Командири - від А до З

[Командири - від А до З] [Командири - К] [Командири - від Л до Р] [Командири - С] [Командири - від Т до Я]

АЛМАЗОВ (Алмазів) ОЛЕКСА (1886-1936) - генерал-хорунжий Армії УНР. В 1917 організував у Києві Гарматний дивізіон двобатарейного складу (згодом - у складі першої Запорізької дивізії), який в січні 1918 вів бої проти більшовицьких військ на підступах до Києва. Наприкінці березня 1918 у. Харкові переформував його у Запорізький кінногірський гарматний дивізіон (популярна назва “алмазівці”). В 1918-20 частина А. брала участь в бойових операціях проти більшовиків. Учасник Першого Зимового походу. З 1921 жив в еміграції у Чехословаччині та Польщі.

АНТОНОВ-ОВСІЄНКО ВОЛОДИМИР ОЛЕКСАНДРОВИЧ (9(21).3.1883-1938) - радянський військовий діяч, дипломат, народився в Чернігові. Навчався в Воронезькому кадетському корпусі (1902-04), потім у Петербурзькому юнкерському училищі. В 1903 вступив у РСДРП. У 1910 емігрував у Францію, де співпрацював з меншовиками, згодом - член більшовицької партії. В листопаді 1917 обраний членом комітету у військових і морських справах Раднаркому. Наприкінці листопада призначений командуючим військами, які вели боротьбу проти Донського військового уряду ген. Каледіна. А.-О. брав участь у розробці плану воєнних дій проти Української Народної Республіки. Цей план передбачав захоплення більшовицькими військами Харкова, Полтави, Катеринослава і їх подальший наступ на Київ. В грудні 1917 А.-О., стягнувши до Харкова значну кількість військ, 13(26).12.1917 (за ін. даними - 9(22).12.) захопив місто і перетворив його на центр маріонеткової. Наприкінці грудня 1917 об'єднав більшовицькі війська у три армійські групи під командуванням П.Єгорова, Р.Березіна та С.Кудинського. Командуючим цими військами А.-О. призначив лівого есера М.Муравйова. Під час визволення Армією Української Народної Республіки території України від більшовиків 7.3.1918 призначений за вказівкою Леніна головнокомандуючим червоногвардійськими частинами в Україні, які мали завдання стримувати наступ австро-німецько-українських військ і забезпечити вивіз з України матеріальних цінностей. Входив до складу маріонеткового більшовицького уряду в Україні - Народного Секретаріату. В січні-червні 1919 командував Українським фронтом, війська якого, складаючись в основному з російських червоногвардійців, здійснювали відкриту агресію проти України. В 1922-24 - начальник політичного управління Реввійськради. З 1924 А.-О. - на дипломатичній роботі. В 1925-33 - представник СРСР у Чехословаччині, Литві та Польщі, пізніше - нарком юстиції СРСР. Репресований і розстріляний.

АРСЕНИЧ МИКОЛА (псевдонім Михайло; 1910-23.1.1947) - український військовий діяч. Народився в Галичині. В 30-х роках був активним учасником українського націоналістичного руху, член Союзу Української Студентської Молоді в Польщі. В березні 1939 заарештований польською поліцією. На поч. другої світової війни був звільнений з ув'язнення. 31942 - в Українській Повстанській Армії, згодом - Головний Провідник Служби Безпеки УПА. Відзначився успішною боротьбою проти агентури радянських спецслужб в лавах УПА та націоналістичного підпілля. Загинув разом з дружиною у бою з відділами МДБ.

БЕЗРУЧКО МАРКО (1883-1944) - український військовий дач, ген.-хорунжий Армії УНР. Народився в сучасному м.Токмак на Херсонщині. В 1914 закінчив Академію генерального штабу в Петербурзі Учасник першої світової війни. В 1918 - начальник оперативного відділу Генерального штабу Армії Української Народної Республіки. З квітня 1919 - начальник штабу Корпусу Січових Стрільців (командир Є.Коновалець), член Стрілецької Ради. З січня 1920 - командир 6 стрілецької дивізії Січових Стрільців, яка брала участь у першому Зимовому поход. Після підписання Варшавського договору 1920 дивізії Б. і О.Удовиченка розпочали спільно з польською армією наступ на Київ під час польсько-радянської війни 1920. 7.5.1920 дивізія Б. разом з польськими частинами зайняла Київ. З серпня 1920 Б. командував Середньою групою військ Армії УНР, яка, провівши в жовтні контрнаступ проти більшовицьких військ, зайняла Поділля по лінії Шаргород-Бар-Літин. Наприкінці 1920 очолював військову місію і штаб Армії УНР у Варшаві. В 1920-24 Б. військовий міністр, віце-міністр уряду Української Народної Республіки за кордоном (в екзилі), член Вищої Військової Ради УНР. В 1931-35 - голова Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві. Автор книги “Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині”.

БІЗАНЦ АЛЬФРЕД (1890 - п. після 1945) - підполк. УГА та Армії УНР. Народився в с. Дорнфельд (тепер с. Тернополя Пустомитівського р-ну Львівської обл.) За походженням німець. В роки першої світової війни - офіцер австрійської армії. З листопада 1918 командир Львівської (Сьомої) бригади УГА, групи військ “Південь”. В березні 1919 бригада Б. визначилась в ході Вовчухівської oпepaції 1919. 7.6.1919 Львівська бригада УГА розпочала Чортківський наступ. Під час цієї операції Б. було присвоєно звання підполк. В серпні 1919 його частина успішно діяла під час наступу об'єднаних українських армій на Київ. В січні 1920 підрозділ Б. у складі частин Української Галицької Армії, внаслідок епідемії тифу і повної відсутності боєприпасів потрапив у критичне становище, був змушений перейти на службу в Червону Українську Галицьку Армію. 24.4.1920 група військ під командуванням Б. вийшла зі складу ЧУГА і, прорвавши польську лінію фронту в р-ні Михнівки, вирушила на з'єднання з частинами Армії УНР. На поч. 40-х рр. Б. - референт українських справ в Управлінні Генеральною Губернію. В 1943-44 Б. очолював Військову управу Дивізії “Галичина”. В 1945 Б. був заарештований радянськими спецслужбами і засланий. Дальша його доля невідома.

