Формування українського війська - від А до Т

[Формування - номери] [Формування - від А до Т] [Формування - від У до Я] [Ордебатай]

А

Алмазівці (Запорізький кінногірський гарматний дивізіон; Кінно-гірний дивізіон полк. Алмазова) - в 1917 полк. Алмазов організував у Києві Гарматний дивізіон двобатарейного складу (згодом - у складі Запорізької дивізії), який в січні 1918 вів бої проти більшовицьких військ на підступах до Києва. Наприкінці березня 1918 у. Харкові переформував його у Запорізький кінногірський гарматний дивізіон (популярна назва “алмазівці”). В 1918-20 А. брали участь в бойових операціях проти більшовиків у складі Запорізької групи/дивізії.

Б

Буковинська Українська Самооборонна Армія (БУСА) - українське збройне формування, яке утворилося восени 1943 на Буковині і у Бессарабії для боротьби проти німців. Влітку 1944 БУСА складалася з трьох бойових виділів. Командиром повстанської армії був Луговий. В 1944 виділи БУСА Об'єдналися з частинами Української Повстанської Армії і стали складовою частиною УПА-Захід.

Буковинський курінь - українська добровольча військова частина, утворена в 1919. Сформована М.Топущаком з біженців з Буковини, які рятувались від терору румунських військ. Б.К. воював проти більшовицьких військ у складі Залізної дивізії Армії Української Народної Республіки. Командував Б.К. Омелян Кантимір.

В

Вільне козацтво - українська добровільна організація, створена для захисту Української держави і охорони правопорядку. Перший кіш В.К. було сформовано у квітні 1917 у Звенигородському повіті на Київщині. Кошовим отаманом став С.Тризло. Ініціатором створення В.К. був селянин з с.Гусакова Звенигородського повіту - Смоктій. В серпні 1917 добре організовані вільно-козацькі підрозділи існували в Бердичівському, Борзнянському, Київському, Канівському, Черкаському, Ніженському та Уманському повітах. Відділи В.К. створювалися за територіальним принципом з національно свідомих селян і робітників віком старше 18 років. Основним тактичним підрозділом В.К. була сотня. Кількість бійців сотні могла бути різна - від 55 до 700 чол. Сотні однієї волості об'єднувалися у курінь, курені в полк. а полки цілої округи утворювали кіш. Старшина В.К. була виборна. Сотенна старшина складалася з п'ятьох членів: сотника, писаря, скарбника, хорунжого і бібліотекаря. Сотня мала свій прапор, канцелярію і бібліотеку. Курінну старшину вибирали сотні волості, полкову - курені повіту, а кошову - полки округи. В серпні-вересні 1917 вільно-козацький рух охопив всю Київщину, Чернігівщину, Полтавщину, Катеринославщину, Херсонщину, Кубань. Були створені коші ім. Семена Палія, ім. гетьмана П.Сагайдачного та ін. Одним з найкращих був “Гайдамацький курінь” на Херсонщині, який нараховував близько 8 тис. бійців. 3-7(16-20).10.1917 у Чигирині відбувся Всеукраїнський з'їзд В.К. На з'їзд прибуло 200 делегатів, які представляли близько 60 тис. “вільних козаків”. На з'їзді було створено Генеральну Раду В.К. з 12 осіб. Отаманом В.К. було обрано командира Першого Українського корпусу ген. П.Скоропадського. Місцем розміщення управи було визначено Білу Церкву. З жовтня 1917 виходив щоденний часопис “Вільний козак” під редакцією М.Левицького. В січні 1918 у зв'язку з наступом більшовицьких військ за розпорядженням Генерального Секретаріату Військових Справ розпочато реорганізацію В.К. у регулярні військові частини - Реєстрове Вільне Козацтво. Взимку 1918 частини В.К. чинили стійкий опір наступаючим більшовицьким військам. Особливо визначались сотні В.К. під проводом М.Ковенка, які протягом кількох днів наприкінці січня - поч. лютого 1918 брали участь в захисті Києва. Територія ж Звенигородського повіту, де кошовим отаманом Звенигородського коша було обрано Ю.Тютюнника, залишалась вільною від більшовиків до повернення влади. В травні-червні 1918 на вимогу німецького командування відділи В.К. було роззброєно і розформовано, хоча за іншими данними їх роззброєння відбулося саме за бажанням українського уряду. Проте значна частина козаків зберегла зброю і згодом увійшла до складу частин Армії Української Народної Республіки.

“Вовки” - назва відділу Української Повстанської Армії, який у післявоєнні роки діяв на Холмщині і Підляшші. Учасник цих боїв. П.Новина залишив хроніку “Щоденник із днів боротьби відділу УПА “Вовки” 1948.

Г

Гайдамацький кіш Слобідської України (Гайдамаки) - військова частина у складі Армії УНР. Сформований в грудні 1917 С. Петлюрою, який став його отаманом. Кіш складався з двох куренів - червоних і чорних гайдамаків, кінної отаманської сотні та гарматного дивізіону. Особовий склад коша складався з добровольців, переважно старшин і козаків київських військових шкіл. Г.К.СУ. визначився у зимових боях 1918 під час оборони Києва від військ більшовиків.

В березні 1918 Кіш було розширено до Гайдамацького піхотного полку (команд.- полк. В. Сікевич) і включено до складу Запорізького Корпусу. В червні 1918 полк перетворено в Гайдамацьку бригаду з гарматним дивізіоном і кінною сотнею. Командував бригадою отаман О. Волох.

3.12.1919 в Любарі О.Волох піздняв заколот проти УНР, захопив державну скарбницю і разом з бригадою перейшов до більшовиків. Бригада була перейменована на Волинську повстанську і включена до складу РСЧА, але пізніше розформована.

Гайдамацький кінний полк ім. кошового К. Гордієнка (Запорізький ім. кошового К. Гордієнка полк кінних гайдамаків; 3-й кінний ім. К. Гордієнка полк) - перша регулярна кінна частина Армії Української Народної Республіки. Сформовано полк В. Петрівим наприкінці 1917. В січні-лютому 1918 під час українсько-більшовицької війни брав участь у боях з військами більшовиків на Північно-Західному фронті та у вуличних боях з російськими червоногвардійцями у Києві. З березня 1918 входив до складу Запорізького Корпусу під назвою Запорізький ім. кошового К. Гордієнка полк кінних гайдамаків. Визначився в боях за Полтаву (27.3.1918) та Бахчисарай (24.4.1918).

У складі Запорізького корпусу/групи воював до 1920, коли його було переведено до Окремої кінної дивізії УНР.

Галицька армія - див. Українська Галицька армія.

Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців - див. Січові Стрільці.

Головний Повстанський Штаб - військова частина, яка керувала ходом другого Зимового походу Армії УНР у листопаді 1921. На чолі ГПШ стояв генерал-хорунжий Ю.Тютюнник.

