Командири - К

[Командири - від А до З] [Командири - К] [Командири - від Л до Р] [Командири - С] [Командири - від Т до Я]

КАНУКОВ ДЖАМБУЛАТ (1875-1919) - полковник авіації Української Галицької Армії. За походженням татарин. З грудня 1918 воював разом з сином (син загинув в одному з боїв) у складі Летунського полку УГА. Командував Другою летунською сотнею, яка базувалася у Красному (поблизу Львова), а після загибелі командира полку полк. Б. Губера очолив авіаційну частину. Загинув у повітряному бою в р-ні Озерної на Тернопільщині.

КАПКАН ЮРІЙ (н. 1875 - р. см. невід.) - полковник Армії УНР. Під час Першої світової війни 1914-18 - підполковник російської армії. У травні 1917 перейшов на службу до українських військових частин, а через деякий час призначений командиром Першого Українського козачого полку ім. гетьмана Б. Хмельницького (популярна назва - богданівці). У травні 1917 став делегатом Першого Всеукраїнського військового з'їзду, на якому був обраний до складу Українського Генерального Військового Комітету. 5-6(18-19).7.1917 командував військовими підрозділами, що брали участь у ліквідації Полуботківців виступу 1917. У кін. жовтня 1917 К. очолив перший Український полк охорони революції, сформований з делегатів Третього Всеукраїнського військового з'їзду. Полк 29-31.10(10-13.11),1917 розбив військові загони штабу Київського військового округу, що підтримував повалений Тимчасовий Уряд, і придушив заколот більшовиків у місті. З кін. листопада 1917 К. командував І Сердюцькою дивізією, а в грудні 1917 - військами на українському фронті. У 1918-19 - інспектор піхоти Армії Української Народної Республіки. Подальша доля невідома.

КАПУСТЯНСЬКИЙ МИКОЛА (1.2.1879 -19.2.1969) - генерал-хорунжий Армії УНР. Народився у Чумаках Катеринославської губернії. Брав участь в російсько-японській війні 1904-05. У 1912 закінчив Академію Генштабу в Петербурзі. Під час Першої світової війни був полковником Генерального штабу російської армії та начальником штабу дивізії. Влітку 1917 К. став одним з ініціаторів формування українських військових частин у російській армії. В серпні 1917 К. призначений начальником штабу першої дивізії Першого Українського Корпусу під командуванням П. Скоропадського. У січні 1918 - начальник штабу Північно-Західного фронту, де йшли запеклі бої в більшовиками. За Директорії УНР виконував обов'язки Головнокомандуючого з військових операцій, а згодом генерал-квартирмейстра штабу Армії УНР. У серпні 1919 під час спільного походу Армії Української Народної Республіки та Української Галицької Армії на Київ і Одесу очолював оперативні відділи об'єднаних армій. Після завершення визвольних змагань 1917-1921 К. був інтернований у польському таборі Ланцуг. Згодом жив у Польщі, з 1923 - у Парижі. Брав активну участь у житті української громади у Франції, де в 1932 організував громадсько-культурну організацію - Український Народний (пізніше - Національний) Союз, в 1932-38 - голова УНС. К. був одним з засновників і провідних членів Організації Українських Націоналістів. У січні-лютому 1929 став учасником Першого Конгресу Українських Націоналістів, на якому обраний заступником голови Президії Конгресу. Увійшов до складу Проводу Українських Націоналістів, а згодом призначений військовим референтом ПУНу (з 1933 - співкерівник референтури разом з ген. В. Курмановичем). У 1930-х рр. керував перевишколом колишніх старшин Армії УНР і УГА у станиці ОУН неподалік Данцига (тепер м, Гданськ, Польща), з 1930 видавав у Франції журнал “Військові Знання”. В серпні 1939 учасник II Великого збору ОУН у Римі. З лютого 1940 після розколу в організації належав до ОУН (М). Протягом Другої світової війни виконував обов'язки заступника голови Української Національної Ради в Києві. В післявоєнний час жив у Німеччині. В липні 1948 був призначений міністром військових справ Уряду УНР в еміграції. Помер і похований у Мюнхені (Німеччина). Автор книги “Похід Українських армій на Київ-Одесу в 1919” (1921-22, 1946), численних статей на воєнну тематику.