БІЛИНСЬКИЙ (БІЛІНСЬКИЙ) МИХАЙЛО (1882-17.11.1921) - капітан 3-го (за іншими даними: 1-го) рангу Українського Військового Флоту. 3 1917 належав до Української Партії Соціалістів-Самостійників. Став одним з організаторів українського морського міністерства. У травні-жовтні 1918 Б. входив до складу української делегації, яка вела переговори про умови підписання мирного договору з радянською Росією у Києві. З 26.12.1918 до 9.4.1919 - морський міністр Української Народної Республіки в урядах, які очолювали В.Чеховський і С. Остапенко. З квітня 1919 - командир першої української дивізії морської піхоти. У 1920-21 - міністр внутрішніх справ УНР. В 1920-21 Б. входив до складу Всеукраїнської Національної Ради, очолював її і був заступником голови урядової Комісії по розроби Конституції УНР. Брав участь в першому Зимовому поход Армії Української Народної Республіки. 17.11.1921 Б. під час бою з частинами Червоної Армії потрапив в оточення в р-ні Базару. Не бажаючи здаватись у полон, застрілився.

БОБРОВСЬКИЙ БОРИС (рр. н. і см. невід.) - В роки першої світової війни - генерал російської армії. В 1917 очолював Українську Військову Громаду в Двинську. Наприкінці листопада 1917 був призначений начальником Українського Генерального Військового Штабу, який очолював до березня 1918. Подальша його доля невідома.

БОЖЕНКО ВАСИЛЬ НАЗАРОВИЧ (1871 - 21.8.1919) - комбриг українських радянських військ. Народився в с.Бережинка Херсонської губернії. Брав участь у російсько-японській війні (в ранзі фельдфебеля). В 1907 засуджений на 3 роки в'язниці за революційну діяльність. В 1915-17 працював у механічних майстернях у Києві. Після Февральської революції 1917 - член Київської ради, з 1917 командував загоном Червоної гвардії, брав участь у боях з військами Української Центральної Ради та Німеччини. У 1918 брав участь в організації партизанських загонів, пізніше командував Таращанським полком (бригадою) 1 Української радянської дивізії. Брав активну участь в боях проти військ УНР. Помер від хвороби (за іншими даними, його було отруєно).

БОЖКО ЮХИМ (?-кін.1919) - повстанчій отаман, командир "Запорізької Січі", яка виникла під час антигетьмансткого повстання (пізніше - 2 дивізія Дійової армії УНР). Перейшов на бік радянських військ разом з отаманом Волохом, але після суперечки був ним вбитий.

БОЛБОЧАН (БАЛБАЧАН) ПЕТРО (1883 -24.6.1919) - полковник Армії УHP. З осені 1917 Б. командир Першого Українського республіканського полку у складі Другої сердюцької дивізії. На поч. лютого 1918 очолювана Б. частина вела запеклі бої на підступах до Києва і в самому місті проти наступаючих більшовицьких армій, В лютому 1918 був призначений командиром другого куреня Окремого Запорізького Загону. 24.2.1918 курінь Б., зайнявши Житомир, розпочав наступ на Київ, який звільнив 2.3.1918. 10.4.1918 Б. за наказом військового міністра УНР О..Жуковського очолив Кримську групу Армії УНР, яка, розвиваючи успішний наступ на півдні України, 25.4. зайняла Сімферополь, а в наступний день - Бахчисарай. З кін. квітня 1918 Б. командував Другим Запорізьким полком у складі Запорізького Корпусу, який у період Гетьманату охороняв східні кордони України. В листопаді 1918 полк під командуванням Б. одним з перших перейшов на бік Директорії Української Народної Республіки і взяв участь у повстанні проти гетьмана П.Скоропадського. У грудні 1918 Директорія УНР призначила Б. командуючим Лівобережною армійською групою яка протистояла наступу Червоної армії у Лівобережній Україні. Після відступу частин Армії Української Народної Республіки на Правобережну Україну Б. командних постів не займав. 9.6.1919 при підтримці ряду провідних членів Української Партії Соціалістів-Самостійників Б. самовільно проголосив себе командуючим Запорізького Корпусу, який розташовувався в Проскурові (тепер Хмельницький). Цей крок був розцінений Директорією УНР як спроба державного перевороту. Б. був заарештований начальником контррозвідки Армії УНР М.Чеботаревим, звинувачений у спробі встановлення диктатури Є. Петрушевича та командуючого Української Галицької Армії О.Грекова і за вироком воєнно-польового суд розстріляний біля станції Балин на Поділлі.