Гуцульська сотня УСС - військова частина у складі Легіону українських Січових Стрільців, сформована у жовтні 1916. Після кровопролитних боїв Легіону УСС в серпні-вересні 1916 проти російських військ в р-н Бережан, на Лисоні та в Потуторах стрілецькі частини було відведено на переформування у с. Розвадів (тепер Миколаївський р-н Львівської обл.). На вимогу командування 7 австрійської армії Легіон був змушений вислати одну сотню на австрійсько-російський фронт у пн.-сх. Карпатах (басейн рр. Виші, Борші і Золотої Бистриці). В другій половині жовтня з досвідчених стрільців і старшин (бл. 200 чол.) була сформована Г.С. (ком.А.Ерлє), яка 27.10.1916 виступила в р-н Великого Бичкова на Закарпатті. В листопаді 1916 - березні 1917 Г.С. брала участь у боях на околиці Карлибаби. В квітні 1917 напроти позицій Г.С стояв українізований полк російської армії, бійцям якого стрільці передавали українські часописи та встановлювали перед окопами великі таблиці з українськими патріотичними гаслами. Тоді між цими двома українськими частинами фактично було укладено перемир'я. Це змусило австрійське командування перекинути 5.7.1917 Г.С. у склад 200 німецької дивізії, яка розташувалася в р-ні г.Попаді. 27.6.1917 стрільці сотні знову увійшли до складу Легіону УСС недалеко с.Конюхів (нині Бережанського р-ну Тернопольської обл.), де вже 29.6. розпочався наступ російської армії.

Гуцульський курінь УГА - військова частина Української Галицької Армії в 1918-1919. Входив до складу 11-ї Самбірської бригади УГА. Під час Вовчухівської операції 1919 визначився в боях за Городок (тепер місто Львівської обл). В ході Чортківського наступу 1919 УГА вів кровопролитні бої з польськими частинами на ділянці фронту Хирів-Перемишль. В серпні 1919 брав участь у поході об'єднаних українських армій на Київ і Одесу. Командиром Г.К. був четар Г.Голинський.

Гуцульсько-Буковинський Легіон - добровільне військове формування у складі австрійської армії підчас першої світової війни 1914-18. Створений в 1915-16 на Буковині за ініціативою М. Василька. Складався переважно з буковинських українців.

Д

Є

Єврейський курінь УГА - див. Жидівський курінь УГА

Е

Ж

Жидівський курінь УГА - військова частина Української Галицької Армії, яка складалася переважно з євреїв. Сформований у червні 1919 в Тернополі. Командиром куреня був поручник С.Ляйнберг. До складу куреня входили чотири сотні піхоти (по 200 стрільців), кулеметна сотня, чета кінноти, чета саперів і чета зв'язку. Курінь входив до складу Першого корпусу УГА. Визначився в боях проти польських частин, а в липні 1919 - з більшовиками в р-ні Бердичева і Вінниці. В серпні 1919 курінь у складі УГА брав участь у спільному поході українських армій на Київ. В серед. 1920 внаслідок боїв з більшовиками і епідемії тифу курінь втратив 2/3 особового складу. Начальна Команда УГА була змушена розформувати курінь, а бійців розподілити по інших військових частинах.

З

Запорізька група Армії УНР - див. Запорожці.

Запорізька дивізія Армії УНР - див. Запорожці.

Запорізький корпус Армії УНР - див. Запорожці.

Запорожці (Окремий Запорізький загін; Запорозька дивізія; Запорізький Корпус; Запорізька Група; 1-у Запорізька дивізія) - військове з'єднання Армії Української Народної Республіки, що діяло під час Перших визвольних змагань 1917-21.

Сформовані як Окремий Запорізький загін на поч. лютого 1918 у р-ні містечка Ігнатівці на Житомирщині із залишків українських частин, що відступили з Києва. Командуючим О.З.З. було призначено ген.-хорунжого А.Прісовського. Складався з двох піхотних і кінного куренів. Першим піхотним куренем командував полк. О.Загродський, другим - полк. П.Болбочан. На чолі кінного куреня К. Гордієнка стояв полк. В.Петрів. У березні 1918 Запорізький Загін брав участь у боях протибільшовицьких військ за Київ. 1.3.1918 частини О.З.З. вийшли на околиці столиці України, а вранці 2.3.1918 разом з Гайдамацьким Кошем Слобідської України вступив у місто. Після визволення Києва від більшовиків на поч. березня 1918 О.З.З. було переформовано у Запорозьку дивізію. Командиром З. д. був спочатку К.Присовський, згодом - М.Шинкар. До складу дивізії входили три піхотні полки, по одному кінному, гарматному і інженерному полку, автопанцирний дивізіон та 3-й Гайдамацький піхотний полк (колишній Гайдамацький Кіш Слобідської України). В серед. березня 1918 З. д. виїхала на фронт.

Наприкінці березня 1918 у Харкові З.д. була переформована у Запорізький Корпус Армії УНР. Командиром З. К. було призначено ген. Натієва, нач. булави (штабу) - підполк. В.Генденрайха. До складу корпусу входили: 1-й Запорізький ім. гетьмана П.Дорошенка піхотний полк (ком. полк. О. Загродський); 2-й Запорізький піхотний полк (полк. П.Болбочан), 3-й Запорізький ім. гетьмана Б. Хмельницького піхотний полк (полк. О.Шаповал). 3-й Гайдамацький піхотний полк (полк. В. Сикевич); 1-й Запорізький ім. кошового К. Гордієнка полк кінних гайдамаків (полк. В.Петрів), 1-й Запорізький інженерний полк (полк. О. Козьма);1-й Запорізький гарматний полк (полк. О. Парфенів); 1-й Запорізький автопанцерний дивізіон (сотн. О. Болдирів); Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон (полк. О.Алмазів), Запорізька повітряноплавна ескадра (5 літаків, М. Баранів). Три Запорізькі полки і 3-й Гайдамацький піхотний полк було об'єднано у 1-шу дивізію під командуванням полк. П. Болбочана (нач. штабу - підполк. В. Генденрайх). Всі інші частини корпусу згодом мали створити 2-гу дивізію. У березні-квітні З. К. при підтримці окремих німецьких відділів визволив з-під більшовицької окупації Лівобережну Україну, Донеччину і Крим. В період Гетьманату З. К. було перейменовано в Окрему Запорізьку дивізію. В червні-листопаді 1918 З. К. охороняв східні кордони України. Під час повстання проти гетьмана П.Скоропадського перейшов на бік Директорії УНР. В листопаді -грудні 1918 до складу З. К. входили дві дивізії (командири - полк. О. Загродський і полк. В. Осмоловський). Командуючим З. К. Директорія УНР призначила командуючого республіканськими військами на Лівобережній Україні полк. П. Болбочана. В лютому-березні З. К. вів кровопролитні бої проти більшовицьких військ в р-ні Вінниці, Проскурова, Житомира. В ході наступу Бердичівської групи Червоної армії З. К. був відрізаний від основних сил Армії УНР. В цей період корпусом командував отаман О.Волох, а згодом полк. І.Дубовський. В результаті напружених боїв З. К. відступив на територію Румунії, де був майже повністю роззброєний і позбавлений військового майна. Наприкінці квітня 1919 З. К. залишив територію Румунії і, пройшовши через Галичину, приєднався на Волині до інших частин Армії УНР. У квітні-травні 1919 З. К. було реформовано в Запорізьку Групу Армії УНР. Чисельний склад З. К. у різні періоди його існування становив від 3 до 15 тис. бійців.

