Міжвоєнний період (1923-1938)

[Перші визвольні змагання (1914-1922)] [Міжвоєнний період (1923-1938)] [Другі визвольні змагання (1938-1950)] [Сучасне українське військо (з 1991)]

1. УСРР/УРСР після Громадянської війни

2. Українці в арміях країн східної Європи

3. Українські емігрантські військові організації

Із закінченням Перших визвольних змагань українці знов опинились розділеними серед декількох країн. Але не усі змирились із тим, що незалежну Україну створити неможливо.

1. УСРР/УРСР після Громадянської війни

Після Громадянської війни РСЧА була значно скорочена та частково переведена на територіальну систему, за якої певні дивізії комплектувались з навколишніх територій. Таким чином, майже усі частини “Збройних сил України та Криму” (пізніше Український Військовий Округ) мали значний відсоток українців. Хоча усі війська залишились у центральному підпорядкуванні, їх командувач за посадою був членом Уряду УСРР. З 1924 на Україні почалась т.зв. “коренізація”, яка, окрім іншого, призвела до розповсюдження вживання української мови в офіційному спілкуванні. У 2-й половині 20-х рр. 4 територіальні дивізії на Україні (95-а, 96-а, 99-а та 100-а стрілецькі дивізії) були українізовані та використовували українську мову в якості командної.

Однак з початку 30-х політика різко змінилась: почалася боротьба із “буржуазним націоналізмом”, повсюди в РСЧА була введена російська мова, територіальні дивізії були поступово перетворені на кадрові частини із змішаним національним складом. А наприкінці 30-х було розформовано і корпус "Червоного козацтва". Таким чином, серед з'єднань РСЧА збереглись лише лише 44 Київська, 45 Волинська та 46 Катеринославська стрілецькі дивізії, які були певною мірою "нащадками" Українських Радянських Армій.

[Догори]

2. Українці в арміях країн східної Європи

У міжвоєнний період українці служили в арміях Польщі, Чехословаччини та Румунії. У жодній з цих країн не було українських частин, хоча Чехословацька 12-а дивізія, що дислокувалась у Закарпатті, нараховувала значний відсоток українців. У Польщі та Румунії до українців ставились з підозрою і намагались не допускати їх чисельної переваги в жодної з частин. Також для них був дуже обмежений чи повністю заборонений доступ до технічних військ та офіцерського складу.

[Догори]

3. Українські емігрантські військові організації

Серед української еміграції найбільшими організаціями українських незалежників були дві: т.зв. “Державний центр УНР в екзилі” (наддніпрянці) та Українська Військова Організація (галичане), яка у 1929 р. перетворилась на Організацію Українських Націоналістів (ОУН). З огляду на регіональний склад членів перші бачили головного ворога у особі СРСР, а другі – в особі Польщі.

Слід зазначити, що поляки де-факто продовжували визнавати Уряд УНР та допомагали йому у підготовці офіцерів (майже 100 українців було прийнято в Військо Польське як т.зв. “контрактні старшини”) та організації кадрів для Української Армії (4 дивізії піхоти та 1 дивізія кінноти), яка мала бути створена на випадок війни з СРСР. Цікаво, що у вересні 1939 після нападу Німеччини поляки хотіли створити 2 українські бригади для захисту східних кордонів від можливого нападу СРСР.

ОУН, в свою чергу, займалась переважно підривною роботою проти Польщі та СРСР. На той час вони, звичайно, не могли організувати навіть кадрів для збройних сил, але плани армії, яка розпочне та очолить повстання на Україні, існували вже тоді. Єдиною спробою ОУН сформувати власні збройні загони у 30-х рр. стало формування за підтримки Японії збройних груп з місцевих українців на території держави підконтрольній Японії держави Манчжоу-Го (сучасний північно-східний Китай).

[Догори]

[Перші визвольні змагання (1914-1922)] [Міжвоєнний період (1923-1938)] [Другі визвольні змагання (1938-1950)] [Сучасне українське військо (з 1991)]