БОРОВЕЦЬ ТАРАС (псевдоніми Тарас Бульба, Чуб, Гонта: 93.1908 - 15.5.1981) - Народився на Волині. Деякий час працював каменярем. В роки польської окупації Західної України проводив пропагандистську роботу на Поліссі. У 1930 заснував організацію Українське Національне Виродження. Декілька раз заарештовувався польськими спецслужбами, в 1934-35 був в'язнем Берези Картузької В 1939-41 під час більшовицької окупації продовжував роботу по організації націоналістичного підпілля на Поліссі і Волині. На поч. німецько-радянської війни 1941-45 Б. сформував і очолив партизанські виділи Поліської Січі в м.Олевську. В лютому 1942 повстанські загони на чолі Б. діяли в Костопільському та ін. р-нах. В березні-квітні 1943 вів переговори з штабом УПА-Північ, однак пропозицію про входження його виділів в єдиний повстанський рух Б. вихилив. В липні 1943 Б. перейменував очолювані ним загони в Українську Народно-Революційну Армію і створив спільно з І.Мітрингою Українську Національно-Демократичну Партію. 18-19.8.1943 УНРА була роззброєна частинами Української Повстанської Армії. Наприкінці листопада 1943 (за деякими даними -1.12.1943) заарештований гестапо у Варшаві і ув'язнений у концтаборі Заксенхаузен. Звільнений у вересні 1944.31948 жив в емігрант у Канаді. Видавав журнал “Меч і Воля”, створив Українську Національну Гвардію. Помер у Торонто. Автор спогадів “Армія без держави”.

БУКШОВАНИЙ ОСИП (1888, за ін. даними -1.6.1890 - п. після 1933) - отаман УСС. Народився в с. Жаб'є (тепер Івано-Франківська обл.). Вчився в Коломийський гімназії, після її закінчення - студент Львівського політехнічного ін-ту. З поч. першої світової війни очолив сотню Легіону Українських Січових Стрільців у складі куреня отамана Г.Коссака. У травні 1915 був поранений в р-ні Лісович і потрапив у російський полон. Будучи засланим в Сибір, втік через Туркестан у Персію. У горах Б. очолив загін курдів, які воювали проти урядових військ за створення Курдської держави. Згодом Б. перебрався до Туреччини. Відзначений за хоробрість німецькими і турецькими бойовими нагородами. Наприкінці 1916 повернувся в полк УСС і знову очолив стрілецьку сотню. Восени 1917 Б. був обраний старшинами командиром Легіону УСС. Під час українсько-польської війни 1918-19 з січня 1919 Б. командував Першою бригадою УСС у складі УГА. Брав участь у розробці плану Чортківського наступу 1919. З лютого 1920 перебував в Червоній Українській Галицькій Армії. Після переходу ЧУГА в квітні 1920 на бік Армії УНР залишився на службі в Червоній армії. В 1933 Б. разом з іншими галичанами, які співпрацювали з більшовиками, був заарештований і засланий на Соловецькі острови. Подальша його доля невідома.

ВАРИВОДА АНТІН (10.1.1869-12.3.1936) - полк. Української Галицької Армії, Народився в Сереті на Буковині. 16.3. - 30.9.1916 - комендант Легіону Українських Січових Стрільців. Учасник українсько-польської війни 1918-79. В серпні 1920 В. був призначений командиром табору для полонених галичан у м.Ліберці (Чехословаччина). Помер у Відні.

ВІТОВСЬКИЙ ДМИТРО (8.11.1887-4.8.1919) - полковник УГА. Народився в с.Медуха недалеко Галича (тепер Івано-Франківська обл.). Після закінчення гімназії у Станіславі (тепер Івано-Франківськ), вступив на юридичний факультет Львівського ун-ту. Ще під час навчання у гімназії брав активну участь у роботі таємного гуртка, а в студентські роки вступив до Української Радикальної Партії. В листопаді 1908 підготував втечу з станіславської тюрми М.СІчинського, який в 1908 вбив австрійського намісника Галичини А.Потоцького. В. був одним з організаторів т-ва “Січ” та читалень “Просвіти” на Покутті, активним учасником масових антиурядових виступів українського студентства у Львові. В 1910 за участь у боротьбі за український ун-тет заарештований, виключений з ун-ту і ув'язнений. Після звільнення завершував навчання у Краківському ун-ті. На поч. першої світової війни вступив до Легіону Українських Січових Стрільців. В 1914-15 В. командував сотнею, пізніше куренем Українських Січових Стрільців під час кровопролитних боїв проти російських військ у Карпатах, на Маківці, над Стрипою. Влітку 1915 очолював військову комендатуру Галича. Намагаючись пропагувати ідеї українського стрілецтва серед населення Галичини, став засновником друкованого органу УСС журналу “Шляхи”, який виходив у 1915-18 у Львові. В 1916-17 В. як комісар УСС у Ковелі займався організацією українського шкільництва на Волині, де його стараннями було відкрито 17 народних шкіл. В період Української Держави - комендант Жмеринки, де послідовно проводив організаційну діяльність по створенню українських державних органів влади. 29.10.1918 (за іншими даними-30.10) очолив Український Військовий Генеральний Комісаріат, який під його керівництвом організував і провів переможне Листопадове повстання 1918 у Львові і передав всю повноту влади у Галичині Українській Національній Раді ЗУНР-ЗОУНР. 09.11.1918 призначений державним секретарем військових справ ЗУНР, В. активно взявся за розбудову збройних сил молодої української держави - Галицької Армії. З березня 1919 (за ін. даними -з травня) В. входив до складу делегації УНР, яка брала участь у Паризькій мирній конференції 1919-20 і намагалась переконати Найвищу раду країн Антанти вжити заходів для припинення агресії Польщі проти української держави. Загинув у авіакатастрофі під Ратибором (Сілезія). Похований у Берліні на кладовищі Гугенотів.

ВІТОШИНСЬКИЙ-ДОБРОВОЛЯ ЙОСИФ-МИХАЙЛО (1857-9.12.1931) - генерал-майор УГА. В роки першої світової війни - генерал-майор австрійської армії. Командував 130 бригадою в корпусі П.Гофмана, до складу якої входив Легіон Українських Січових Стрільців. З листопада 1918 до весни 1920 командував військовими з'єднаннями Української Галицької Армії під час українсько-польської війни 1918-19 та в період воєнних дій галичан проти більшовиків і денікінців у Наддніпрянській Україні. З 1920 перебував в еміграції.