Командиром З. Г. було призначено ген. В.Сальського (пізніше ген. М.Омеляновича-Павленка), начальником булави (штабу) став полк. М.Воскобойників. До складу З. Г. входили: 6-та дивізія під командуванням полк. В.Загродського (нач. булави - полк. М.Стефанів), 7-ма дивізія на чолі з полк. В. Осмоловським (нач. булави - полк. Ю.Шелест), 8-ма дивізія під командуванням полк. Г.Базилевського (нач. булави - В.Савченко). Загальна чисельність З. Г. в червні 1919 становила 3 тис. бійців. У серпні 1919 З. Г. брала участь у наступі Армії УНР і Української Галицької Армії на Київ. У вересні-листопаді 1919 вела важкі кровопролитні бої проти Добровольчої Армії ген А.Денікіна і більшовицьких військ. 3(6)12.1919 до 6.5.1920 З. Г. під командуванням ген. А.Гулого-Гуленка перебувала у першому Зимовому поході Армії УНР. Після завершення походу групу було реорганізовано у 1-у Запорізьку дивізію під командуванням ген. А. Гулого-Гуленка, а пізніше - ген. Г. Базилевського. Брала участь у радянсько-польській війні 1920 р. 21.11.1920 1-а З.д. у складі Армії УНР після тяжких боїв з більшовицькими частинами змушена була відступити за Збруч. На території Польщі бійців З. Г. було роззброєно і інтерновано у табори. В листопаді 1921 частина бійців 1-ї З. д. взяла участь у другому Зимовому поході Армії УНР.

І

К

Карпатська Січ (Організація Національної Оборони “Карпатська Січ”; ОНОКС) - Збройні Сили Карпатської України, які були сформовані у лис­топаді 1938 із загонів Української Національної Оборони. В 1919-39 Закарпаття входило до складу Чехо-Словаччини на правах автономної територіальної одиниці під назвою Підкарпатська Русь. Проте відносна політична свобода не могла підмінити прагнення карпатських українців до створення національної держави і воз­з'єднання всіх українських земель. У 1930-Х рр. політичні партії і громадські організації вели активну боротьбу за встановлення на закарпатських землях української державності. Намагаючись не допустити розгортання українського національно-визвольного руху і з метою дестабілізації економічної і політичної ситуації, угорські і польські спецслужби заслали на територію Закарпатської України диверсійно-терористичні групи. В 1938 на Закарпатті діяло бл. 20 угорських воєнізованих загонів (т.зв. “рондьош гарді”), що нападали на українські села, приміщення громадсько-політичних організацій у містах, руйнували мости, тероризували українське населення. За цих умов 4.9.1938 в Ужгороді за ініціативою Організації Українських Націоналістів відбулися збори делегатів від української молоді всього Закарпаття, на яких було утворено напів­військову організацію Українську Національну Оборону (УНО). До складу проводу УНО увійшли В.Івановчик (голова; з жовтня - С.Росоха), І.Рогач (заст. голови), С.Росоха (секретар), Л.Климпуш, Ю.Шпилька, І.Коперльос, Ю.Ставинець, В.Щадей, Л,Чешок і В.Деха. До проводу входили також представники від кожного повіту. Військовий штаб УНО очолювали полк. Аркас, полк. Стефанів, сотн. Клименко. Незабаром у великих селах і містах Карпатської України відділи УНО налічували від 500 до 1000 членів. Найбільшою проблемою для. УНО був брак зброї, яку треба було здобувати в угорських і польських диверсійних банд. На поч. листопада 1939 УНО була реорганізована в Організацію Національної Оборони “Карпатська Січ”. Управління “К. С.” здійснювала Головна Команда. До її складу увійшли Д. Климпуш - комендант, І.Роман -заступник, І.Рогач - генеральний писар, С.Росоха - зв'язковий старшина з урядом Карпатської України. Начальником Генерального штабу було призначено полк. М.Колодзінського. Члени “К.С.” були розподілені у гарнізони, де проводили вишкіл молоді. Частина січовиків несла службу в поліції або прикордонній сторожі, ведучи боротьбу з угорськими або польськими диверсійними групами, “К.С.” проводила активну культурно-просвітницьку роботу серед населення та видавала тижневик “Наступ” (ред. С. Росоха). Загони “К.С.” постійно поповнювалися добровольцями, вихідцями з інших українських земель (Галичини, Буковини, Наддніпрянської України), які прагнули допомогти Карпатській Україні збудувати власну армію. Після проголошення новообраним парламентом 15.3.1939 незалежності Карпатської України (14.3.1939 А. Волошин від імені уряду проголосив Карпатську Україну незалежною державою) “К.С.” стала національними Збройними Силами. 15.3.1939 президент А.Волошин призначив військовим міністром С.Клочурака, а головнокомандуючим військами Карпатської України - С.Єфремова. Однак проти утворення української держави на Закарпатті рішуче виступила Угорщина і Польща. В ніч з 13 на 14.3.1939 Угорщина, попередньо узгодивши свої дії з гітлерівською Німеччиною, розпочала відкриту агресію проти Карпатської України. Частини “К.С.” протягом 14-15.3. стримували наступ переважаючих сил противника (бл. 40 тис. солдат і офіцерів) по лінії Перечин-Середнє-Іршава-Севлюш-Королево. Проте, незважаючи на героїчний опір січовиків, 16.3.1939 угорська армія захопила Хуст, а 18.3. окупувала більшу частину території Закарпатської України. У кін. березня все Закарпаття було повністю загарбане Угорщиною. На окупованій території продовжували вести боротьбу партизанськими методами окремі підрозділи “К.С.”. Особливо активно діяли партизанські загони поручника Ф.Тацинця, поручника М.Крупи, хорунжого О.Ворохти. В гірській частині Закарпаття окремі відділи “К.С.”, продовжували боротьбу з окупантами ще в кін. травня 1939.