КАРПЕНКО ДМИТРО (псевд. Яструб; бл. 1907 (за ін. дан., 1920) - 17.12.1944) - майор Української Повстанської Армії. Народився на Полтавщині (за деякими дан., у Полтаві). На поч. радянсько-німецької війни 1941-45 - лейтенант Червоної Армії. В 1943 приєднався до підпільного осередку ОУН у районі Одеси. З серпня 1943 - рядовий стрілець у курені “Гайдамаки”, згодом - політвиховник сотні “Сіроманці”. З осені 1943 очолив сотню “Сіроманці” (Воєнна Округа “Лисоня” УПА-Захід) на Тернопільщині. Навесні-влітку 1944 відділ К. вів бої з формуваннями польської Армії Крайової на Холмщині (у складі ВО “Буг”) та радянськими партизанами в р-ні Рави-Руської. Організатор інтернаціональних куренів УПА, які складалися з грузинів, узбеків, азербайджанців, росіян. Загинув у бою з відділами НКВС за селище Нові Стрілиська на Дрогобиччині (тепер Львівська обл.). Постановою Української Головної Визвольної Ради від 30.5.1945 першим з старшин УПА нагороджений Золотим Хрестом Бойової заслуги першого ступеня (посмертно).

КЕДРОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР (13.8.1890 -13.3.1970) - полковник Армії УНР. Народився на Херсонщині. Належав до Української Партії Соціалістів-Революціонерів, член Центрального Комітету партії. У 1917-18 К. входив до складу Української Центральної Ради. В червні 1917 на Другому Всеукраїнському військовому з'їзді обраний членом Українського Генерального Військового Комітету, згодом - заступник голови комітету. 13.5.1919 К. за наказом Головного Отамана С. Петлюри очолив державну військову інспекцію, яка мала завершити реорганізацію Армії Української Народної Республіки та зміцнити військову дисципліну в частинах. З осені 1919 до 1921 К. - посол УНР в Латвії, Естонії та Фінляндії. В 1921 переїхав у Відень. У першій пол. 1920-Х рр. К. активно співпрацював із Спілкою Українських Журналістів у Європі, З 1926 жив в еміграції у США. В 1926-33 - співредактор щоденної газети “Свобода”. Працював керівником українського відділу радіостанції “Голос Америки” (1955-63) у Вашингтоні. Помер у Нью-Йорку. Автор спогадів “Обриси минулого” і “1917-ий рік” (1966).

КИРЕЙ ВАСИЛЬ (1879 - 1942) - генерал-майор Армії УНР. Закінчив Оренбурзький кадетський корпус, Констянтиновську військову артилерійську школу, Михайлівську артилерійську академію, Академію Генштабу в Петербурзі. В роки Першої світової війни 1914-18 - командир 23-го армійського стрілецького корпусу російської армії, генерал-майор. Восени 1917 К. брав активну участь в українізації корпусу, зголосився на службу до українського війська. У грудні 1917 призначений Українською Центральною Радою головнокомандуючим Українськими Збройними Силами на більшовицькому фронті. Після повстання директорії УНР на поч. 1919 перейшов на службу в Добровольчу Армію генерала А. Денікіна. Влітку 1920 був референтом українських справ адмірала П. Врангеля в Криму. Очолював місію в переговорах з делегаціями Головного Отамана С. Петлюри та українських повстанцівщодо спільних дій проти більшовицької Росії. Із залишками армії Врангеля виїхав до Туреччини. З 1924 перебував у Чехословаччині, де очолив 11 -ту артбригаду інтернованих частин Добрармії.

КЛИМКЕВИЧ МИХАЙЛО (1889 - липень 1944) - сотник УГА, майор Дивізії "Галичина". Під час українсько-польської війни 1918-19 - командир Козацького загону ім. Ґонти (з квітня 1919). Деякий час очолював Янівську (десяту) бригаду Української Галицької Армії. У міжвоєнний період - один з активних діячів Українського Педагогічного Товариства "Рідна Школа". В 1943-44 брав участь у формуванні дивізії "Галичина". Загинув у липні 1944 в боях під Бродами (тепер Львівська обл.).

