Українське військо у ХХ-ХХІ сторіччі

Сучасне українське військо (з 1991)

[Перші визвольні змагання (1914-1922)] [Міжвоєнний період (1923-1938)] [Другі визвольні змагання (1938-1950)] [Сучасне українське військо (з 1991)]

Увага! Спеціально для добродіїв, які піклуються про секретність і безпеку нашої держави та її збройних сил повідомляю, що вся інформація в цьому розділі отримана мною з відкритих джерел.

1. Стан Збройних Сил України на момент створення

2. Спроби реформ Збройних Сил України у 1990-х роках

3. Спроби реформ Збройних Сил України у 2000-2010-х роках

4. Збройні Сили Україні на захисті України (2014 рік і далі)

Після проголошення Україною незалежності у 1991 році вона успадкувала від колишнього СРСР величезне військове угрупування, яке, однак, не відповідало ані політичній, ані економічній ситуації України.

1. Стан Збройних Сил України на момент створення >

Після розпаду Радянського Союзу і проголошення в 1991 році незалежності, Україна успадкувала одне з найбільш потужних угруповань військ у Європі, оснащене ядерною зброєю та в цілому відносно сучасними зразками звичайного озброєння та військової техніки.

На території України на той час дислокувалися: 1 ракетна армія, 3 загальновійськові та 2 танкові армії, 1 армійський корпус, 4 повітряні армії, окрема армія Протиповітряної оборони (ППО) та Чорноморський флот.

Усього угруповання військ і сил нараховувало біля 780 тисяч чоловік особового складу, 6,5 тисячі танків, близько 7 тисяч бойових броньованих машин, до 1,5 тисячі бойових літаків, понад 350 кораблів та суден забезпечення, 1272 стратегічних ядерних боєголовок міжконтинентальних балістичних ракет та майже 2,5 тисячі одиниць тактичної ядерної зброї.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила рішення про взяття під свою юрисдикцію усіх розташованих на українському терені військових формувань Збройних сил колишнього СРСР, та про створення одного з ключових відомств – Міністерства оборони України. Так було створено Збройні Сили України (ЗСУ).

Фактично процес створення ЗСУ на місцях розтягнувся до 1992 року, коли завершилось створення центральних та місцевих органів військового управління, а усі військовослужбовці прийняли присягу на вірність Україні.

[Догори]

2. Спроби реформ Збройних Сил України у 1990-х роках >

Хоча кожен наступний Міністр оборони України пропонував свій план військових реформ, фактично до кінця 1990-х років "реформи" переважно зводились до звичайного скорочення ЗСУ. З іншого боку, враховуючи важку економічну ситуацію та невизначену політичну ситуацію дуже тяжко було запропонувати план реформ ЗСУ, який би задовільнив парламент і керівництво країни.

За 6 перших років незалежності було скорочено понад 3,5 тисячі різноманітних військових структур, майже 410 тисяч чоловік особового складу. Значно зменшилася кількість озброєнь та військової техніки: бойових літаків - на 600 одиниць, вертольотів - майже на 250 одиниць, парк танків та бойових броньованих машин скоротився майже на 2400 і 2000 відповідно.

На кiнець 2000 року Збройнi Сили України мали штатну чисельнiсть 310 тисяч вiйськовослужбовцiв та 90 тисяч працiвникiв.

[Догори]

3. Спроби реформ Збройних Сил України у 2000-2010-х роках >

У 2000-х роках процес зменшення ЗСУ тривав, хоча і набув більш логічного характеру. Поступово були розформовані усі дивізії та здійснено перехід на структуру "корпус-бригада-батальйон". Було проведене об’єднання ВПС та ППО в єдиний вид збройних сил, що дозволило спростити управління наявними силами авіакції та ППО. Скоротилась кількість окремих частин. Було заплановано до 2015 року повністю відмовитись від призову та перейти на контрактну систему поповнення ЗСУ.

За планами кінця 2000-х років на 2015 рік чисельність ЗСУ мала скоротитись до 240000 військових та 60000 цивільних осіб (пізніше плановану кількість зменшили до 220000 чол.), а на озброєнні мало бути 1545 танків, 3176 бойових броньованих машин, 1637 гармат та 189 бойових літаків.