Кіш Українських Січових Стрільців - українська запасова частина, створена на поч. 1915 (офіційно - 14.3.1915 під назвою «Доповнююча сотня УСС») для поповнення особового складу Легіону Українських Січових Стрільців. Основними завданнями, які покладалися на К. УСС, був набір добровольців та опіка поранених, хворих і скалічених стрільців та старшин. Організаційна робота К. зразу зіткнулася зі значними труднощами. Австрійське військове командування, яке було не зацікавленим в існуванні національного збройного формування, забороняло набирати до К. військовозобов'язаних чоловіків віком від 18 до 50 років, сподіваючись, що за такого стану речей Легіон незабаром перестане існувати. Однак К. УСС, проводячи велику організаційну і роз'яснювальну роботу серед українського суспільства, повністю забезпечував Легіон новобранцями. Деякий час К. займався військовим навчанням новоприбулих стрільців і формуванням з них боєздатних сотень. У листопаді 1915 ці функції було передано Вишколу УСС. Канцелярія К. вела реєстрацію всіх стрільців і старшин, які перебували у К. (до 1917 бл. 7 тис. чол.). Стрільці К. активно займалися культурно-освітньою роботою серед українського населення, відкриваючи народні школи, читальні, курси для неписьменних. У цій роботі К. тісно співпрацював з «Бюром культурної помочі для українського населення окупованих земель», яке здійснювало просвітницьку роботу на Волині. Комендантом К. УСС було призначено Н. Гірняка, заступником -Т. Рожанковського. У грудні 1918- січні 1919 К. переформовано на Запасний Кіш 1-ї бригади УСС у складі групи «Схід» Української Галицької Армії.

Козацький загін ім. Ґонти - українська військова частина під командуванням А. Долуда, яка 13.11.1918 прибула до Львова з Наддніпрянської України на допомогу Українській Галицькій Армії. Під час українсько-польської війни 1918-19 загін брав участь у боях за Львів та у воєнних діях УГА на північ від міста. З квітня 1919 загоном командував І. Климкевич. У серпні 1919 К.з. ім. Ґонти у складі Десятої (Янівської) бригади УГА наступав на Київ.

Кримська група Армії УНР - група військ Армії УНР. Сформована у квітні 1918 з частин Запорізького Корпусу, відповідно до наказу військового міністраУНР О. Жуковського від 10.4.1918. Командуючим групи призначено полк. П. Болбочана. Перед К.г. було поставлено завдання звільнити Крим від більшовицьких військ і оволодіти базами Чорноморського військового флоту. До складу К. г. входили 2-й Запорізький піхотний полк, 1-й Запорізький ім. кошового К. Гордієнка полк кінних гайдамаків, Запорізький Кінногірський гарматний дивізіон (ком. полк. О.Алмазів), інженерний курінь, чотири артилерійські батареї, дивізіон броневиків і два бронепоїзди. 11.3.1918 війська К.г. розпочали наступ з р-ну Харкова. Після розгрому більшовицьких частин під Лозовою українські війська зайняли 13.4. станцію Сінельніково і 14.4. після короткого бою спільно з Легіоном Січових Стрільців під командуванням В. Габсбурга - Олександрівськ (тепер - Запоріжжя). 18.4. передові частини К.г. вже вели кровопролитні бої за Мелітополь і незабаром оволоділи містом. У ніч з 21 на 22.4. частини 2-го Запорізького полку прорвали лінію сивашських укріплень та вийшли в тил більшовицьким військам. Переборюючи запеклий опір ворога, українські війська 22.4. визволили Джанкой. 24.4. Перший Запорізький полк Гордієнківський полк під командуванням ген.В.Петріва визволив Сімферополь і того ж дня при підтримці татарських добровольців - Бахчисарай. Проте, дальший наступ українських частин у Криму під тиском німецького командування було зупинено. Завершення звільнення Криму від більшовиків провели німецькі війська, командування яких розраховувало захопити Чорноморський флот (див. Чорноморський Військовий Флот). У травні 1918 український уряд, виконуючи умови Берестейського миру 1918, видав наказ про виведення підрозділів Армії УНР з Кримського п-ова в р-н Мелітополя.

Курінь Січових Стрільців - див. Січові Стрільці.

“Курінь Смерті” - Назва повстанського загону під командуванням Є. Ангела, який діяв проти більшовицьких і білогвардійських військ в 1918-19 на Чернігівщині.

Л

Легіон Українських Січових Стрільців - див. Українські Січові Стрільці.

М

Мазепинський мілітарний курс - перша українська таємна напіввійськова організація. Виникла в 1912 у Львові. Видавала підручники з військових питань українською мовою. Провідними членами організації були І. Чмола, В.Кучабський, Ф. Черник та ін.

Н

Наказний Отаман - друга за значенням вища командна посада у Армії УНР у 1919-20, заступник Головного Отамана. Призначав Н.о. Головний Отаман. Н.о. керував воєнними діями Армії Української Народної Республіки на фронті. Н.о. призначались генерали О.Осецький та О.Греков.

Наливайківці - українські військові частини, які носили ім'я С.Наливайка. Входили до складу Армії УНР. Восени 1917 у Білорусії був створений курінь імені С.Наливайка та полк ім. Наливайка в Дарниці біля Києва. В лютому 1918 цей полк увійшов до складу Окремого Запорізького Загону. В 1919 до складу Запорізького Корпусу входив полк ім. С.Наливайка, а в 1920 у складі Першої Запорізької стрілецької дивізії був курінь ім. С.Наливайка. Командував полком, пізніше куренем ім. С. Наливайка полк. М.Пирогів.

"Нахтігаль" (Спеціальний відділ "Нахтігаль") - німецька назва бойового підрозділу (батальйону) Дружини Українських Націоналістів, сформованого у 1941 (що існував в 1941-42). На поч. 1941 керівництво ОУН (Б) через Р.Ярого досягло домовленості з представниками верховного командування німецької армії (В.Канарісом і В.Браухічем) про створення української військової частини (під політичним керівництвом ОУН). В квітні 1941 розпочалось формування військового підрозділу двобатальйонного складу, який отримав назву "Дружина Українських Націоналістів". Керівництво ОУН ставило перед створюваним формуванням завдання у випадку війни з СРСР взяти участь у військових операціях проти радянського режиму та сприяти відновленню незалежної Української держави. Керівництво абверу, яке сприяло підготовці цих підрозділів, присвоїло кожному підрозділу кодову назву - “Н.” і “Ролянд”. Набором батальйону “Н.” керувало бюро ОУН(Б) у Кракові. Військовий вишкіл частини, особовий склад якої досягав 330 стрільців, проходив у травні-червні 1941 у Нойгамері (Сілезія, Німеччина). Командиром було призначено Р.Шухевича. З початком радянсько-німецької війни 1941-45 у червні-серпні 1941 “Н.” разом з німецькими військами пройшов по маршруту Львів-Тернопіль-Хмельницький, виконуючи охоронні функції - охорона мостів, залізних доріг, промислових підприємств, водосховищ тощо. Після проголошення у Львові 30.6. 1941 Акту про відновлення Української держави батальйон було підпорядковано безпосередньо німецькому командуванню. В кін. липня 1941 “Н.” брав участь у боях з радянськими частинами в р-ні Браїлова (тепер Вінницька обл.). Просуваючись на Схід, члени батальйону вели націоналістичну пропаганду серед українського населяння і намагалися створити українську адміністрацію у Юзвині (тепер Некрасове Вінницького р-ну Вінницької обл.), що викликало певне занепокоєння у німецького командування. У серед. серпня 1941 “Н.” було відведено у Нойгамер і розформовано (див. також “Ролянд”).