ВОЛОХ ОМЕЛЯН (1885 - р. см. невід.) - отаман Армії УНР. В 1917 В. очолював другий український полк Армії Української Народної Республіки, пізніше - сотник Гайдамацького Коша Слобідської України. З березня 1918 В. командував Гайдамацьким полком, На поч. 1919 призначений командиром Запорізького Корпусу Армії УНР, а з червня - Гайдамацькою бригадою. 1.12.1919 в м.Любарі (тепер Житомирська обл.) зробив невдалу спробу підняти військовий заколот проти Директор її УНР. Після придушення виступу, В., захопивши державну скарбницю (190 тис. золотих франків, 39 тис. золотих рублів та ін.), перейшов на сторону більшовиків. Дальша його доля невідома.

ВОЛОШИН РОСТИСЛАВ (псевдонім Павленко, Березюк; 1911-1944) - Член Організації Українських Націоналістів. Був одним з організаторів ОУН на Волині. В 1933-34 очолював Союз Українських Студентських Організацій у Польщі. З липня 1934 - в'язень польського концтабору Береза Картузька. Після звільнення влітку 1935 В. ідеологічний референт Крайової Екзекутиви ОУН на Пвн.-Зах. Українських Землях. Неодноразово заарештовувався польською, радянською і німецькою окупаційними владами. В 1941-43 В. очолював політико-виховний відділ Крайового Військового Штабу Української Повстанської Армії, з весни 1943 очолив запілля (тил) УПА. В 1943 головував на першій конференції Антибільшовицького Блоку Народів. 11-15.7.1944 - голова Великого Збору Української Головної Визвольної Ради. Загинув у бою з радянськими частинами в серпні 1944 біля с. Гаї Вижні на Дрогобиччині.

ВОЛЬФ АРНОЛЬД (1877-1924) - генерал-четар УГА. За походженням австрієць. Під час першої світової війни - підполковник австрійської армії. В листопаді 1918 перейшов на службу в Галицьку Армію. Під час українсько-польської війни 1918-19 В. очолював Бережанську (третю) бригаду УГА, яка визначалась у боях за Бережани (20-21.6.1919). В серпні 1919 в ході спільного наступу УГА і Армії Української народної Республіки на Київ В. було призначено командуючим Другого Корпусу УГА. В вересні 1919 корпус В. вів успішні бої проти денікінських військ в районі Липівця, Немирова, Гайсина, Брацлава. З середини 1920 В.А. перебував у таборі для військовополонених - Ліберці (Чехословаччина). У червні 1921 призначений комендантом табору в м. Юзефів, де і помер.

ГАБСБУРГ ВІЛЬГЕЛЬМ (ВИШИВАНИЙ ВАСИЛЬ) (1895-після 1950, можливо, 1951) - австрійський ерцгерцог, полковник Легіону Українських Січових Стрільців. Онук австрійського імператора Франца-Йосифа. Народився в сім'ї престолонаслідника Карла-Стефана. З 12 років жив у с.Живець у Західній Галичині, де вперше познайомився з побутом і звичаями українців. Навчався у воєнній академії у Віннер Нойштадті. Самостійно вивчив українську мову. Учасник першої світової війни. 31915 - лейтенант піхотного полку, в якому служили українці з Золочівщини. Згодом очолив армійську групу у корпусі ген. П.Гофмана, до складу якого входив Легіон УСС. У квітні 1918 під час боїв у р-ні Жмеринки Г. призначено командиром Легіону УСС. В 1919-20 - співробітник Міністерства військових справ Української Народної Республіки, радник з військових питань Головного Отамана С.Петлюри. В 1921 повернувся в Австрію. Жив у Відні. 26.8.1947 був заарештований радянськими спецслужбами у Відні і таємно вивезений в СРСР. Перебував у радянських концтаборах, де і загинув. Автор збірки поезій українською мовою “Минають дні” (1921).

ГАЛКИН ОЛЕКСІЙ (1866-1940,) - ген.-полк. Армії УНР. У 1918 - начальник Генерального Штабу Армії УНР. У 1920-21 - військовий міністр Української Народної Республіки. У 1923-40 жив у Західній Україні. Заарештований органами НКВС Загинув у в'язниці.

ГАСИН ОЛЕКСА (Олександр Іванович; псевд. “Лицар”; 1907-31.1.1949) - полковник Української Повстанської Армії. Народився в с.Конюхові недалеко м. Стрия на Львівщині. Закінчив Стрийську гімназію, навчався у Львівському політехнічному ін-ті. Ще навчаючись у гімназії став одним з лідерів “Організації Вищих Класів Українських Гімназій”. Закінчив польську школу підхорунжих. Член Української Військової Організації та Організації Українських Націоналістів, один з організаторів націоналістичного руху на Стрийщині. В 1933-34 брав участь у технічному забезпеченні видання “Бюлетня Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ”. Неодноразово заарештовувався польською поліцією. В 1934 - в’язень концтабору у Березі Картузькій. Після звільнення - військовий референт Крайової Екзекутиви ОУН. У вересні 1938 Г., внаслідок постійного переслідування польськими спецслужбами, змушений виїхати за кордон. Працюючи у військовій референтурі Проводу ОУН. був одним з найближчих співробітників Є. Коновальця. В 1940 був обраний членом Проводу ОУН (С. Бандери), а з 1941 - керівником організаційно-мобілізаційного відділу ГВШ ОУН. В 1941 заарештований гестапо і засуджений до страти. 9.4.1943 звільнений підрозділом УПА під час нападу на в'язницю. В 1943 став одним з керівників партизанської боротьби проти гітлерівців у Карпатах, яку вели відділи Української Народної Самооборони. З 1944 Г. зайняв пост командира групи військ “УПА-Захід”. В 1940 - 41 і 1947-49 - член Проводу ОУН (С.Бандери). В січні 1946 Г. був призначений, начальником (шефом) Штабу УПА. Розробив і реалізував план боротьби УПА в нових умовах. Загинув у перестрілці з співробітниками МДБ СРСР 31.1.1949 у Львові. Співавтор з Є.Коновальцем “Військового підручника”.