КЛЯЧКІВСЬКИЙ РОМАН-ДМИТРО (псевд. Клим Савур, Охрім, Білаш та ін.; 4.11.1911 -12.2.1945) - полковник УПА. Народився у Збаражі (тепер Тернопільська обл.). Закінчив Станіславівську гімназію, пізніше - студент юридичного ф-ту Львівського ун-ту. Ще юнаком став членом Організації Українських Націоналістів. У жовтні 1937 був заарештований польською поліцією, деякий час перебував в ув'язненні. У 1939-41 був одним з керівників підпільної мережі ОУН у Галичині. Займався організаційною роботою серед молоді, в 1939-40 був обласним провідником Юнац­тва ОУН Станіславівщини. В 1941 К. за активну участь в українському націоналістичному русі заарештований радянськими спецслужбами у Львові і під час Процесу 59-х засуджений до страти (згодом замінена на 10 років тюрми). На поч. радянсько-німецької війни 1941-45 втік з Бердичівської в'язниці. В 1942-45 К. - провідник ОУН (Б) на Північно-Західних Українських Землях, член Проводу ОУН. Відіграв значну роль в організації відділів Української Повстанської Армії та розбудові армії на Поліссі і Волині. Займався розробкою тактики боротьби з гітлерівцями, формуванням кінних підрозділів УПА, організацією самооборони населених пунктів та ін. З січня 1943 займав пост командира групи військ "УПА-Північ". Збройні формування під команду­ванням К. провели цілий ряд успішних операцій проти загарбників. Загинув у бою з військами НКВС на хуторі Оржівський Клеванського р-ну Рівненської обл.

КОВАЛЬ-МЕДЗВЕЦЬКИЙ МИКОЛА (5.2.1868 - 10.9.1929) - генерал-поручник Армії УНР. Народився у с. Нижня Кропивня на Поділлі. Навчався у Житомирській гімназії. В 1891 закінчив Московську військову артилерійську школу , в 1901 - геодезичне від­ділення Академії Генштабу у Петербурзі . Дістав призначення на посаду начальника астрономічної станції в Чарджоу. З 1905 - помічник начальника геодезичного відділу Генштабу російської армії, з 1911 - начальник Військово-топографічної школи. Брав активну участь у житті української громади Петербурга. Навесні 1917 одним із перших генералів російської армії прибув до Києва і зголосився до служби у Збройних Силах України. В 1917 Українською Центральною Радою був призначений начальником Головної геодезичної управи. З 1919 член Ради Військового міністерства УНР, з 1920 - генерал-поручник, здійснював зв'язок Головного Отамана С.Петлюри з Галицькою Армією, очолював комісію УНР в Проскурові для вирішення подальшої долі роззброєних у травні 1920 частин Червоної Української Галицької Армії. Після інтернування Армії УНР в Польщі перебував у Кракові, працював в астрономічній обсерваторній станції Ягеллонського ун-ту. Під час Великодніх свят 1923 організував урочистий парад Кінногірського дивізіону генерала О. Алмазова у Лобзові (передмістя Кракова). Останні роки працював у Варшавському бюро мір і ваг, вів гравіметричні спостереження у Гдині, Картузах, Варшаві. Помер і похований у Варшаві.

КОВЕНКО МИХАЙЛО (рр. н. і см. невід.) - український військовий діяч періоду українських національно-визвольних змагань 1917-21. За фахом-інженер. Належав до Української Соціал-Демократичної Робітничої Партії, згодом - до Української Партії Соціалістів-Самостійників. У грудні 1917 - січні 1918 К. сформував 20 сотень Вільного Козацтва, що знаходились у підпорядкуванні Української Центральної Ради. В січні 1918 призначений військовим комендантом Києва. Заарештував у будинку УЦР групу членів "лівої" фракції Української Партії Соціалістів-Революціонерів (М.Полоз, М. Михайличенко, А.Сіверо-Одоєвський , М. Шумський та ін.), яка у змові з російськими більшовиками готувала державний переворот з метою усунення від влади УЦР. У січні-лютому 1918 курені Вільного Козацтва під командуванням К. брали участь у ліквідації інспірованого більшовиками антиурядового виступу на заводі "Арсенал" і вели тяжкі оборонні бої проти радянських військ на підступах до Києва та в самому місті. У період Директорії УНР К. очолював Верховну слідчу комісію по боротьбі з контреволюцією. В 1919 редагував газету "Україна" в Кам'янці-Подільському. З 1920 жив в еміграції в Румунії. Подальша його доля невідома.