Начальна Команда Української Галицької Армії - вищий орган управління Української Галицької Армії. Створену в листопаді 1918 Н. К. УГА очолював командант, з червня 1919 - начальний вождь. Н. К. складалася з двох відділів - оперативного, який керував воєнними діями та організаційно-матеріального, що займався матеріальним забезпеченням і обслугою діючих частин. Начальними командантами УГА були: з 29.10.1918 - полк. Д.Вітовський, з 5.11.1918 - полк. Г.Коссак, з 9.11.1918 - полк. Г.Стефанів, з 10.12.1918 - ген. М.Омельянович-Павленко. з 9.6.1919 - ген. О. Греков, з 5.7.1919 - ген. М. Тарнавський, з 7.11.1919 - ген. О.Микитка. Під час з'єднання з Червоною Армією (див. Червона Українська Галицька Армія) обов'язки начального вождя виконував полк. А.Шаманек, на поч. березня 1920 - полк. Вітошинський. Начальниками штабу Н.К. УГА були: з 2.11.1918 - полк. М.Маринович, з 5.11.1918 - отаман С.Горук, з 10.12.1918 - полк. В.Мешковський, з 13.2.1919 - полк. В.Курманович, з 8.6.1919 - полк. К.Штіпшіц-Тернова, з 5.7.1919 - полк. А.Шаманек, з 7.11.1919 - ген. Г.Ціріц, з 10.2.1920 - полк. А.Шаманек.

О

Окремий Запорізький загін - див. Запорожці.

Осадний корпус Січових Стрільців - див. Січові Стрільці.

П

Поліська Січ - перший український повстанський підрозділ, що діяв на Рівненщині та Житомирщині у роки Другої світової війни 1939-45. П.С. було створено за ініціативою уряду Української Народної Республіки в екзилі. 20.6.1940 рада старшин армії УНР (полк. А.Валійський, полк. І.Литвиненко та ін.) уповноважили Т.Боровця створити збройні партизанські загони для боротьби з радянською владою. Т.Боровець розпочав активну діяльність на Поліссі. Влітку (?) 1941 П.С. нараховувала понад 1000 чол. У червні-серпні 1941 П.С. здійснювала операції по очищенню волинських та поліських лісів від окремих груп бійців Червоної Армії. У серпні Т.Боровець розгорнув акцію по об'єднанню розрізнених політичних сил для створення єдиної української армії. Результативними виявилися переговори з ОУН (М), монархістами на чолі з полк. І.Трейком, УНАКОР отамана Волошина-Берчака, Тісні контакти налагоджено з Білоруською Національною Самообороною: Переговори з ОУН-СД не дали результатів, так як Т.Боровець відмовився визнати чинність Акту 30 червня 1941 р. Політичні групи, що пішли на контакт з командуванням П.С., восени 1941 створили спільний штаб (нач. штабу - полк. П.Смородський) та визнали за командуючого Т. Боровця. У жовтні 1941 з'явилася нова назва - Українська Повстанська Армія - П.С. П.С. діяла у районі міст Олевськ, Людвипіль та Сарни. У листопаді 1941 П.С. було оточено і роззброєно німцями. Навесні 1942 П.С. відновила діяльність, яка тепер носила яскраво протинімецький характер. Чисельність загону нараховувала 5-8 тис. чол. У цей час П.С. намагаються використати у своїх стратегічних цілях як німецьке командування, так і радянські партизани. У липні-серпні 1942 відбуваються переговори між Т.Боровцем та німецькою стороною (представники д-р П'юц та д-р Беєр). У вересні-листопаді 1942 з аналогічною місією в район дислокації П.С. прибув капітан Червоної Армії М.Брежньов. Ці переговори завершилися безрезультатно. Т.Боровця активно критикували кола ОУН-Самостійників Державників (з 1943 - ОУН-Р), так як вважали, що переговори з ворогом лише послаблюють бойовий дух у повстанців.

Однак після створення під керівництвом ОУН-СД власної УПА між нею і П.С. почалася боротьба за вплив на місцеве населення на Волині. Протистояння між ОУН-СД та командуванням П.С. досягло апогею в липні 1943. Т.Боровець вирішив перейменувати П.С. на Українську Національно-Революційну Армію (УНРА). На базі УНРА була створена Українська Національно-Демократична Партія. 18.8.1943 загони СБ УПА на чолі з курінним Максом (М.Скорупським) оточили штаб УНРА в районі Степаня і заарештувавши цілий ряд старшин, фактично розізнавши УПА П.С. Після вступу у кін. 1943 радянських військ на Житомирщину Т.Боровець розпочав переговори з німцями про передачу його загонам зброї та військового спорядження для ведення партизанської боротьби з більшовиками. Однак у ході переговорів Т. Боровець був заарештований і ув'язнений у концтаборі Заксенхаузен. Командування УНРА деякий час здійснював отаман Л.Щербатюк-Зубатий. Окремі загони УНРА продовжували свою діяльність до 1945, хоча реального впливу на ситуацію не мали.

Поліське лозове козацтво - українське військове формування, що діяло на Волині у 1939-1941. П.Л.К. утворилося в липні 1939 з ініціативи В.Сидора, як збройний відділ Організації Українських Націоналістів. Загальна кількість бійців сягала 500 чол. На чолі П.Л.К. стояли В.Війтюк-Погоня, А.Карий, А.Бульба та ін. Під час нападу Німеччини на Польщу П.Л.К, змогло здобути велику кількість польської трофейної зброї. З встановленням радянської влади частина членів П.Л.К. емігрувала, частина пішла у підпілля. У 1940 відбувся процес над одним з керівників П.Л.К. - Адамським, У серпні 1941 П.Л.К. відновило свою діяльність, встановило зв'язки із “Поліською Січчю” Т.Боровця. У 1943 колишні “лозовики” вступили в Українську Повстанську Армію.

