Ця публікація з газети "Діло" з'явилась на моїй сторінці завдяки Теобальду Полуботок-Свіщенко, за що я йому щиро дякую.

Євген Пінак

ХОЛОДНИЙ ЯР.

МИХАИЛО СЕРЕДА.

Фейлетон "ДІЛА" З ДНЯ 4. СЕРПНЯ 1934.



З нагоди смерти отамана Махна передруковуємо частину нарису поміщеного в 12 Ч. (грудень) із 1931 р. „Літопису Червоної Калини". До вчорашньої звістки додаємо, що Махно вмираючи мав 45 літ.

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------


Ранком другого дня в Осопянці дійсно прибув з делегатами від селян отаман Махно зі своїм штабом, під ескортою кулеметного і кінного відділу.

Григоріїв запросив гостей до місцевої початкової школи. В 10 годині розпочався мітінґ.

В історії революційного руху зустріч двох таких авантурників Махна і Григоріїва, що тримали у свойому послусі десятки тисяч оpброєного люду, що опанували значну територію України — Херсонщину, Слобожанщину, Катеринославщииу, Таврію, — зустріч ця заперечує думку тих істориків, котрі переконують нас, що особа не творить історії. В історії нашої визвольної боротьби авантура Григоріїва і Махна висунула зайвий доказ, до якого абсурду може дійти юрба, коли вона позбавлена політичної свідомости та ідейного грунту під ногами.

Зустріч Григоріїва з Махном — то був дипломатичний крок кожного з. них до знищення другого, згідно з приповідкою, що два коти за одну кішку обовязково погризуться.

При побаченню у початковій школі перший промовляв отаман Григоріїв. Середній на зріст шатин, з лагідним обличчям, зі спокійними вишколеними рухами, що натякали на його військову професію, він доводив аудиторії, що всі сили треба спрямувати на хитрішого ворога. А хитріший ворог, — то большевики, для знищення котрих вільно ввійти ν союз навіть з денікінцями.

Маленький,. поганенький з вигляду, істеричний Махно·, з обличчям, яке легко розшукати у книжці Цезаря Ломброзо про злочинців і очима, в погляді котрих заховані сотні кримінальних справ, підплигуючи на коротеньких ніжках, грізно обірвав промову Григоріїва, закинувши йому погром у Єлисаветі. Подавши у мовлений знак свому заступникові, товаришеві Каретникові, він несамовито крикнув:

— Смерть отаману Григоріїву! Счинилася паніка... Махно велитенським кроком догнав Григорі'іва і звалив його з ніг револьверним стрілом. Каретник з іншими Махновцями зліквідували штаб Григоріїва.

Упоравшись зі штабом Григоріїва, Махно велів обезброїти його козаків. Сотник Лихарів опинився в положенні того російського губернатора, котрого у 1917 році робітники посадили голого на кропиву.

— Оце штука капітана Кука — тільки він î зміг сказати, коли Махнівці, обезброївши його з відділом, замкнули всіх до клуні. Перспективи на майбутнє для Лихарева були тепер безвихідні і загрожені. Однак треба було якось рятувати своє життя. Довго радився Лихарів з повстанцями, нарешті всі зійшлися на тій думці, що треба перехитрити Махна. Ухвалили скласти делегацію, з Лихаревим у складі, котра переконала б Махна, що повстанці чесно виконуватимуть всі його накази при умові, що вони збережуть свою попередню організацію.

Ранком Махнівці вишикували повстанців Лихарева на церковній площі. Прибув Махно. Зирнувши незадоволено, з погордою, на повстанців, він сказав:

— Моє правительство взяло на себе відповідальність перед населенням України за смерть отамана Григоріїва. Забив Григоріїва батько Махно. Я пильно стежив за всіми рухами контрреволюційних банд. Горе тим, хто замахнетьоя на те діло, що переводжу я з ласки і волі пролетарських кол... Прошу вас подати свої бажання.

Дехто з повстанців вигукнув, що вони склали делегацію, якій доручено подати йому побажання. Махно погодився заслухати делєгацію.

За годину делегацію зустрінув брат батька Махна Григорій, звелівши їй зачекати. Він зауважив, що у першу чергу отаман прийме делєгатів від отамана Зеленого. Тільки тепер побачила делєгація двох людей, з вигляду панків, що сиділи на широких селянських лавках, боязно задивлячись на двері до сумежної кімнати. Рипнули двері, і сухорлявий, низенький чоловічок, озброєний з голови до ніг, хрипло крикнув:

— Від Зеленого!...

Панки зірвалися з місця і хутко, ніби на здоганяючи один другого, побігли до сумежної кімнати. За чверть години вони вискочили з кімнати і без сил пригорнулися до стовпа, що серед хати підпирав стелю.

— Розстріляти! — коротенько наказував комусь Махно за дверми. — Офіцери! Сволоч!

Лихарів раптом відчув, ніби хтось позаду вилляв йому на хребетину цебро холодної води...

— Від Чучупака! — хрипло пробубонів на порозі чоловічок.

Махно впився колючим оком в обличчя Лихарева силкуючись прочитати, що заховано в його душі. Делегацію він вислухав уважно, обіцяв нагодувати і зодягнути повстанців. Прощаючись сказав:

— У ночі ви одержите все, — і звернувшись до сухорлявого чоловічка, додав: — У ночі вишикувати кулеметну чоту.

Ждати ночі не довелося. Кінний розїзд Махна привіз відомости що з Ново-Українки посуваються на село денікінці. Махнівці заметушилися. Отаман плигнув на першу тачанку, порадивши повстанням Лихарева простувати за ним. Лихарів зачекав, коли він зник на обрію і скерував свій відділ у протилежний бік, благословляючи небо, що так легко визволився з біди.