КОВПАК СИДІР АРТЕМОВИЧ (26.5(7.6). 1887-11.12.1967) - український радянський воєнний і державний діяч, генерал-майор (з 1943). Народився у с. Котельві на Полтавщині. Учасник Першої світової війни. В 1918-19 К. очолив партизанський загін, боровся проти денікінців, пізніше у складі Червоної Армії - з військами П. Врангеля. В 1921-26 - військовий комісар у ряді міст Катеринославщини (Великий Товмак, Павлоград, Кривий Ріг та ін.). У 1937-41 - голова Путивльського міськвиконкому Сумської обл. Протягом 1941-44 К. - командир Путивльського партизанського загону, пізніше - з’єднання партизан. У 1941-42 з'єднання К. здійснило рейди по Сумській, Курській і Брянській обл., у 1942-43 - рейд у Правобережну Україну, в 1943 - Карпатський рейд. Під час пересування у Карпатах ковпаківці вели бої з формуваннями Української Народної Самооборони та частинами Української Повстанської Армії. В 1944 з'єднання перейменовано у Першу українську партизанську дивізію ім. С. Ковпака (ком. П. Вершигора). 31946 К. - депутат Верховної Ради УРСР, міністр оборони УРСР. У 1947-67-заступник голови Верховної Ради УРСР, з квітня 1967 - член Президії Верховної Ради УРСР. Автор книги "Від Путивля до Карпат".

КОЗЬМА ОЛЕКСАНДР (1860 - р. см. невід.) - генерал-хорунжий Армії УНР. У роки Першої світової війни 1914-18 - полковник, командир інженерного полку російської армії. Влітку і восени 1917 брав активну участь в українізації військових фронтових частин, формуванні українського війська. З листопада 1917- начальник відділу зв'язку Українського Генерального Військового Комітету Української Центральної Ради в Києві. У січні-лютому 1918 К. як старшина Запорізької дивізії воював на більшовицькому фронті. З березня 1918 - командир інженерного полку, корпусний інженер Запорізького Корпусу у Харкові. У добу Директорії УНР призначений помічником начальника технічних військ Армії УНР. В грудні 1919 - травні 1920 - учасник Першого Зимового походу Армії УНР. Деякий час виконував обов'язки інспектора військових електротехнічних шкіл. З 1921 знаходився у складі інтернованих частин української армії у Каліші. В 1920-Х рр. став організатором системи таборової освіти, був викладачем Станичної гімназії ім. Т. Шевченка до її закриття 1937.

КОЛОДЗІНСЬКИЙ МИХАЙЛО (псевд. Кум, Гузар; 26.7.1902 - 18.3.1939) - визначний член УВО і ОУН, полковник "Карпатської Січі", Верховний Командант (з серед, березня 1939) Збройних Сил Карпатської України. Народився у Поточиськах Городенківського повіту в Галичині. В серед. 1920-х рр. - активний учасник українського молодіжного націоналістичного руху в Західній Україні, провідний член Союзу Української Націоналістичної Молоді. В лютому 1929 затверджений полк. Є. Коновальцем військовим референтом першої Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ. У січні 1932 заарештований у Львові польською поліцією за виступ перед молоддю з лекцією "Націоналісти і військове виховання" і більше року перебував в ув'язненні. В листопаді 1938 К. очолив Генеральний Штаб "Карпатської Січі", який під його керівництвом розробив план створення Збройних Сил Карпатської України. В серед, березня 1939 К. після від'їзду полк. С. Єфремова очолив Збройні Сили Карпатської України. Командував воєнними операціями українських військ проти угорських загарбників на підступах до Хусту і під час оборони столиці. Загинув у ході одного з боїв з переважаючими силами ворога під Буштином. Автор праць з військової теорії: "Українська військова доктрина" і "Воєнне положення і стратегічне значення Закарпаття".

КОЛОСОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР (1886 - р. см. невід.) - підполковник Армії УНР. У березні 1918 К. очолював відділ розвідки Українського Генеральського Військового Штабу. В 1919 К.- радник делегації УНР на Паризькій мирній конференції 1919-20. В 1919-20 - військовий аташе УНР у Франції. Автор статей на військову тематику.

КОНОВАЛЕЦЬ ЄВГЕН (14.6.1891-23.5.1938) - полковник Армії УНР, командант УВО, голова Проводу Українських Націоналістів (з 1927). Народився у с. Зашків Львівського повіту (тепер Жовківського р-ну Львівської обл.). У 1901-09 навчався в Академічній гімназії у Львові. З 1909 вивчав юриспруденцію (право) на юридичному ф-ті Львівського ун-ту. З студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. В 1910-П К. брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові, підчас якої від рук польського шовініста загинув А. Коцко. В 1912 став секретарем львівської філії "Просвіти", тісно співпрацював з друкованим органом організації місячником "Письмо з Просвіти", був членом "Академічної громади", З 1913 К. як один з лідерів українського студентського руху був обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції. Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії. У 1913 як представник від студентства входив до "Тіснішого народного комітету" УНДП (гол. К. Левицький), на засіданнях якого провідні галицькі політики обговорювали і приймали рішення з найактуальніших питань українського політичного життя в Австро-Угорщині. На поч. Першої світової війни 2.8.1914 К. був мобілізований до австрійської армії (19 полк. Крайової оборони Львова). В червні 1915 під час боїв на Маківці К. потрапив у російський полон. У 1915 - поч. 1916 перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кін. 1916 - у таборі в Царицині (тепер Волгоград). Після Лютневої революції 1917 в Росії К. разом з галицькими старшинами з табору в Дубовці (неподалік Царицина) А. Мельником, І. Чмолою, Р. Сушком, В. Кучабським, ф. Черником розгорнув широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців. У вересні 1917 К. втік з табору і незабаром добрався до Києва. У жовтні-листопаді 1917 К. спільно з Р. Дашкевичем та ін. членами Галицько-Буковинського Комітету сфор­мував Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії Української Народної Республіки. В січні 1918 К. після проведення реорганізації Галицько-Буковинського Куреня Січових Стрільців було обрано командиром Куреня Січових Стрільців. У кін. січня - поч. лютого 1918 частини Січових Стрільців відзначились у ході придушення антидержавного зако­лоту в Києві та в боях проти більшовицьких військ на підступах до міста. В період діяльності Української Центральної Ради Січові Стрільці на чолі з К. фактично виконували функції охорони Уряду; 1-2.3.1918 стрілецькі частини під командуванням К. спільно з Запорізьким Корпусом та Гайдамацьким Кошем Слобідської України звільнили від більшовиків Київ. З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського полк Січових Стрільців 1.5.1918 на вимогу німецького командування було роззброєно і розформовано. К., залишившись у Києві, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи по створенню нової стрілецької частини. В кін. серпня 1918 К. отримав від гетьмана П. Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з розташуванням у Білій Церкві. На поч. листопада 1918 К. через Д. Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у т. ч. Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. В листопаді 1918 Січові Стрільці під командуван­ням К. підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади П. Скоропадського і в Мотовилівському бою 1918 розбили гетьманські частини. К. брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканських армії. В 1818-19 К. командував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Після прийняття 6.12.1919 на нараді Головного Отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин, К. видав наказ по самодемобілізацію підрозділів Січових Стрільців. У листопаді 1919 К. потрапив у польський табір для військовополонених у Луцьку. Весною 1920, звільнившись з ув'язнення, К. перебрався в Чехословаччину. Намагався у "порозумінні з С. Петлюрою організувати з колишніх бійців УГА і українських полонених з таборів у Італії військове формування та робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях. Поразка національно-визвольних змагань 1917-21 та чотирьохстороння окупація України, спонукали К. до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. В цих обставинах в липні 1920 К. здійснює заходи по створенню принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. У серпні 1920 за безпосередньою участю К. було створено Українську Військову Організацію. 20.7.1921 К. повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. К. був співорганізатором Другого Зимового походу Армії УНР. З грудня 1922 К. був змушений жити в еміграції у Чехословаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії. В листопаді 1927 за ініціативою К. на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. 28.1-3.2.1929 на Першому Конгресі Українських Націоналістів у Відні було створено Організацію Українських Націоналістів, головою проводу якої було обрано К. У кін. 1920-на поч. 30-х рр. К., організаційно зміцнивши УВО і ОУН, встановив контакти з політичними колами Німеччини, Великобританії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій в Франції, Бельгії, Канаді. За його безпосередньою участю в Америці були засновані Громади Українських Стрільців, що поклали початок Організації Державного Відродження України в США і Українському Національному Об'єднанню в Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням К. було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи по підготовці старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехословаччині, Австрії. Діяльність К. по розбудові ОУН, яка користувалась всезростаючою підтримкою української молоді, намагання поставити українське питання у Лізі Націй та постійні заходи по налагодженню націоналістичного підпілля в УСРР, викликали занепокоєння у більшовицького керівництва в Москві. 25.5.1938 К. загинув у Роттердамі (Голландія), вбитий вибуховим пристроєм, переданим йому агентом радянських спецслужб Судоплатовим. Похований на кладовищі Кросвік у Роттердамі.