Організаційно ЗСУ мали складатись з:

Сухопутних Військ (2 Оперативних Командування (Північне (перейменоване Західне ОК) та Південне), 2 армійські корпуси, 12-16 бойових бригад (аеромобільні, повітряно-десантні, танкові, механізовані) та окремі бригади та полки бойового і тилового забезпечення),

Повітряних Сил (3 корпуси, 11-12 авіаційних бригад та протиповітряних ракетних полків),

Військово-Морських Сил (1 ескадра кораблів, 2 бригади надводних кораблів, 1 бригада ракетних катерів, 1 бригада морської піхоти, 3 механізовані бригади та 2 ракетно-артилерійські бригади).

У військовий час ЗСУ повинні були мати чисельність 308000 чоловік військових; СВ - 25 бригад, ВПС/ППО - 40 бригад, а ВМФ - 50 кораблів.

Однак плани змінювались набагато швидше за реальні справи. На початку 2010-х років станом на 2015 рік Сухопутних Військах мало бути лише 3 Армійські корпуси (10 бойових бригад), у Повітряних силах - 6 авіабригад (близько 120 бойових та 50-60 транспортних та інших літаків), у Військово-Морських Силах - 1 ескадра кораблів, 1 авіаційна бригада та 1 бригада морської піхоти.

Нажаль, хронічне недофінансування не давало можливості втілити в життя будь-які плани реформування ЗСУ. В умовах, коли економити приходилось навіть на формі і харучванні солдатів, плани реорганізації та переозброєння, вочевидь, залишались на папері. Окремі зразки нової техніки, розроблені українськими конструкторами, теж залишались на папері чи вироблялись в кількох екземплярах для випробувань та парадів.

[Догори]

4. Збройні Сили Україні на захисті України (2014 рік і далі)

Захоплення Криму військами Російської Федерації у лютому 2014 року наочно виявило, що Збройні Сили України не готові до війни. Десятиріччя економії призвели до того, що з 250000 ЗСУ лише 6000 військових виявились готовими до негайного захисту країни від агресії. Однак за масової народної підтримки ЗСУ і інші збройні формування України почали швидко нарощувати свою боєздатність.

На щастя, Збройні Сили Російської Федерації виявились не готовими до повномасштабної аргесії проти України. Тому після захоплення Криму російське керівництво зробило ставку на розвал України зсередини за допомогою проросійських сил, яких підтримували російські спецслужби. Однак міць проросійських сил виявилась перебільшеною. Лише в Донецькій та Луганській областях ім вдалось взяти контроль над деякими населенними пунктами. Тому в квітні 2014 року українське керівництво розпочало на Донбасі так звану Антитеррористичну операцію (АТО), яка у квітні 2018 року була перейменована на Операцію об'єднаних сил (ОСС). Успіхи українських військ на Донбасі у липні-серпні 2014року поставили проросійські сили на межу розгрому, що змусило РФ ввести на Донбас свої збройні сили, які завдали поразки українським військам. Це змусило Україну погодитись на "заморозку" конфлікту (так звана "Мінська угода"). Однак очікуваного росіянами розвалу ЗСУ не сталось. В лютому-березні 2015 року ЗС РФ за допомоги формувань місцевих сепаратистів знову спробували розбити ЗСУ на Донбасі і таким чином змусити Україну капітулювати. Після важких боїв ЗСУ втратили Дебальцевський виступ, однак в інших місцях росіяне успіху не мали. Після цього на Донбасі почалась позиційна війна, яку іноді переривали перемир'я.

Повномасшатбна агресія Російської Федерації, що розпочалась 24 лютого 2022 року, ознаменувала новий етап боротьби України за свою незалежність. Російський "бліцкріг" мав на мету швидко опанувати Київ та інші великі міста на Сході і Півдні України. В таких амбіційних планах немає нічого дивного. Адже пред війною російське керівництво, як і переважна більшість рзноманітних "експертів", пророкувала Збройним Силам України швидкий коллапс під ударами Збройних Сил Російської Федерації.

Однак виявилось, що помпезні паради, танкові біатлони й інші військові шоу зовсім не є мірилом боздатності збройних сил Росії. А ось ЗСУ за масової підтримки добровольців продемонстрували дуже добру боєздатність. 8 років підготовки до війни з Росією, 8 років практики на Донбасі, через яку пройшли майже всі Сухопутні віська, 8 років реформ і доозброєння зробили свою справу. Разом з підрозділами інших силових структур Збройні Сили України дають гідну відсіч російській навалі.

[Догори]