Р

"Ролянд" ("Роланд") (“Організація Ролянд”, “Роланд”) - німецька назва одного з двох бойових підрозділів (батальйону) “Дружини українських націоналістів”, що існував у 1941. На поч. 1941 керівництво ОУН-Б досягло домовленості з представниками командування німецького Абверу (адміралом В.Канарісом і ген. В. фон Браухічем) про створення українського військового відділу під політичним проводом Організації українських націоналістів. Батальйон сформований у квітні-травні 1941. Організацією частини займалося бюро ОУН-Б у Відні під керівництвом полк. Р.Ярого. Особовий склад батальйону (бл. 350 чол.) пройшов військову підготовку в Зауберсдорфі поблизу Відня. Командиром “Р.” був призначений полк. Є.Побігущий, старшинами - М.Бригідер, Герман, Л.Ортинський, о. І.Дурбак (капелан) та ін. На поч. червня 1941 батальйон “Р.” переправили у р-н Кимпулунга в Пд. Буковині. Батальйон увійшов до складу 11-ї німецької армії групи “Південь”. Перед ним були поставлені завдання: забезпечувати охорону шляхів, якими просувались німецькі війська; створити відділи українського самозахисту в містах і селах; здійснювати охорону шляхів постачання продовольства; організовувати допомогу в евакуації військовополонених, охорону промислових і транспортних об'єктів тощо. У кін. липня 1941 батальйон (9 офіцерів і 260 солдатів) підпорядкували командуванню 54-го армійського корпусу.

Батальйон складався з чотирьох рот по 65 чол. в кожній. Загальне командування частиною здійснював лейтенант Зіберт. Двома ротами командували німецькі офіцери, іншими двома - українські. Солдати “Р.” були одягнені у модифіковану чеську військову уніформу і мали жовто-сині(?) нарукавні пов'язки з написом: “Німецький вермахт”. У кін. липня 1941 “Р”. отримав наказ просуватися в напрямку Одеси. У серпні 1941 батальйон переправлено до Фокшан (тепер Молдова), роззброєно і перевезено до Маєрлінга біля Відня. Після проголошення ОУН-Б про відновлення Української держави і репресій німецької окупаційної влади щодо членів Українського державного правління та керівництва ОУН у вересні 1941 частина офіцерів батальйону була заарештована (зокрема, капітан Барабаш, Л.Ортинський) і ув'язнена у концентраційному таборі. У жовтні 1941 особовий склад обох розформованих батальйонів “Дружини українських націоналістів” (див. також “Нахтігапь”) був повернений до Франкфурта-на-Одері, де вони увійшли до складу нового відділу “Шутцманшафтс батальйон №201”. Командиром батальйону став Є.Побігущий, більшість офіцерів (22 чол.) частини були українці. Загальна чисельність становила понад 600 чол. У березні 1942 батальйон перевели у Білорусь для охорони ліній комунікацій і боротьби з радянськими партизанами в р-ні Могильов -Вітебськ - Лепень. Командування постійно висловлювало незадоволення щодо гітлерівської політики в Україні. У кін. листопада 1942 (за деякими дан. - 1.12.1942) батальйон роззброєно в Могильові і розформовано. Українських офіцерів перемістили до Львова і 8.1.1943 ув'язнили в тюрму гестапо. Деякі з них, зокрема Р.Шухевич, зуміли втекти і приєднались до Української повстанської армії.

С

Сердюцькі дивізії - назва військових формувань Армії УНР і Збройних Сил Української Держави у 1917-18.

1) У листопаді 1917 за наказом коменданта Київського Військового Округу (КВО) полк. О.Павленка було сформовано два військових з'єднання, які отримали назву С.д. (за аналогією з гетьманськими полками). Створення С.д. фактично поклало початок відродженню традицій української гвардії у новітні часи. Загальна чисельність особового складу двох С.д. сягала 12 тис. Дивізії мали у своєму складі 8 піхотних полків, кінний полк та гарматну бригаду ім.Грушевського. У першій дивізії були полки імені гетьманів Б.Хмельницького, П.Полуботка, П.Дорошенка, І.Богуна. Очолював дивізію полк. Ю.Капкан. Командиром другої дивізії призначено ген. О.Грекова. Під час українсько-більшовицької війни у січні 1918 більшість підрозділів С.д., проголосили нейтралітет, а у кін. січня 1918 - самодемобілізувалась. Лише невелика частина вояків С.д. взяли участь у боях з більшовиками. На поч. лютого особовий склад дивізій увійшов до складу Окремого Запорозького Загону Армії УНР.

2) Військовий підрозділ, створений командуванням Збройних Сил Української Держави у червні-липні 1918. Формувався з добровольців (18-25 років) на зразок гвардійських частин російської армії. Комплектувався переважно з синів заможнішого селянства Лівобережної України. 14.8. затверджено “Статут про комплектування війська сердюків Української Держави й відбування служби в ньому”. Згідно зі статутом старшинські посади у дивізії могли займати лише особи з відповідною освітою, стажем бойової служби, “належні до української нації”. У жовтні 1918 дивізія складалася з 4 піхотних полків, кінного Лубенського полку, гарматного і автопанцирного дивізіону, технічної сотні. Особовий склад частини налічував бл. 5 тис. бійців. Командиром дивізії призначено полковника Клименка. Під час повстання проти гетьманського режиму майже у повному складі перейшла на бік республіканських військ. У грудні 1918 частина підрозділів дивізії увійшла до складу Осадного корпусу січових стрільців.

Синьожупанники (Синьожупанників дивізії; Сині дивізії) - назва (від кольору уніформи) двох українських дивізій, сформованих у лютому-березні 1918. Під час мирних переговорів у Бресті-Литовському українська дипломатична делегація уклала угоду з німецьким командуванням щодо організації військових частин з полонених українців з російської армії, які перебували (бл. 100 тис. чол.) у таборах на території Німеччини. Формуванню дивізій передувала копітка робота членів Союзу визволення України, які розгорнули у таборах для військовополонених широкомасштабну культурно-просвітницьку роботу, що сприяло поглибленню національної свідомості серед десятків тисяч солдат-українців. У серед, лютого 1918 згідно з відозвою Української Центральної Ради у таборах Венцляр, Зальцведель, Раштадт розпочалося створення українських частин. Організацію дивізії очолив генерал-поручник В.Зеленський. Всі питання матеріального забезпечення підрозділу взяло на себе німецьке військове міністерство. Протягом двох тижнів сформовано кадри двох піхотних полків і відправлено у с. Глобове на Волині, де організація частини продовжувалась. До складу дивізії увійшов окремий загін “січових стрільців” під командуванням поручника М.Шаповала, створений як підрозділ Запорозького полку ім. Т.Шевченка, він ніс охоронну службу на Підляшші в районі м.Білої. На поч. березня 1-ша Синєжупана дивізія складалася з чотирьох піхотних та гарматного полків загальною чисельністю 6 000 козаків та 300 старшин. Дивізією командував генерал-поручник В.Зеленський, полками: 1-м ім. Т.Шевченка - полк. М.Шаповал, 2-м ім. М.Залізняка - сотн. Малохатка, 3-м ім. І.Богуна - сотн. Курінний, 4-м ім. П.Дорошенка - підполк. М.Чеховський, гарматним полком - підполк. Д.Чижевський. Особовий склад частини було одягнено у сині жупани козацького крою (звідси і назва дивізії) та сірі шапки зі шликами. У серед. березня 1918 дивізія переведена до Києва. Напередодні гетьманського перевороту 27.4.1918 дивізію, на вимогу німецького командування і за згодою військового міністра О.Жуковського, роззброєно і розформовано. Така ж участь спіткала і 2-гу дивізію Синєжупанників, яка формувалась на Волині. Частина демобілізованих козаків і старшин із Синьої дивізії вступила до інших з'єднань Армії УНР і самовіддано боролась за незалежність України. У період Директорії УНР зроблено спробу відновити С.д. Однак, у червні 1919 було сформовано тільки 7-й Синій полк, який входив до складу 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР під командуванням полк. О. Удовиченка.