КОССАК ГРИГОРІЙ (ГРИЦЬ) (7.3.1882 - бл. 1932) - полковник УГА, Народився у Дрогобичі. До 1914 працював вчителем в Ясенівці біля Дрогобича, брав активну участь у роботі товариства "Січових Стрільців" на Дрогобиччині. На поч. Першої світової війни 1914-18 був мобілізований до австрійської армії. Згодом відкликаний з діючої армії на прохання Бойової Управи УСС для формування УСС. 3.8.1914 К. призначений отаманом другого куреня Легіону Українських Січових Стрільців. В січні-березні 1915 - виконував обов'язки коменданта полку УСС, а з 22.8. 1915 до 16.3.1916 - командир Першого полку УСС. 5-9.11.1918К.- командуючий українськими військами у Львові. В 1917-18 - заступник командира, а згодом командир Вишколу УСС. Під час українсько-польської війни 1918-19 з кін. 1918 очолював Третій Корпус УГА, згодом - тилові служби УГА. На. поч. 1920-х рр. перебував у таборі для інтернованих у м. Ліберці (Чехословаччина). Згодом жив в еміграції в Австрії та на Закарпатті. В 1924 повернувся до УСРР, викладав українознавство в школі червоних старшин у Харкові. В 1931 К. разом з відомими українськими політичними і військовими діячами періоду українських національне визвольних змагань 1917-21 І.Лизанівським, М. Шрагом, П.Христюком, В. Голубовичем, В. Мазуренком та ін. був заарештований органами НКВС. Звинувачений у приналежності до підпільної терористичної організації "Українського Національного Центру" і незабаром розстріляний.