ГОРУК СЕМЕН (СЕНЬ) (13.9.1873; за ін. даними -12.9. 1875-1920) - журналіст, отаман Легіону Українських Січових Стрільців і Української Галицької Армії. Народився в м.Снятині (тепер Івано-Франківська обл.). Навчався у Коломийській гімназії, згодом -львівському ун-ті. В довоєнний період був активним членом “Молодої України” та Християнсько-Суспільної Партії, редагував часопис “Руслан”. Став одним з організаторів товариства “Сокіл” в Галичині. В роки першої світової війни - командир сотні, з листопада 1914 - куреня Легіону Українських Січових Стрільців. Стрілецькі військові підрозділи під командуванням Г. визначалися в боях на Маківці над Стрипою і на Лисоні. Поранений під Потуторами. В листопаді 1918 входив до складу Українського Генерального Військового Комісаріату, який очолив підготовку і проведення Листопадового повстання 1918 у Львові. З 5.11. до 10.12. 1918 Г - начальник штабу Начальної Команди УГА. Брав участь в українсько-польській війні 1918-19 і українсько-більшовицькій війні 1917-21. Заарештований більшовиками в квітні 1920 в Києві. З весни 1920 Г. перебував у більшовицькому полоні у концтаборі Кожухов недалеко від Москви. В червні 1920 Г. разом з іншими галичанами був перевезений у табір особливого призначення на Соловецьких островах, де і загинув.

ГОФМАН КАРЛ (р.н. невід.- квітень 1920) - отаман (майор) Української Галицької Армії. За національністю австрієць. В роки першої світової війни - офіцер австрійської армії. З листопада 1918 командував армійською групою “Рудки” (група Гофмана), яка визначилася в боях з польською армією за Львів. В лютому 1918 галицькі частини під командуванням Г., прорвавши оборону противника і розвиваючи наступ, зайняли населені пункти Поріччя, Долиняни, Вовчухи, Милятин, Бар та Довгомостиська, чим в значній мірі спричинилися до успішного завершення першого етапу Вовчухівської операції 1919. В червні 1919 очолив новосформовану Самарську (восьму) бригаду УГА. Розстріляний більшовиками у квітні 1920 в Одесі.

ГРАБЕЦЬ ОМЕЛЯН (псевд.Батько; 1909-10.6.1944) - полковник Української Повстанської Армії. Народився в Чесанові на галицько-холмському прикордонні. В 1938-39 - організаторі технічний виконавець відомих демонстрацій українського населення, спрямованих проти польського окупаційного режиму. В 1939 заарештований польською поліцією. У вересні 1939 був звільнений з ув'язнення і повернувся на Холмщину. В 1939-41 - керівник підпільного зв'язку Проводу ОУН з осередками організації на українських землях. З 1941 Г. - член Головного Військового Штабу ОУН, Провідник Генеральної Округи ОУН на східноукраїнських Землях. Влітку 1943 призначений командиром групи військ “УПА-Південь”. Загинув у бою з регулярними частинами Радянської армії на Вінниччині.

ГРЕКОВ (ГРЕКІВ) ОЛЕКСАНДР (Михайло-?) (1875-1958) - ген.-хорунжий Армії УНР. Родом з Чернігівщини. В роки першої світової війни - ген. російської армії. В листопаді 1917 призначений командиром 2 Сердюцької дивізії, сформованої за наказом коменданта Київської воєнної округи полк. В.Павленка. З грудня 1918 командуючий Південної Групи військ Армії Української Народної Республіки. Наприкінці 1918 на поч. 1919 - міністр військових справ УНР. У складі української делегації вів переговори в Одесі з представниками Антанти про надання Директори УНР воєнної допомоги у боротьбі проти більшовиків. 9.6. 1918 Є.Петрушевич призначив Г. командуючим Галицькою Армією. Підготував і провів Чортківський наступ 1919. В еміграції жив у Австрії. В 1945 заарештований радянськими спецслужбами у Відні і засланий у концтабір. В 1956 звільнений з ув'язнення.