Сірожупанники (ін. назва - Сіра дивізія, Сірожупанна дивізія) - популярна назва української військової частини періоду національно-визвольних змагань 1917-21. Після укладення Берестейського миру 1918 між українською владою і австро-німецьким військовим командуванням було досягнуто угоди про створення з полонених українців (з концтаборів у Фрайштадті і Йозефштадті, Австрія) військової частини. Формування і вишкіл частини, що отримала назву С. (відповідно до кольору уніформи), розпочалися з березня 1918 у Володимирі-Волинському. Сформована дивізія отримала офіційну назву - 1-а стрілецько-козацька дивізія. Складалася з чотирьох піхотних полків, гарматного полку, кінної та інженерної сотні. Піхотний полк складався з 3 куренів, кожен з яких - з чотирьох стрілецьких сотень та допоміжних підрозділів (чети кінноти і зв'язку, сотні скорострілів, розвідувальної, учбової сотень). Особовий склад частини налічував 6 тис. козаків і 140 старшин. Командувачем дивізії призначено підполк. І.Перлика, начальником штабу - сотн. О.Пилипенка. Командантами полків були сотн. П.Ганжа, підполк. Тимошенко, підполк. Олександрович, сотн. Ткаченко. У серпні 1918 дивізію передали у розпорядження командування Збройних сил Української Держави. Командування дивізією спочатку прийняв ген. В.Сокира-Яхонтов, потім - ген. Васильєв. 1.9.1918 С. взяли участь у військовому параді у Києві, на якому був присутній гетьман України П.Скоропадський. У вересні-жовтні 1918 частини дивізії були дислоковані у р-ні Стародуба і Конотопа на кордоні з радянською Росією. У кін. вересня 1918 дивізію скорочено до розмірів кадрів (бл. 1200 чол.). Під час повстання проти гетьманської влади С. перейшли на бік республіканських військ. У грудні 1918, збільшивши кількість особового складу до 6 тис. бійців, дивізія С. брала участь у боях проти більшовицьких військ на Чернігівщині. Під час відступу на Правобережну Україну майже половина бійців дезертирувала. Із залишків С. створено Сіру дивізію (команд. ген. А.Пузицький), яка згодом брала участь у боях проти більшовицьких військ на Правобережній Україні. У квітні 1919 на базі частини С. сформовано корпус у складі двох дивізій (командир - ген. Мартинюк), який брав участь у боях проти польської армії де поніс тяжкі втрати. З серед. травня С. реформовано у 4-у Сіру стрілецьку дивізію (бл. 700 бійців; команд. полк. П.Ганжа) у складі Волинської групи. Окремі підрозділи С. (4-а Сіра бригада 2-ї Волинської дивізії) воювали у складі частин Армії УНР до листопада 1920.

Січові Стрільці - назва українських військових формувань часів Перших визвольних змагань.

1) українська військова частина у складі австрійської армії, що діяла на російському фронті у 1914-18, а пізніше - частина в складі Української Галицької Армії і Червоної Української Галицької Армії. - див. Українські Січові Стрільці

2) одне з найкращих військових з'єднань Армії УНР під час українських національно-визвольних змагань у 1917-21.

Влітку 1917 у Києві утворився Галицько-Буковинський Комітет, який на поч. листопада 1917 з метою збройного захисту Української Народної Республіки прийняв рішення сформувати з полонених галичан військовий підрозділ. 12.11.1917 до комітету надійшла письмова згода Генерального Секретаріату Військових Справ на створення частини. 13.11.1917 з'явилася відозва “Тимчасової головної ради галицьких, буковинських і закарпатських українців”, яка закликала вступати у ряди Січових Стрільців. Відозву підписали І.Лизанківський, Є.Коновалець, Р.Дашкевич, Ф.Черник, І.Чмола, Г.Лисенко, М.Низкоклон. 18-19.11.1917 Р.Дашкевич відібрав у Дарницькому таборі військовополонених 22 добровільців-галичан, які поклали початок Г.-Б.к.С.с. Поступово, поповнюючись за рахунок полонених українців, втікачів з різних таборів військовополонених біля Царицина, у Туркестані і Сибіру, особовий склад куреня досяг 500 чол. Командиром куреня було обрано сотн. Г.Лисенка. Проте відсутність достатньої кількості кадрових старшин, деморалізуючий вплив збільшовичених частин, які самочинно залишили фронт, займались грабунками і мародерством та прорахунки команданта куреня у веденні організаційної роботи значно послаблювали військову дисципліну серед особового складу частини. Стрільці постійно мітингували, створювали різноманітні революційні комітети, що приводило до наростання анархістських настроїв серед стрілецтва. За таких умов перетворення куреня у боєздатну військову частину стало неможливим. Однак, становище докорінно змінилося з прибуттям до куреня групи колишніх полонених старшин УСС з концтабору під Царицином - А.Мельника, Р.Сушка, В.Кучабського, І.Андруха та загону, сформованого О.Думним і Є.Скалієм з полонених галичан, які працювали в копальнях на Криворіжжі 6(19).1.1918 на нараді старшин і січовому вічі було проголошено про повну підтримку стрілецтвом діяльності Української Центральної Ради та вирішено, ліквідувавши революційні комітети, при формуванні куреня прийняти за основу організаційну структуру Легіону Українських Січових Стрільців. Г.-Б. К.С.с. було перейменовано у Курінь Січових Стрільців, новим командиром Куреня став Є.Коновалець, а начальником штабу - А.Мельник. Для вирішення найважливіших воєнно-політичних питань у курені було створено дорадчий орган - Стрілецьку Раду, до складу якої увійшли Є.Коновалець, А.Мельник, Р.Дашкевич, Р.Сушко, Ф.Черник, К.Воевідка, В.Кучабський, П.Пасіка, А.Домарадський. До складу куреня входило дві піхотні сотні (ком. сотн. Р.Сушко і сотн. І.Чмола), запасна сотня ком. сотн. В.Кучабський), кулеметна сотня (сотн. Ф.Черник) та гарматна батарея (сотн. Р.Дашкевич). Особовий склад частини налічував бл. 600 бійців.