КОССАК ЗЕНОН (1.4.1907 - 19.3.1939) - провідний член УВО і ОУН. Народився у м. Дрогобичі (тепер Львівська обл.). Вивчав юриспруденцію (право) у Львівському ун-ті. Був одним з організаторів і лідерів молодіжного націоналістичного руху в Галичині. В серед. 1920-х рр. створив у Дрогобичі осередок Організації Вищих Класів Українських Гімназій, згодом увійшов до проводу Союзу Української Націоналістичної Молоді. На поч. лютого 1929, ставши членом Організації Українських Націоналістів, був затверджений Є. Коновальцем бойовим референтом Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ, а з 1930 - заступником бойового референта Р. Шухевича. Організував дрогобицьку бойову групу Української Військової Організації (П. Крисько, В. Білас, Д.Данилишин, М. Гнатів та член "п'ятірки" під псевд. Оса), яка згодом особливо відзначилася під час проведення збройних акцій як проти польських окупаційних органів в цілому, так і проти окремих їх представників (експропріаційні акції у Бориславі (31.7.1931), Трускавці (8.8.1931), Городку (30.11.1932), замахи на таємного агента поліції Я. Буксу (24.8.1931 ) і начальника східного відділу міністерства внутрішніх справ Польщі Т.Голувка (29.8.1931). В кін.1930 очолив організаційну референтуру Української Військової Організації. Співпрацював у "Бюлетені КЕ ОУН на ЗУЗ". Неодноразово заарештовувався польською службою безпеки-дефензивою. В червні 1933 і січні 1934 на судових процесах у Львові засуджений до 8-річного ув'язнення за приналежність до ОУН і співучасть у акції відділу УВО у Городку. Присуд відбував у тюрмі для українських політичних в'язнів у Вронках (Познанське воєводство, Польща). Після звільнення став одним з активних організаторів Організації Національної Оборони "Карпатська Січ", з кінця 1938 призначений помічником начальника штабу ОНОКС М. Колодзінського. Загинув у березні 1939, відстоюючи незалежність Карпатської України в боях проти угорських загарбників в р-ні Букштина (тепер Закарпатська обл.).

КОТОВСЬКИЙ ГРИГОРІЙ ІВАНОВИЧ (12(24).6.1881 - 6.8.1925) - комкор. Народився у м. Ганчешти (пізніше Котовськ, Молдова) Бессарабської губернії. Після закінчення сільськогосподарського училища працював управителем маєтку. В 1905 був мобілізований в армію, звідки незабаром втік. Став прихильником анархізму. В 1905 і 1915 очолював збройні загони повсталих селян у Бессарабії. Декілька разів був заарештований і засланий. З серпня 1917 - на Румунському фронті. З кінця 1917 перебував на службі в більшовицькій армії, командував партизанським загоном у Молдавії. В 1919 - командир кавалерійської бригади, яка вела бої проти частин Армії Української Народної Республіки та денікінців на півдні України. З січня 1920 - начальник 17-ої кавалерійської бригади. Учасник радянсько-польської війни 1920. У вересні 1920 кавалерійська частина під командуванням К. була розбита загоном Чорних запорожців під Галузинцями. З вересня 1921 - начальник 9-ої кавалерійської дивізії. В листопаді 1921 ця дивізія спільно з ін. з'єднаннями Червоної Армії в р-ні с. Малі Міньки (неподалік Базару, тепер Житомирська обл.) завдала поразки частинам Армії УНР, що брали участь у Другому Зимовому поході. З жовтня 1922 - командир 2-го кавалерійського корпусу. Вбитий у радгоспі Чабанці (неподалік Одеси). Похований у Бірзулі (тепер м. Котовськ, Одеської обл.).

КОЩУК МИХАЙЛО - майор, командир 4-го полку 1-ї дивізії УНА, 1945

КРАВС АНТІН (23.11.1871 - 13.11.1945) - генерал-чотар Української Галицької Армії. Німець за походженням. Народився у Бергометі на Буковині. В 1891 закінчив кадетську школу у Відні. Учасник Першої світової війни 1914-18. Командував 55 Бережанським полком австрійської армії. В листопаді 1918 перейшов на службу в УГА, очолив військову групу "Хирів". Протягом березня 1919 група майора К. відзначилася в боях під час Вовчухівського наступу 1919. У серед, березня 1919 К. було призначено командиром Третього Корпусу УГА. На поч, серпня 1919 під час наступу українських армій на Київ було створено ударну Центральну армійську групу, командиром якої призначено К. У ході кровопролитних боїв з більшовицькими військами українські частини під командуванням К. зайняли Бердичів, Козятин, Фастів і 30.8. увійшли до Києва. В лютому 1920 К. очолив Третю Бригаду ЧУГА, а після з'єднання з Армією УНР, командував бригадою у складі Херсонської ди­візії. У вересні 1920 частини УГА під командуванням К., ведучи важкі бої з противником, прорва­лися до Чехословаччини, де були роззброєні та інтерновані у таборі м.Ліберці. В 1924 К. повернувся до Відня, де і помер (за деякими дан., помер 1946 у Карлсбурзі під Віднем). Автор спогадів "За українську справу" (1937).

КРАСІЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР (1870 - 1946) - підполковник Української Галицької Армії. Учасник Першої світової війни 1914-18 - майор жандармерії австрійської армії. В 1918 К. став організатором і начальником Польової жандармерії УГА, згодом - Державної жандармерії Західної Області Української Народної Республіки.

КРАТ МИХАЙЛО (6.8.1892 - 8.8.1979) - генерал-хорунжий Армії УНР. Народився у Гадячі (тепер Полтавська обл.). Учасник Першої світової війни 1914-18, полковник російської армії. У добу Директори УНР - старшина Армії УНР, з серпня 1919 - командир 8-го Чорноморського полку 3-ї Залізної дивізії. Особливо відзначився на поч. жовтня 1919 в районі Бершаді, де вщент розгромив Білостоцький полк 5-ї офіцерської денікінської дивізії та полонив близько 600 його старшин і рядових. Під час Першого Зимового походу очолював штаб Запорізької дивізії. Влітку і восени 1920 - заступник командира Окремого кінногірського дивізіону О. Алмазова в боях на більшовицькому фронті. У листопаді був інтернований у Польщі і в складі дивізіону перебував у таборі на Лобзові (передмістя Кракова) та у с. Броновіце. Один з організаторів та учасників відомого параду "Алмазівців" на Великдень 1923. Навесні 1945 був близьким помічником генерала П. Шандрука в організації Української Національної Армії, командир 1-ї дивізії УНА. По капітуляції Німеччини - організатор табору українських старшин в м. Шпітталь над Дравою, а після його переведення до Беллярії-Ріміні в Італію призначений командиром табору. Завдяки його зусиллям у таборі діяли українські культурно-освітні заклади: театр, гімназія, хор, художні майстерні, а також спортивний клуб. Після 1950 українським воякам дозволено покинути табори. К. став автором мемуарів, з генералом О. Вишнівським видали історію 3-ї Залізної дивізії УНР. Помер у Детройті (США).

КУЛЬЖИНСЬКИЙ СЕРГІЙ (1881 - 1938) - генерал-хорунжий Армії УНР. В роки Першої світової війни 1914-18-начальник штабу 12-ї кінної дивізії, полковник російської армії. В українських збройних силах з 1918. Влітку 1919 - командир 1-ї Окремої Волинської кінної бригади на більшовицькому фронті, начальник кінної старшинської школи Армії УНР. У 1920-23 К. - викладач Юнацької школи у Кам'янці-Подільському, таборах інтернованих українських частин у Ланцугі та Вадовицях. Жив і помер у Польщі.

КУРМАНОВИЧ ВІКТОР (26.11.1876 -18.10.1945) - генерал-четар УГА. Народився у с. Вільшаниці на Золочівщині (тепер Львівська обл.) у родині священика. В роки Першої світової війни командував полком на італійському фронті. В кін. 1918 - поч.1919 К. - командир групи "Північ" Української Галицької Армії, яка відзначилася успішними бойовими діями на українсько-польському фронті. Згодом очолював Перший Корпус УГА. В лютому-червні 1919 - начальник штабу Начальної Команди УГА. З 9.б. 1919 - член Ради Уповноважених Диктатора ЗО УНР-ЗУНР як головноуповноважений з військових справ ЗО УНР. У липні 1919 після переходу УГА за Збруч. К. був призначений заступником начальника (генерал-квартирмейстером) Штабу Головного Отамана об'єднаних українських армій. В еміграції жив у Австрії. З 1933 - член ОУН, очолював разом з М. Капустянським референтуру з військових справ ПУН в УВО-ОУН у Данцигу. Займався перевишколом колишніх старшин УГА у станиці. В квітні 1945 заарештований радянськими спецслужбами у Відні. Помер у тюрмі в Одесі.

[Командири - від А до З] [Командири - К] [Командири - від Л до Р] [Командири - С] [Командири - від Т до Я]