ГРИГОРІЇВ (ГРИГОР'ЄВ) МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ (1888-27.7.1919) - полк. Армії УНР, повстанський отаман. Народився в с.Верблюжці на Херсонщині. До першої світової війни служив у державних установах. В 1914 мобілізований у російську армію. Воював у чині штабс-капітана, за участь у боях відзначений Георгієвським хрестом. В 1917 Г. взяв активну участь в українізації військових частин російської армії. У 1918 служив у Збройних Силах Української Держави. З II пол. 1918 за дорученням С.Петлюри готував повстання проти гетьмана П.Скоропадського на півдні України. В листопаді 1918 об'єднавши під своїм командуванням численні повстанські загони, передав їх у розпорядження Директорії УНР. Ведучи боротьбу проти білогвардійських військ повстанська армія (бл. 20 тис. чол.) під командуванням Г. в грудні 1918 зайняла Миколаїв і продовжила наступ у напрямі на Херсон. Після відступу Директорії УНР з Києва, Г. 18.2.1919 розпочав у Харкові переговори з більшовицьким урядом України. Наприкінці лютого очолив Задніпровську стрілецьку бригаду, з квітня - дивізію. Провів операцію по звільненню півдня України від військ Антанти, здобувши на 10.3. 1919 Херсон, а 15.3.1919 Одесу. Побачивши грабіжницьку політику більшовиків в Україні, яка супроводжувалася кривавими репресіями проти українського селянства, Г. вирішив підняти антибільшовицьке повстання. 8.5.1919 він звернувся з універсалом “До українського народу”, в якому закликав до боротьби проти російських продзагонів і комісарів, та створення Рад без більшовиків. 9.5.1919 повстанська армія розпочала наступ з р-ну Знам'янки-Олександрії-Куцівки на Катеринослав і Єлисаветград. 10.5. загони повстанців здобули Черкаси. 11.5. -Золотоношу, 12.5. - Кременчук. Г. розраховував швидким маршем пройти Лівобережну Україну і оволодіти Харковом. Проте дальшим успіхам Г. перешкодили амбіції деяких керівників повстанських загонів, що не дозволило йому об'єднати всі антибільшовицькі сили. В кін. травня проти повстанців було кинуто добірні більшовицькі військові частини під командуванням К.Ворошилова і О.Пархоменка, які зупинили наступ. Після ряду кровопролитних боїв на Полтавщині Г. зі своїми військами змушений був відійти на Херсонщину. Влітку 1919 війська Г. об'єднались з загонами Н.Махна. Г. був обраний командиром об'єднаної армії, а Н.Махно - головою реввійськради. 27.7.1919 під час конфлікту з отаманом Махном у с.Сентовому на Харківщині Г. загинув. Деякі загони військ Г. приєднались до повстанців Н.Махна, а більшість під ударами більшовиків і денікінців розсіялась.

ГРИЦАЙ ДМИТРО (псевд. Перебийніс; 1907-1945) - генерал-хорунжий Української Повстанської Армії. Народився в с.Дорожів Самбірського повіту на Львівщині (тепер село Самбірського р-ну Львівської обл.). Середню освіту здобув у Дрогобицькій гімназії. Ще навчаючись у гімназії, брав участь у діяльності Організації Вищих Класів Українських Гімназій, а згодом став членом Української Військової Організації. В 1928 вступив на фізико-математичний факультет до Львівського ун-ту. Не закінчивши навчання, був мобілізований. Служив у польській армії, з відзнакою закінчив офіцерську школу. В цей період свого життя став членом Організації Українських Націоналістів. З 1933 керівник Військової Референтури Крайової Екзекутиви ОУН. В 1934 заарештований польською поліцією і протягом двох років був ув'язнений у концтаборі Береза Картузька. Після звільнення з концтабору Г. продовжив навчання в ун-ті. В 1939 був знову ув'язнений у Березі Картузькій. Звільнений у вересні 1939 після розвалу польської держави. В 1940-41 - член Революційного Проводу ОУН і учасник другого Великого Збору ОУН. В 1941-43 Г. брав активну участь у партизанській боротьбі проти гітлерівців. Восени 1941 очолив Крайовий Військовий Штаб ОУН, який займався викриттям тактичних планів німецького командування, створенням складів зі зброєю і боєприпасами, підготовкою офіцерських кадрів для майбутньої української армії. Весною 1943 -заарештований гестапо. Звільнений з ув'язнення під час нападу на тюрму відділу Української Повстанської Армії. Очолив Головний Військовий Штаб УПА. З січня 1945 призначено на пост Шефа Штабу УПА. 1.11.1945 Г. було присвоєно звання генерала. Восени 1945 разом з членом Проводу ОУН Маївським Тарасом, виконуючи завдання Української Головної Визвольної Ради, потрапив у засідку чеської поліції при переході через чесько-німецький кордон. Був захоплений в полон і після тортур страчений в тюрмі у Празі.

ГУЛИЙ-ГУЛЕНКО АНДРІЙ (1886-р. см. невід.) - генерал-хорунжий Армії УНР. На поч. 1919 вів бої з загонами Н.Махна за Катеринослав (тепер м.Дніпропетровськ) в 1919-20. Командував Запорізькою дивізією під час першого Зимового походу Армії УНР. В листопаді 1921 очолював Бессарабську групу Армії УНР, яка діяла спільно з Волинською групою Ю.Тютюнника під час другого Зимового походу Армії УНР. Попав у більшовицький полон. Дальша доля невідома.

ДАНЧЕНКО ОЛЕКСАНДР (1887-р.см. невід.) - отаман Армії Української Народної Республіки. В листопаді 1917 призначений начальником організаційного відділу Українського Генерального Військового Штабу. В 1919 очолював Запорізьку дивізію і деякий час Запорізький Корпус. В грудні 1919 Д. разом з отаманами Ю.Божком, О.Волохом під впливом ідеології боротьбистів відмовився виконувати накази Директорії УНР і підтримав спробу державного перевороту. Після придушення заколоту перейшов на бік більшовиків. Подальша його доля невідома.

