини виступали під стягами у вигляді клина з тканини переважно червоного кольору. На них зображалися спочатку князівські знаки, язичницькі боги, а після прийняття християнства - хрести, образи святих. Існували також воєводські стяги, що позначали підлеглі загони. Були власні знамена й у реєстрових козаків, які, починаючи з XVII ст., активно використовували їх під час походів. Вони мали різні форми й часто містили зображення хрестів, півмісяців та зірок, що відображали ідею захисту рідної землі від турецько-татарської загрози.
    Звісно, ті військові символи можна розглядати лише як далекий прообраз бойових прапорів військових частин. У сучасному ж розумінні вони виникли під час роботи Першого українського військового з’їзду у травні 1917 р. Так, 1-й Український козацький гетьмана Богдана Хмельницького полк отримав від Товариства ім. Павла Полуботка прапор малинового кольору. Форма прапора була характерною для корогв Запорозької Січі XVIII ст. Власний прапор наприкінці 1917 р. з’явився і в Легіоні українських січових стрільців, сформованому у складі австро-угорської армії. З огляду на складні обставини визвольної боротьби довгий час не було можливості встановити єдиний зразок Бойового прапора. Лише навесні 1920 р. такий символ був розроблений для дивізії армії УНР у вигляді малинового прямокутного полотнища із зображенням тризуба у куті, гаслом “За визволення України” та назвою дивізії. Прапори такого зразка отримали 3-тя Залізна та 6-та Січова стрілецькі дивізії.
    Питання про Бойовий прапор військової частини сучасних ЗС України постало з самого початку їхнього існування. Наказом Міністра оборони України у 1992 р. для узагальнення пропозицій та підготовки матеріалів щодо військової символіки було створено робочу комісію, яка розробила відповідний зразок. За цим проектом Бойовий прапор військової частини мав являти собою синьо-жовте полотнище з символом ЗС України (синій щит з тризубом) у центрі. Символ ЗС України оточував вінок з листя дуба та гілок калини.
    У жовтні 1993 р. колегією Міністерства оборони України були затверджені проекти Бойового прапора військової частини ЗС України та прапорів видів Збройних Сил України. При цьому полотнище Бойового прапора вже мало бути малиновим, а не синьо-жовтим. Зазначені прапори передбачалося затвердити постановою Верховної Ради України. Проте попри зусилля військового відомства згадана постанова так і не була ухвалена. Утім, було розпочато виготовлення Бойових прапорів та їх вручення військовим частинам. Зрештою питання символіки Збройних Сил та інших військових формувань стали предметом уваги з боку Президента України, тож у “силових” відомствах України розгорнулася активна робота щодо її створення.
    Навесні 2001 року Воєнно-геральдична служба (нині – Відділ військової символіки та геральдики) Генерального штабу ЗС України розробила загальну емблему Збройних Сил, далі ж на її основі створювалися емблеми та прапори Міноборони, Генштабу, видів, штандарти та Бойовий прапор військової частини. Підсумком напруженої роботи став проект Указу Президента України “Про символіку Збройних Сил України”, який у липні 2001 р. було направлено на розгляд Комісії державних нагород та геральдики при Президентові України. Але через суб’єктивні розбіжності в поглядах на символіку проект указу не був поданий на підпис главі держави. Між тим символіку, передбачену цим проектом, почали впроваджувати. Так, перший Бойовий прапор нового зразка був вручений у серпні 2002 року Одеському ордена Леніна інституту Сухопутних військ. У 2003 році, за рішенням Міністра оборони, було виготовлено 11 нових бойових прапорів для військових частин, що брали участь у параді на честь 12-ї річниці Незалежності України. Лише 20 червня 2006 р. Верховний Головнокомандувач підписав Указ “Про опис і малюнок базового зразка Бойового прапора військової частини (з’єднання) Збройних Сил України”. Тим самим розробку Воєнно-геральдичної служби Генерального штабу ЗС України було фактично узаконено.
    Сучасний Бойовий прапор військової частини (з’єднання) ЗС України – багатокомпонентний. Головним його елементом є полотнище. Воно має малиновий колір незалежно від виду Збройних Сил. На лицьовій стороні у центрі зображено емблему ЗС України, на променях між сторонами хреста містяться емблеми виду, до якого належить частина. По периметру полотнище прикрашає лиштва з написом “За Україну, за її волю” та орнаментом у вигляді листя і кетягів калини. Лиштва з написами - данина традиціям українського військового прапорництва. Вона є характерною ознакою козацьких прапорів XVII-XVIII cт. Девіз “За Україну, за її волю” взятий з військового маршу Українських січових стрільців, уособлює оборонну концепцію захисту України та її суверенітету. На зворотному боці – напис повної назви частини чи з’єднання, в кутах лиштви зображаються емблеми роду військ, до якого належить частина. Вільні сторони полотнища прикрашені золотими китицями. Полотнище прибивається до древка цвяхами, древко увінчує стрілоподібна верхівка із зображенням емблеми Збройних Сил, на протилежний кінець древка надітий підток жовтого металу у вигляді зрізаного конуса. Прапор прикрашається тасьмою з китицями, а бойові прапори частин, які зберігають надалі присвоєні державні нагороди, також орденськими стрічками.