У січні-лютому 1918 К.С.с. вів кровопролитні бої проти більшовицьких військ під командуванням М. Муравйова у Лівобережній Україні, на підступах до Києва і в самій столиці. 23.1.1918 сотня Р. Сушка виступила на Полтавщину. Загін січовиків на чолі з О.Думіним зайняв позиції біля Трипілля, а решта куреня під командуванням І.Рогульського обороняла північні околиці Києва. 20-22.1(2-4.2).1918 сотня Р.Сушка спільно з Гайдамацьким Кошем Слобідської України (команд. С.Петлюра) брала участь у придушенні антиурядового виступу частини робітників заводу «Арсенал». Відділ К.С.с. забезпечував охорону уряду УНР, який в лютому 1918 був змушений залишити Київ і тимчасово виїхати на Волинь. На поч. березня 1918 курінь С.с., кіш Слобідської України і Окремий запорозький загін визволили Київ від більшовицьких військ. 10.3.1918 курінь С.с., який значно збільшив свій кількісний склад за рахунок добровольців, розгорнуто в полк С.с. До складу полку входило три піхотні курені (кожний по 4 сотні), дві скорострільні сотні (ком. Ф.Черник), сотня кінної розвідки (Ф.Борис) та гарматний дивізіон (Р.Дашкевич). Особовий склад полку налічував бл. З тис. бійців. Командир полку - Є.Коновалець.

Після приходу до влади П.Скоропадського полк С.с. 30.4.1918 був оточений у казармах німецькими військами і роззброєний. Більшість стрільців вступили до Запорозького корпусу Армії УНР, де з них сформовано курінь (ком. сотн. Р.Сушко) у складі 2-го Запорозького піхотного полку (ком. полк. П.Болбочан).

У серпні 1918 гетьман П.Скоропадський після переговорів із стрілецькою делегацією (Є.Коновалець, А.Мельник, М.Матчак, В.Кучабський) погодився на формування стрілецької частини і 23.8.1818 видав наказ про створення Окремого загону С.с. Місцем дислокації частини визначено Білу Церкву. У листопаді 1918 Окремий загін складався з піхотного куреня (ком. Р.Сушко), сотні скорострілів (Ф.Черник), гарматної батареї (Р.Дашкевич), сотні кінної розвідки (Ф.Борис), школи підстаршин (В.Чорній), коша (матеріальне забезпечення; А.Домарадський) та булавної сотні (Д.Герчанівський). Бойовий склад частини налічував 46 старшин і 816 вояків (загальний - 59 старшин і 1187 вояків).

Під час повстання проти гетьмана П. Скоропадського підрозділи С.с. відіграли вирішальну роль у розгромі гетьманських військ у Мотовилівському бою 1918. У ході боїв за Київ у листопаді-грудні 1918 Окремий загін С.с. спочатку розгорнувся в дивізію, а 3.12.- в Осадний корпус С.с, (налічував у своїх рядах бл. 20 тис.; за деякими дан. - 50 тис. чол., стрільців і старшин). До складу корпусу увійшли Чорноморська дивізія та дві Дніпровські дивізії. Зазнавши в боях з ворогом і внаслідок більшовицької агітації значних втрат, ОКСС в лютому 1919 був розформований. Боєздатність зберігала тільки дивізія С.с. (7 тис. бійців). Протягом січня-лютого 1919 ударна група С.с. під командуванням Р.Сушка вела бої з більшовицькими військами в Лівобережній Україні в р-ні Полтави, Гадяча, Гребінки і за Київ. Частину С.с. на чолі з сотн. О.Думіним направлено на Трипільщину для боротьби з повстанцями отамана Зеленого, інша - під командуванням сотн. І.Рогульського прикривала підступи до столиці з півночі. Зазнавши тяжких втрат у боях з частинами Червоної армії, більшість підрозділів С.с. у кін. лютого 1919 були відведені на реформування в р-н Проскурова і Старокостянтинова. За наказом командування Армії УНР всі січово-стрілецькі частини колишнього Осадного корпусу увійшли до складу новоствореного корпусу С.с. Комадиром частини був Є.Коновалець, начальником штабу - М.Безручко. Корпус складався з 6 піхотних полків (ком. 1 полку - І.Рогульський, згодом І.Андрух; 2 - Ю.Осипенко; 3 - С.Пищаленко; 4 - Лазарський, пізніше - А.Кметь; 5 - В.Мончинський; 6 - Т.Виборний), гарматної бригади (складалася з 6 полків, ком. Р.Сушко), кінного дивізіону (Ф.Борис), технічної сотні, автопанцирного дивізіону, технічних і обозних частин. Артилерія С.с. складалася з 6 гарматних полків, які були зведені у гарматну бригаду (2 і 6 гарматний полки перебували у складі УГА). На озброєнні куреня С.с. було чотири бронепоїзди -“Січовий”, “Стрілець”, “Запорожець”, “Помста”. Корпус С.с. у різні періоди його існування налічував: піхоти - 500 старшин і бл. 7000 бійців (березень 1919); 319 старшин, 8067 бійців (червень 1919), кінноти -15 старшин і 297 бійців (березень 1919); 15 старшин, 242 бійці (червень 1919).

У березні-квітні 1919 корпус зазнав важких втрат у боях з більшовиками за Бердичів і Шепетівку. В кін. травня 1919 частини корпусу зосередилися на лінії Шумськ - Мости -Мизоч на Волині, а протягом червня 1919 вели бої з більшовиками на напрямку Базалія - Чорний Острів. У цей період корпус С.с. перейменовано в групу С.с. і в серед. липня 1919 стрілецькі частини переформовано у дві дивізії.

Під час наступу Армії УНР і УГА на Київ підрозділи С.с. разом із II-м корпусом Галицької армії у складі Армійської групи під командуванням полк. А.Вольфа наступали у напрямку Шепетівка (зайняла 16.8.) - Новоград-Волинський (20.8.) - Коростень. Після оголошення 24.9.1919 Директорією УНР війни Добровольчій армії ген. А.Денікіна група С.с. у жовтні-листопаді 1919 вела оборонні бої у р-ні Жмеринки - Проскурова. На поч. грудня 1919 частини Армії УНР, у т. ч. С.с., були оточені більшовицькими, польськими і денікінськими військами в р-ні Острополя-Любара - Чорториї. 6.12.1919 на зібранні командирів частин групи С.с. прийнято рішення про самодемобілізацію. Частини стрільців приєдналася до підрозділів Армії УНР під командуванням М.Омеляновича-Павленка, що 6.12.1919 вирушили у Перший зимовий похід.

На згадку про доблесть С.с. під час реорганізації Армії УНР навесні-влітку 1920 6-а стрілецька дивізія отримала назву С.с.

[Догори]

[Формування - нумери] [Формування - від А до Т] [Формування - від У до Я] [Ордебатай]