ДАШКЕВИЧ РОМАН (6.12.1892-11.1.1975) - генерал-хорунжий Армії УНР. Народився в с.Тустановичах на Дрогобиччині (тепер Львівська обл.) у родині священика. Навчався у Перемишльській гімназії. В 1911-14 - студент юридичного ф-ту Львівського ун-ту. В студентські роки брав активну участь в українському національно-визвольному русі в Галичині, був членом управи Української Академічної Громади й Українського Студентського Союзу, головою Просвітньої комісії і Просвітнього гуртка у Львові, які займалися культурно-освітньою роботою серед українського населення. Один з ініціаторів і організаторів січово-стрілецького руху в Галичині. З весни 1913 - кошовий повітової “Січі” у Львові і т-ва Українських Січових Стрільців. На поч. 1-ої світової війни мобілізований до австрійської армії і тому не мав змоги вступити до Легіону Українських Січових Стрільців. У 1915 Д., будучи старшиною артилерії австрійської армії, потрапив у російський полон і був інтернований на Забайкаллі. Після Лютневої революції 1917 в Росії Д. навесні втік з табору військовополонених і пробрався у Київ. Працюючи з осені 1917 у Галицько-Буковинському Комітеті спільно з Є.Коновальцем, І.Чмолою, Г.Лисенком, Ф.Черником, та ін. розгорнув активну діяльність по створенню Галицько-Буковинського Куреня Січових Стрільців. 18-19.11.1917 Д. відібравши у Дарницькому таборі військовополонених 22 добровольця, поклав початок формуванню стрілецької частини. В сінні 1918 Д. був обраний до складу Стрілецької Ради і призначений командиром гарматної батареї Куреня Січових Стрільців. В січні-лютому 1918 батарея Д. брала участь в запеклих боях з червоногвардійськими частинами, які рвалися до Києва, а в березні 1918 - у визволенні міста з-під більшовицької окупації. Після встановлення в Україні влади гетьмана П.Скоропадського і роззброєння німецьким командуванням Куреня, Д. очолював 4-ту батарею Запорізького Корпусу, який займав позиції на схід від Олександрівська (тепер Запоріжжя). З вересня 1918 знову командував новосформованою батареєю Січових Стрільців. Ця артилерійська частина під командуванням Д. відіграла вирішальну роль у перемозі республіканських військ у Мотовилівському бою 1918. В січні-грудні 1919 - командир гарматної бригади СС, яка брала участь у всіх бойових операціях Армії УНР цього періоду. Після завершення українських національно-визвольних змагань 1917-21 повернувся до Львова. Закінчивши навчання у Львівському ун-ті, здобув ступінь доктора права. В 1920 одружився з О.Степанів (яка сама воювала в лавах УСС). У 20-30-х роках займався адвокатською практикою. В 1921-22 відновив діяльність спортивно-протипожежних т- в “Січей” у Львові. Заборона польською владою діяльності цих організацій в 1924 змусила Д. шукати нові організаційні форми патріотичного виховання молоді. В 1925 Д. організовує т-ва “Луг”, які нараховували в 30-х роках у Галичині понад сто осередків і бл. 50 тис. членів. В 1922-33 редагував журнал “Січові вісті”, а в 1933-39 -“Вісті з Лугу”. Під час другої світової війни з 1943 жив у Куфштайні (Австрія). В післявоєнний час викладав історію України у школі, яка розміщувалася в таборі для біженців. Автор книги “Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота” (Нью-Йорк, 1965), численних історичних довідок, споминів.

ДАШКЕВИЧ-ГОРБАЦЬКИЙ (ДАШКЕВИЧ-ХОРБАЦЬКИЙ) ВОЛОДИСЛАВ - генерал-майор Російської Армії, генеральний хорунжий (?) Війська Української держави. Походить із старого українського шляхетського роду. Був викладачем тактики у Пажеському Корпусі. Під час ПСВ командував полком, пізніше 24 піхотною дивізією. У квітні 1918 - активний учасник та фактичний керівник гетьманського перевороту, до липня 1918 був Нач. особистого штабу Гетьмана. Із жовтня 1918 - керівник місії Укр. Держави в Румунії. Пізніше в еміграції.

ДЕЛЬВІГ СЕРГІЙ (1866-1944) - генерал-полковник Армії УНР. Учасник першої світової війни. В листопаді 1917 був призначений начальником інспекторату артилерії Українського Генерального Військового Штабу. На поч. 1918 - начальник артилерії Гайдамацького Коша Слобідської України.3 1919 - інспектор артилерії Армії Української Народної Республіки. В червні 1919 очолював делегацію Української Народної Республіки на переговорах про перемир'я з Польщею під час Чортківського наступу 1919 Української Галицької Армії, яке було укладено 16.6.1919. Договір про перемир'я встановлював демаркаційну лінію між Українською Галицькою Армією і польськими військами по т.зв. Дельвіга лінії. Проте Диктатор ЗО УНР Є.Петрушевич не визнав умов перемир'я, і наступ галицьких частин продовжувався. В 1919-21 Д. - голова української військової місії у Румунії. Після 1921 жив в еміграції.

ДЕРЕЩУК (ДЕРЕЩЕНКО) ПЕТРО (1884 -р.см.невід.) - український військовий діяч. В 1919 - інспектор Запорізького Корпусу. В 1920 очолив антибільшовицьке повстання на Уманщині. Загін Д. в 1921 був розбитий. В 1923 Д. засуджений на судовому процесі в Умані на 10 років ув'язнення. В 1929 достроково звільнений, але незабаром знову заарештований. Подальша доля невідома.

ДОЛЄЖАЛЬ КАРЛ (АНТІН-?) (1883-1924) - підполковник Генерального Штабу Української Галицької Армії. За походженням чех. На поч. 1919 Д. очолював штаб Третього корпусу УГА. З червня 1919 - директор Військової Канцелярії Диктатора ЗОУНР-ЗУНР. В серпні 1919 під час спільного походу Армії УНР і УГА на Київ і Одесу Д. був призначений начальником оперативного відділу Штабу Головного Отамана. Пізніше служив у чехословацькій армії.