    Бойове полотнище вручається бригадам, полкам, окремим батальйонам, дивізіонам, авіаескадрильям, військовим навчальним закладам та учбовим частинам. Частини тилового та медичного забезпечення, охорони та обслуговування, навчально-тренувальні, дисциплінарні, інженерно-технічні права на Бойовий прапор не мають. При цьому жодних привілеїв Бойовий прапор не дає.
    Проте певні труднощі, що виникали при роботі, ще спостерігаються. На початку 90-х керівництво оборонного відомства ухвалило рішення здати радянські бойові прапори до Музею Великої Вітчизняної війни. Проте наказ був виконаний частково, і не всі з’єднання віддали бойові реліквії. Певним чином такий підхід був виправданий, адже відразу ніхто питання виготовлення нових стягів замість зданих не вирішив би. А як бути бойовій частині без прапора? Водночас розміщення радянських прапорів у музеях сприяло б вихованню молодого поповнення на історії та героїчному минулому.
    Вихід з “глухого кута” був знайдений, коли командири за спонсорські кошти почали виготовляти прапори самотужки. Однак, подолавши матеріальну проблему, одразу зіштовхнулися з моральною, яка була не менш гострою. Пошиття прапора на власний розсуд перетворило символ честі, доблесті та слави на шмат матерії, яку можна виготовити будь-коли, головне, аби були кошти. Лише минулого року вийшло розпорядження, яке забороняло командирам частин замовляти прапори не встановленим порядком. Основний же документ, що стосується цього процесу, – Інструкція про порядок вручення Бойових прапорів військовим частинам Збройних Сил України, затверджена наказом Міністра оборони України, яка складена ще 1994 року. Проте, як зазначають фахівці, вона потребує оновлення.
    За статутом, прапор має супроводжувати грамота Президента України. Така практика існувала і за радянських часів, тільки грамота була від Президії Верховної Ради СРСР. Та перші українські Бойові прапори вручалися без грамот, а тому їхня легітимність не є беззаперечною. Але що робити із сучасними бойовими прапорами після реформування частини? На це ніхто дати однозначну відповідь не може. Згідно зі Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, його мають здати до Музею Великої Вітчизняної війни. Та контраст між призначенням цього комплексу та сьогоденням є очевидним. Тож є такі варіанти: направляти його до Центрального музею ЗС України або ж зберігати в архіві Міністерства оборони. Але для цього необхідно внести зміни до відповідних документів. Однак їх ще немає.
    Указ Президента України “Про опис і малюнок базового зразка Бойового прапора військової частини (з’єднання) Збройних Сил України” успішно функціонує вже третій рік. Та є аспекти, що потребують певних доповнень і змін. Так, на лицьовому боці, окрім емблеми ЗС, присутні також і емблеми видів. Необхідно врахувати і той момент, що бойовий прапор комплектується передплічниками та чохлом для тривалого зберігання, про що в указі не згадується. Це ж стосується й розміщення орденських стрічок.
    – За даними Відділу військової символіки та геральдики ГШ ЗС України, з 1994 до 2009 року вручено близько 100 бойових прапорів. Проте з них базовому зразку відповідає лише половина. Та, як відомо, частин в ЗС України значно більше. Тим паче, що за період свого існування частка з них могла отримувати по кілька бойових прапорів, – розповідає заступник начальника Відділу військової символіки та геральдики, кандидат історичних наук Микола Чмир. – Яскравим прикладом цього є Національна академія оборони, яка реорганізується в університет. Перший Бойовий прапор вона отримала 1994 року. Через дев’ять років отримує ще один – встановленого зразка. Тепер говориться про новий, вже університетський, однак статутом визначено, що прапор зберігається за частиною незалежно від зміни її номера і найменування. Це стосується інших військових частин.
    З іншого боку, викликає певне занепокоєння і індиферентність командування деяких частин. Адже від більшості з них не надходять заявки на виготовлення та вручення прапорів. Водночас саме командир має виступати головним ініціатором дотримання законності щодо символіки частини. Цікаво, що від Повітряних Сил до недавнього часу не надходило жодного прохання про виготовлення прапорів для авіаційних частин. Протилежна ситуація у зенітно-ракетних та радіотехнічних військах, зазначає Микола Чмир.
    Отже, “переозброєння” новими прапорами не стоїть на місці. Фахівці готові працювати над цим питанням та змінювати відповідні керівні документи згідно з вимогами часу. Проте цей процес необхідно підкріпляти активною патріотичною позицією, усвідомлюючи значення прапора для бойової частини. Водночас надзвичайно важливо, аби цей символ мав завжди актуальне наповнення, слугував чітким сигналом військовикам, що вони боронять цілісність та суверенітет Батьківщини.