ДОЛУД АНДРІЙ (1893-р.см. невід.) - полковник Армії УНР. В 1917-18 - член Української Центральної Ради. 13.11.1918 на чолі козацького загону ім.І.Гонти, сформованого з наддніпрянських українців, прибув на допомогу галицьким військам у Львів. Брав участь в українсько-польській війні 1918-19. З кін.1918. командував Янівською (другою) бригадою УГА, яка відзначилась у боях з польськими частинами на підступах до Львова, в ході Вовчухівської операції 1919 та Чортківського наступу 1919. З грудня 1919 до травня 1920 - начальник штабу Армії УНР під час першого Зимового походу. Під час польсько-радянської війни 1920 командував Херсонською дивізією. Після завершення українських національно-визвольних змагань 1917-21 емігрував у Бразилію. Подальша його доля невідома.

ДУДИНСЬКИЙ РОМАН (183.1880 -14.7.1920) - сотник Легіону Українських Січових Стрільців, отаман (майор) Української Галицької Армії. Народився в с. Луб'яках Збаразького р-ну Тернопільського воєводства (тепер Тернопільська обл.). Після закінчення гімназії навчався у Львівському політехнічному ін-ті. В 1914-17 командував сотнею легіону УСС. В 1914-16 сотня Д. відзначилась під час боїв у районі Синьовидного і Маківки у Карпатах та над р.Стрипою. В 1919 командував Коломийською (другою) бригадою УГА. Потрапив у більшовицький полон. Перебував у таборі Кожухов під Москвою, де і загинув.

ДУМІН (ДУМИН) ОСИП (1893 - 1945) - письменник (літературний псевдонім Антін Крезуб), сотник Січових Стрільців. Народився в Галичині. У роки першої світової війни служив у австрійській армії. В одному з боїв Д. потрапив у російський полон. Працював у копальнях на Криворіжжі. Підпільно Д. разом з Є.Скалієм організував загін з полонених галичан, який 14.1.1918 прибув до Києва і увійшов до складу Куреня Січових Стрільців. В 1918-19 Д.- командир сотні, куреня, полку, а згодом і армійської групи СС. В 1920-21 - командир партизанського загону на Трипільщині. Після поразки українських національно-визвольних змагань 1917-21 перебував в еміграції. В 1921-25 - член Української Військової Організації, очолював відділ розвідки Начальної команди УВО. 31945 доля Д. невідома. Автор історичних праць: “Нарис історії україно-польської війни 1918-19”, “Історія легіону УСС”, “Партизани”, співавтор “Історії українського війська” (1938).

ЕРЛЕ АЛЬФОНС (1888 - р. см. невід.) - український і австрійський військовий діяч, отаман (майор) Української Галицької Армії. Німець за походженням. Під час першої світової війни - офіцер австрійської армії. В листопаді 1918 перейшов на службу в УГА. В кін. 1918 Е. начальник штабу Начальної Команди УГА, згодом - начальник штабу Першого Корпусу УГА. В листопаді 1919 входив до складу української делегації, яка вела переговори у Жмеринці з представниками Добровольчої армії ген. А.Денікіна. В лютому-квітні1920 Е. змушений служити в Червоній Українській Галицькій Армії. В кін. квітня 1920 разом з Ю.Головінським і О.Луцьким став ініціатором переходу ЧУГА на сторону Армії Української Народної Республіки. Восени 1920 Е. разом з іншими старшинами УГА був інтернований у польському таборі в Тухолі (недалеко Гданська). Через деякий час втік з табору. Жив у Австрії. Дальша його доля невідома.

ЄФРЕМОВ СЕРГІЙ (1893 - р. см. невід.) - підполк. Армії УНР. З 1917 очолював Українську Військову Раду Катеринославщини, делегат всеукраїнських військових з'їздів 1917. В 1918 командував гайдамацьким полком в боях проти більшовиків на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська обл.). 3 1921 перебував на Закарпатті. В березні 1939 був призначений головнокомандуючим збройними силами Карпатської України - Карпатською Січчю. Під час еміграції жив у США.

ЖУКОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР (1884-1925) - полк. Армії УНР. Ж. належав до Української Партії Соціалістів-Революціонерів. В 1917-18 - член Української Центральної Ради. В червні 1917 обраний до складу Українського Генерального Військового Комітету, де виконував функції представника при генеральному штабі в Петербурзі. В січні 1918 призначений товаришем міністра військових справ і праці М.Порша, з лютого 1918 - військовий міністр (кабінет В.Голубовича) Української Народної Республіки. На поч. 1919 - командир Окремого кордонного корпусу і начальник залоги Кам'янця-Подільського.

ЗАГРОДСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР (1889 - р.см. невід.) - генерал-поручник Армії УНР. В лютому-березні 1918 - командир піхотного куреня Запорізького загону. Наприкінці березня 1918 призначений комендантом Запорізького ім. гетьмана П. Дорошенка піхотного полку. З листопада 1918 З. очолював Запорізьку дивізію у складі Запорізького Корпусу, з травня 1919 - командир 6 дивізії Запорізької Групи Армії УНР. В грудні 1919 - травні 1920 командував Волинською Групою Армії УНР під час першого Зимового походу. У травні-листопаді 1920 - командир Волинської дивізії під час радянсько-польської війни 1920. В 1920 З. протягом деякого часу виконував обов'язки заступника командуючого Армії Української Народної Республіки ген. М.Омеляновича-Павпенка. В еміграції жив у Польщі, з 1949 - у США.

ЗЕЛЕНСЬКИЙ (ЗЕЛІНСЬКИЙ) ВІКТОР (1867-1940) - ген.-полк. Армії УНР. В березні 1918 у містечку Голобів на Волині сформував, а згодом і командував Синьожупанною дивізією. Очолював українську військову місію у Варшаві. В еміграції жив поблизу Данцига (тепер Гданськ, Польща) де і помер. Автор споминів “Синєжупанники”.

[Командири - від А до З] [Командири - К] [Командири - від Л до Р] [Командири - С] [Командири - від Т до Я]